15 грудня Івану Козаченку – музиці, майстру народних інструментів, викладачеві, наставнику, керівнику ансамблю і хору, майстру на всі руки, чоловікові, батькові, дідусеві та доброму другу чи товаришу для величезної кількості людей – могло б виповнитися 85 років.
Перебираючи час від часу редакційні архіви (а вони почали формуватися в післявоєнну пору минулого століття), натрапляєш на різні документи, що несуть на собі відбиток тої епохи. Цікаві аналогії інколи вимальовуються. Суперечливі й повчальні, як озирнутися сьогодні років на 50–60 назад. Але все це наша біографія, наша історія.
«Чому у людей виходить, а у нас – ні?» Часто запитують мене лохвичани, коли мова заходить про ту чи іншу справу, яку «клинять» різні обставини, різні персонажі з усіх сторін. Що тут відповісти? Напевно, кожне місто, як і конкретна людина, має свою карму. Це так – спрощено. А в деталях набагато складніше. І як почнеш розплутувати той клубочок, то вервечки тягнуться в усі боки.
Мабуть, неодноразово помічали жінок, велосипеди яких обвішані кількома пакетами. І, мабуть, мало хто замислився: чому так у них щодня? А все дуже просто. Це надійні помічниці одиноких престарілих. І вони виконують замовлення стареньких, які вже не в змозі відвідувати магазини, аптеки, різні установи...Мабуть, неодноразово помічали жінок, велосипеди яких обвішані кількома пакетами. І, мабуть, мало хто замислився: чому так у них щодня? А все дуже просто. Це надійні помічниці одиноких престарілих. І вони виконують замовлення стареньких, які вже не в змозі відвідувати магазини, аптеки, різні установи...Напередодні Дня працівників соціальної сфери ми поцікавилися у директора Центру надання соціальних послуг Лохвицької міської ради Світлани Ждан, який спектр послуг надають працівники центру.
Таку назву має добровільна волонтерська група справді невтомних жінок, яких об’єднує самовіддана, можна сказати, звитяжна праця на благо наших збройних сил, в ім’я Перемоги України. Вони працюють на різних роботах, мають різний вік, уподобання, але у свій вільний час вони збираються разом, щоб виготовити черговий покров захисту для наших хлопців. Рідні багатьох із них знаходяться на фронті. І, певно, кожного разу відправляючи їм, туди, чергову маскувальну сітку, ці жінки потайки про себе промовляють: щоб вона вберегла наших воїнів від ворожого ока.