«Невтомні руки» наприкінці минулого року  отримали свій офіційний статус. «Невтомні руки» наприкінці минулого року  отримали свій офіційний статус. Та велика волонтерська робота, яку вони здійснюють від початку повномасштабного вторгнення росіян, тепер окреслилася у конкретний рядок у Державному реєстрі під назвою «Благодійна організація «Благодійний фонд «Невтомні руки».Її засновниками є Оксана Портяна, Олена Середняк і Михайло Євтодій. Але робота благодійної організації оповита колективним духом. Тому, коли я готував цю статтю, кілька разів почув настійливе прохання: «Ми нікого не вирізняємо. Працюємо однією командою, і насамперед завдячуємо всім людям, які підтримують наш рух. Без цієї підтримки ми б нічого не зробили. Ось про них можете писати».Тож волонтери назвали відразу працівників виконкому Сенчанської сільської ради, які допомогли оперативно оформити всі юридичні складові щодо офіційного статусу благодійної організації. Бо тепер «Невтомні руки» мають змогу проводити свої благодійні акції на теренах Сенчанської громади.І першим таким серйозним заходом стало проведення «Невтомними руками» благодійних ярмарків, що відбулися наприкінці січня у Сенчі й Вирішальному.Спочатку 25 січня на ганку Сенчанського будинку дитячої та юнацької творчості всі бажаючі змогли долучитися до благодійної акції. Тон їй задали трудолюбиві жіночки із Засульського сільського клубу, на рахунку яких не один захід на підтримку ЗСУ. 

Державне підприємство Лохвицький спиртокомбінат (м. Заводське) вже близько 15 років не випускає ніякої продукції. Працює там лише охорона, майно поступово руйнується, борг за оренду землі збільшується. У «Фейсбуці» заводчани обговорюють тему продажу (приватизації) підприємства, сподіваються, що його придбає інвестор, який запустить виробництво, дасть роботу, активізує життя міста над Сулою.

Це товариство вже не перший рік здійснює господарську діяльність на теренах колишнього Лохвицького району. Характерною ознакою «Харківецького» є розвиток тваринницької галузі, що не часто спостерігається в сучасних реаліях прагматизму щодо сільського господарства в Україні. Але і в рослинницькій галузі товариство дивує вирощуванням нетипових, як для продовольчого ринку, культур, що теж мають свого кінцевого споживача.

15 грудня Івану Козаченку – музиці, майстру народних інструментів, викладачеві, наставнику, керівнику ансамблю і хору, майстру на всі руки, чоловікові, батькові, дідусеві та доброму другу чи товаришу для величезної кількості людей – могло б виповнитися 85 років.

Перебираючи час від часу редакційні архіви (а вони почали формуватися в післявоєнну пору минулого століття), натрапляєш на різні документи, що несуть на собі відбиток тої епохи. Цікаві аналогії інколи вимальовуються. Суперечливі й повчальні, як озирнутися сьогодні років на 50–60 назад. Але все це наша біографія, наша історія.