Люди боялися містичних властивостей Кирикового саду та небезпечного місця річки Лохвиці на околиці міста.
Піонери гадали, що у склепі висять на ланцюгах гроби
Нині Кириків сад являє собою перелісок, розташований за кілька сотень метрів від крайніх дворів Лохвиці з боку виїзду до села Яхників, зовсім близько Западинців. Сліди панської садиби відшукати в останні 30 років важко, але моторошно стає навіть удень, коли в напівтемряві продираєшся до них крізь кущі та оповиті хмелем дерева. Про те, що менше століття тому сад був у розквіті, нагадують здичавілі старезні яблуні, плоди яких зовні схожі на сортові, а на смак більше нагадують дички. Навесні буяє бузок. Групами на схилі, що спускається до болота – долини річки Лохвиці – ростуть сосни. Чагарі терну, глоду й барбарису теж є нащадками вирощуваних у культурі рослин.
У повоєнні роки панський будинок Кирика Кириловича Петренка залишався у гарному стані. Ходили Лохвицею чутки, буцім у будинку й саду бродить нечиста сила, вночі туди краще й не потикатися, щоб не збожеволіти від незрозумілих звуків і мерехтливих вогників у болоті, чи й не заблукати в перелісках та болотах, які прилягають до саду. Також люди гадали, що із саду ведуть вузькі й низенькі підземні ходи, де заховані скарби. Але ніхто з бажаючих їх відшукати з підземелля не повертався. Попри містичну славу, до Другої Світової в Кириковому саду була реміснича артіль, а в повоєнні роки – піонерський табір. Ще років 50 тому сад був улюбленим місцем відпочинку дітлахів із найближчих вулиць Лохвиці. Неподалік просторого панського будинку був родинний склеп. Знаючи страшні чутки, навіть виховані в дусі матеріалізму й атеїзму піонери боялися спати, переповідали в сутінках різні небилиці й гадали, що у склепі гроби висять на ланцюгах. Найсміливіші спускалися до склепу вдень із великим острахом і виявляли, що все давно розграбовано, не лише труни, а й маленької урни з прахом не лишилося.
Серед дітлахів, які гуляли в Кириковому саду, коли панські будівлі ще стояли, був і фотокореспондент «Зорі» Борис Левченко.
– Ми пробували залізти до склепу, щоб подивитися на гроби на ланцюгах, – згадує Борис Павлович дитинство. – Це було приблизно в 1958–60 роках. Він знаходився на горі. Вхід – майже на повний людський зріст. Усередині вже був завалений, тож нічого ми не побачили цікавого. Біля склепу ми зустрічали завалені вже підземні ходи. У глибоке темне провалля кидали каміння і чекали, коли гучно плюсне вода – можливо, то і був завалений підземний хід. Внизу, під горою, була криниця. Вода в ній – дуже прозора, чиста, смачна. Пили її хлопчаки, набираючи в картузи.
«Якась сила ніби вабила туди людей»
Від Кирикового саду до річки Лохвиці – кілька сотень метрів. Тут на річечці, що місцями нагадує струмок, через який можна якщо не перескочити, то перейти по кладці з одного стовбура, була раніше яма, названа Маньковою прірвою.
– Про Манькову прірву і згадувати боюся, – згадує 67-річна Неля Дунда, мешканка Гудзюрини – найближчого до Кирикового саду кутка Лохвиці, яка відпочивала в таборі 1956-го. – Чого тільки не розповідали про неї! Було, ціла підвода з пасажирами й кіньми там провалилася. А скільки людей утопилося за різних обставин! Це продовжувалося й у наш час. Можливо, просто тому що порушували правила безпеки – плигали у воду з кладок і «тарзанок», купалися напідпитку, але можливо й іще чому. Якась сила ніби вабила туди людей. 1941-го зовсім поруч у озерце Бакай упав радянський літак, його не витягли, пілот загинув. Років через 10 по війні хлопчаки дістали з болота кулемет і понесли на металобрухт, скандал із того вийшов – думали, придатна до стрільби зброя.
«Містичні спогади – факт»
Свідків, які яскраво пам’ятають надприродні явища у Кириковому саду, навряд можна вже знайти, а от мститися тим, хто після нього користувався маєтком, панові було за що. Хоча й жив Кирик Петренко ніби як пан, але ні сам, ні його велика сім’я не гребували тяжкою землеробською працею. Як розповідає дослідник історії Лохвиччини, колишній директор краєзнавчого музею ім. Г. С. Сковороди Сергій Лесик, Кирика Кириловича в Харківцях називали батьком села. Він щедро розраховувався з наймитами, виділяв гроші на церкву, дав 5 десятин землі під школу, допомагав наймитам побудувати хату чи справити весілля. Однак у час колективізації «батька села» розкуркулили і 33-го він помер попід тином, просячи милостиню в односельців, які так само помирали з голоду.
– Я чув, що у Кириковому саду були підземні ходи, але сумніваюся, бо для цього не надто підходящий ґрунт – високий схил над річкою, – каже Сергій Васильович. – А містичні спогади про Манькову прірву – факт. Вони відтворені у спогадах одних із перших піонерів, яким на тому кутку доручили збирати пожертви для боротьби з чахоткою. Коли заходили зі скриньками до дворів, їх посилали не під три чорти, а в Манькову прірву. Чому прірву біля Кирикового саду назвали Маньковою – невідомо, можливо, то були Манькові землі. Манько був останнім сотником Лохвиці, пізніше став дворянином. Чимало грошей уклав у будівництво мурованого собору.
Молодого пана катали липовою алеєю голі дівчата
Близько 20 років тому Кириків сад досліджував разом із учнями вчитель історії Лохвицької ЗОШ №3 Володимир Григорчук, який тепер працює у гімназії №1.
– Із учнями 8 класу ми здійснили обстеження території саду, – розповідає Володимир Олексійович. – Ходили туди рано навесні, оскільки пізніше серед трави (дуже багато було кропиви) й чагарів знайти щось практично неможливо. Знайшли одразу контури будинку і відмітили їх дерев’яними фішками. А коли ґрунт підсох, розкопали рештки фундаменту в центральній і південно-східній частинах. Копали на глибину 20–30 см. Викопали дуже багато речей домашнього вжитку. Особливо багато знайшли черепків керамічного посуду. На жаль, навіть після промивки на них не виявили жодних написів, відтисків (часто гончарі ставлять на виробах свої клейма, інші позначки). Відер зо три відшукали цвяхів, викуваних уручну. Імовірно, після руйнування будинку дерево згнило, а цвяхи лишилися. Серед знайденого була лише одна по-справжньому цінна річ – бронзовий підсвічник. Основа – квадратної форми, місце для свічки – на підвищенні. Знахідки довго зберігалися у школі, але після ремонту кудись поділися – певно, викинули, бо не мали великої цінності.
Розгрібали ми і «шию» погреба, який зберігся. Мені запам’яталося, що цегла на сходах і підлозі була покладена на ребро. Також ми наносили на карту всі дерева одного виду, що мають приблизно один вік посадки і прийшли до висновку, що це липова алея. Зараз усе так заросло іншими деревами й кущами, що на око алею не видно.
Мешканці Харківців і Западинців пам’ятають розповіді старшого покоління про садибу Кирика Кириловича. Панський будинок у саду (був у родини ще один у центрі Харківців) їм здавався палацом. Біля нього були великі конюшні. У дворі – невеличкий ставок (заглибина на його місці зберегляся досі) та альтанка. Розповідають, молодий пан катався липовою алеєю в колісниці, яка була запряжена не кіньми, а голими дівчатами. Така панська розвага і зараз існує серед богеми. Принаймні автору довелося зустрічати в нетрях Мережі фото такої колісниці. На дівчатах було одягнено лише щось на зразок збруї з хвостами, а правив ними чоловік, дуже схожий на популярного епатажного художника Нікаса Сафронова, який зобразив Путіна і Мєдвєдєва в середньовічних костюмах і в обіймах одне одного.
Бабусі забороняли онукам розкопувати маєток, щоб не помстилися привиди
– Розкопки ми робили не лише на місці маєтку, а й заглиблювалися в ліс, – продовжує вчитель. – Там збереглися викопані в землі котловани, видно насипаний по два боки ям викопаний ґрунт.
Ми розпитували про минуле багатьох бабусь, які проживають на околиці Лохвиці, неподалік Кирикового саду. Одна розповіла, що коли панський будинок розграбовували, її дідусь приніс звідти дуже багато книг, вони не вміщалися в руках. Імовірно, це було на початку 30-х, коли заможні люди, майже пани, у провінції ще збереглися. Серед опитаних бабусь була жінка, батька якого репресували і виселили з будинку. В 90-х вона написала до міськради, яку очолював Петро Рева, заяву з проханням повернути будинок. На той час він використовувався як шкільна майстерня, але міськрада задовольнила заяву, будинок передали дочці репресованого господаря, а пізніше вона продала його циганам. Під час передачі будинку бабуся розповіла, як один із лохвицьких міліціонерів під час арешту батька залякував його пістолетом і вистрелив, ледве не зачепивши його вухо. Куля попала в одвірок. Ми зняли з дубової дверної коробки фарбу в указаному місці, я в присутності учнів видовбав стамескою велику дірку й дістав кулю із приблизно 7-сантиметрової глибини. Бабуся дивувалася кулі, яка могла вбити її батька, про його долю після арешту не розповіла, хоча, зрозуміло, навряд вона склалася добре.
Володимир Олексійович підтвердив, що містична слава Кирикового саду і справді дуже велика. 20 років тому, коли він із учнями влаштував розкопки, бабусі залякували онуків і забороняли їм займатися дослідженням. Розповідали легенди, що руїни в саду охороняють привиди репресованої сім’ї Кирика Петренка. І що з тим, хто потривожать будівлі та речі, які належали невинно знищеним, неодмінно станеться якесь лихо. Але хлопці відповідали: «Та ми з Володимиром Олексійовичем гори перевернемо!» І не боялися ніякої нечистої сили. Справді, ніяке «прокляття фараонів» юних археологів не зачепило. Зараз серед тодішніх восьмикласників – успішні нині лохвичани Сергій Левченко, Андрій Ястреба, Прокопенко із Западинців.
На жаль, фотографій розкопок і знайдених речей у Володимира Григорчука немає, можливо, їх ніхто й не робив.
Тепер зовсім обміліла в тих місцях річка Лохвиця, майже не купаються в ній, та й Манькова прірва замулилась. Рештки будинку Кирика Петренка «хазяйновиті» лохвичани в 70-ті розтягли практично до цеглини. А чи лишилася яка нечиста сила – кожен може прийти вночі й перевірити.
С. НІКОНОВ
