Я народилася і все життя мешкаю у Христанівці. Це маленьке мальовниче село на пагорбі край правого берега Сули. Його доля нагадує долю багатьох сіл України. Майже через двір з’явилися пусті хати. Закрили школу, дитячий садок, зникла ферма. Молодь полишала село.
Дякуючи Богу приїхала до нас молода сім’я Андрія Фесенка, а потім – сім’ї Конобєвських, Полуляхів, Олійників, Мєшкових. Веселіше життя стало у нас. Почали народжуватися дітки. Ми всі були раді, що стали жити у нас такі добрі, щирі люди.
А я хочу більше розповісти про сім’ю Оксани та Ореста Олійників, яка приїхала до нас із Києва. Був у них маленький синок Еней, уже у нас народився Уласик. Почала змінюватися і Христанівка. Перш за все Олійники зібрали жителів села і гостей на толоку. Прибрали приміщення залишеної школи. Добилися, щоб їй присвоїли статус архітектурної пам’ятки, стали шукати спонсорів, щоб відремонтувати школу. Постійно стараються зробити щось хороше для села.
Закрили і наш магазин. Зійдуться люди до автобусної зупинки і чекають, коли приїде машина із хлібом. А коли потрібно ще щось купити, немає де.
І тут вирішили допомогти Оксана з Орестом. Викупили приміщення і відкрили магазин. «Тепер ми будемо жити!» – казала моя сусідка Галина Науменко. Зібралися всі гуртом, допомогли прибрати і тепер магазин працює. Хліб завозять двічі на тиждень, можна купити продукти і речі першої необхідності (ковбасу, оселедці, напої, солодощі), а чого в асортименті немає – замовити. І пан Орест обов’язково привезе!
Звісно, у селі, де мало покупців, господарі магазину працюють на благо громади якщо не у збиток, то у кращому разі «в нуль», про прибуток і не мріючи.
Створили при магазині й бібліотеку, де можна обрати книжку до смаку.
А також – банк речей, у якому переважає одяг. Речі хороші, а ціна мізерна. Здебільшого – новий одяг із етикетками, зрідка продається і «секонд хенд».
Також є в магазині Інтернет.
Пані Оксана – добра, весела жінка. Цікавиться минулим нашого села. Зустрічається зі старожилами, записує старовинні пісні, легенди, спогади про Голодомор. Випустили Олійники на основі зібраної інформації два номери журналу «МІХ» (музей історії Христанівки), роздали по примірнику в кожну хату.
На травневі свята Оксана з Орестом організували біля магазину «маївку», а у переддень Нового року зібрали громаду, щоб провести старий рік.
Оксана сама водить автомобіль і мені жодного разу не відмовила, коли доводилося просити її допомоги, щоб поїхати у справах чи до лікарні.
Можна багато писати про цих хороших людей. І синочки їхні – виховані, хороші дітки.
Я дуже вдячна їм за все. Бажаю цій сім’ї благополуччя, добробуту, взаєморозуміння.
Катерина ГЕРГЕЛЬ
