У російсько-українській війні бере участь немало воїнів із інших країн. Особливо багато колумбійців, яких наші вважають ідеальними воїнами. Із одним із них – Альберто Кантеро Кастріллоном – нам пощастило поспілкуватися поруч із Лохвицею, на базі відпочинку «Ранчо Ріо» під час благодійного волейбольного турніру 14 липня.
Для колумбійців наша війна має принципове значення. Вони розуміють, що борються тут проти росії і встановлюють справедливість. Колумбійські комуністичні партизанські угруповання – зокрема Революційні збройні сили Колумбії (FARC) – завжди отримували підтримку від росії. Їхніх бійців часто тренували росіяни, а зброю вони отримували через Венесуелу. Саме з цими партизанами, які також займалися наркобізнесом, Альберто воював у складі Колумбійської армії. Ті, хто був солдатом у Колумбії, мають поклик служити. Це ніби поклик лікаря, який поспішає на допомогу хворому.Щоправда, в першому-ліпшому інтерв’ю колумбійців ми читаємо, як українці обіцяють їм підтримку, а потім залишають на полі бою без прикриття. Як знаходять транспорт, щоб вивезти колумбійців на позиції, а коли треба терміново забрати, транспорту немає. Як експлуатують бійців, які ніде навіть не числяться. Як пишуть, нібито вони отримують зовсім незначні поранення, щоб зменшити виплати…Альберто воював за Україну 1 рік і 3 місяці, однак ледве не виїхав із України добряче пошматованим осколками дрона із 12 тисячами гривень у кишені.
Старшина не міг нахвалитися колумбійськими хлопцями
На лохвицьку землю Альберто потрапив завдяки своїм українським побратимам-ветеранам, які й узялися йому допомагати отримати законно зароблені гроші. Ми спробували взяти в колумбійця розлоге інтерв’ю, але вдалося поставити лише кілька питань і отримати відповіді: Альберто не володіє англійською. Іспанською він спілкується через перекладач-додаток у смартфоні. Щоб він перекладав коректно, доводиться розбірливо й чітко говорити короткими фразами. Тому більше розповіли лохвицькі ветерани, які давно спілкуються з Альберто.– Альберто 12,5 року служив у Колумбійській армії, – розповів Василь Дейнека. – Вона воювала з наркокартелями, які мають підтримку Венесуели й Куби.Таких хлопців багато. Причому ті, хто був у Колумбійській армії, воюють за Україну. А ті, хто брав участь у так званому партизанському рухові, воюють зараз за росію. Неспроста, бо Венесуелу й Кубу підтримував колись СРСР, пізніше – росія. Ці країни й зараз під російським впливом.Ми познайомилися і Альберто в госпіталі. Я також спілкувався з його старшиною. Не міг нахвалитися колумбійськими хлопцями, які заради виконання завдання йдуть на все, не жаліють себе. Жаль, у нас передбачено, як іноземцям, які їдуть на допомогу з усього світу, дати зброю. А от коли справа доходить до оформлення документів, виплати грошей, не все так просто…
Вдома чекають три доньки, мама та три брати
Альберто виявився дуже привітним, відкритим для спілкування. І ось я говорю питання в мікрофон його смартфона, читаю їх на екрані, чую переклад…– Звідки ти дізнався про війну в Україні, чому вирішив стати на бік українців?– Першим сюди приїхав мій друг, із яким ми разом служили в Колумбійській армії. Від нього я дізнався, як сюди дістатися.– Твоя мета – боротьба за справедливість?– Так! Так! Так!– Чому ти погодився допомагати українцям, ризикуючи життям?– Із самого початку я знав, що може статися будь-що і я можу знов не повернутися до будинку своєї родини. Але я вирішив приїхати та підтримати Україну.– Хто чекає тебе вдома?– У мене три доньки, мама та три брати. Повернуся до них, виконавши свою місію…
Не маючи коштів на дорогу, заклав свій будинок
Як розповів Олег Козоріз, спілка «Свідомість» допомогла «відвоювати» в 72-ї ОМБР частину коштів, які Альберто отримав не в повному обсязі. Він планував виїхати з України на три тижні раніше, ніж виїхав. Тоді уже мав квиток. До того лікувався в госпіталі разом із лохвичанином Василем Дейнекою.– Василь запросив Альберто до себе в гості, ми разом відпочивали на березі Сули, – говорить Олег Миколайович. – Чоловік розповів, що одразу після школи пішов у Колумбійську армію та боровся з наркокартелями. Літав на вертольоті над джунглями, випалював плантації коки. А потім дізнався про війну в Україні й вирішив поїхати сюди. Не маючи коштів на дорогу, заклав свій будинок. Пояснив, що основною метою була боротьба за справедливість, додатковою – бажання заробити.Одного разу під ноги Альберто прилетів FPV дрон, осколками посікло руки й ноги. Осколки були навіть у обличчі. Після поранення й лікування вирішив їхати додому, розірвав контракт, його звільнили з частини після 1 року і 3 місяців служби.
Коли зібрався їхати, виявив, що на його рахунку 12600 грн. Ми заявили: «Куди ж ти з такою сумою заїдеш? Ми попросимо нашого юриста, щоб зайнявся твоїми фінансовими справами». Наш юрист – це Юрій Дробот, який на громадських засадах, абсолютно безкоштовно докладає максимум зусиль для підтримки ветеранів. Юрій Миколайович зв’язався з бухгалтерією 72 бригади і запитав, як можна було так розрахуватися з людиною, яка прилетіла із-за океану та ризикувала життям заради нашої незалежності. У бухгалтерії відповіли, нібито не знали, куди подівся Альберто й узагалі втратили його з виду. Думали, він уже виїхав із України.Юрист відповів у такому ключі: «Як це ви втратили з виду? Боєць лежав у шпиталі. Ви ж повинні були про це знати! У вас є медслужба, служба супроводу. Альберто в Україні, на Полтавщині.»Врешті у бухгалтерії пообіцяли до 20 червня виплатити все, що винні колумбійцю. І справді виплатили 90 000 грн. Але ми порахували всі виплати, передбачені за контрактом. Виявилося, що Альберто винні більше півмільйона гривень. Чоловік уклав із юристом «Свідомості» договір про те, що той представлятиме його інтереси в суді. А сам поїхав на заробітки в Іспанію.Як тільки вдасться домогтися повернення боргу, кошти будуть зараховані на рахунок Альберто. І додому він повернеться не з пустими руками.Воював у інтернаціональному підрозділі – 48 штурмовому батальйоні 72 ОМБР. Там багато колумбійців та аргентинців. Коли Альберто запитали, чи багато його співвітчизників загинуло, той на пальцях показав: сім. Двох навіть не вдалося винести з поля бою.Штурмовий батальйон майже постійно знаходиться «на нулі», майже постійно штурмує.
– Перш ніж допомагати колумбійському братові, ми наводили про нього довідки, – додає Олег Козоріз. – Я телефонував до своїх побратимів. Начальник штабу розповів, що колумбійські хлопці не знають слова «ні». Отримавши наказ через телефонний перекладач, вони мовчки йдуть його виконувати. Тоді як наші в таких випадках починають просити підкріплення, розповідають про свої хвороби і т. д. А колумбійцям варто показати лісосмугу вдалині й сказати, що її потрібно взяти, – одразу йдуть і беруть. Ні разу вони не «ввімкнули задню».
С. НІКОНОВ Фото автора На фото: Альберто з лохвичанином Василем Дейнекою
