Про це диво техніки сучасної медицини у Лохвицькій лікарні мріяли давно. Бо його практичне застосування – це відразу кілька кроків уперед у плані діагностики. У великих містах у потужних медичних центрах КТ вже давно не виглядає диковинкою, як на периферії, де подібне обладнання здавалося недосяжним. Адже вартість його сягає більше 10 мільйонів гривень. А це серйозна сума.Хоча, можливо, коли ще був Лохвицький район, якби щасливо збіглися зірки на небі й помисли представників газового комплексу, обласної та урядової влади, таке медичне устаткування могло б з’явиться у Лохвицькій лікарні на порядок раніше. Але тоді не судилося.Втім, потрібно віддати належне головному лікарю Віктору Бурлею, який ділився планами щодо КТ ще років зо два тому, і не просто говорив, а доводив у різних високих кабінетах про необхідність для лохвицької медицини саме такого сучасного медобладнання. І ось ця мить настала – з 15 квітня у Лохвицькій лікарні запрацював комп’ютерний томограф.Що він собою являє? Хто його поставив? Які спеціалісти будуть на ньому працювати? На ці та інші запитання, мабуть, найточніше відповість керівник Лохвицької лікарні Віктор Бурлей.

ЦіНУЮ ДОВІРУ ЛЮДЕЙ...

Автор  |  Середа, 05 травня 2021 00:00  |  Опубліковано в Новини району

У «Зорі» №16 від 22 квітня дебютувала нова рубрика «Без краватки». У наших творчих планах є бажання познайомити читачів з тим чи іншим керівником, життя і діяльність якого, як правило, публічні у сфері професійної діяльності. Але ось  особиста царина вподобань, інтересів, захоплень, поглядів на оточуючий світ, на людей, сім’ю, власне, на себе і ще багато чого іншого, що творить внутрішній світ Особистості – здебільшого залишається за кадром. Хоча саме ця сфера – цікава і повчальна, і дуже часто може більше говорити про людину і врешті про її професійні якості.Для дебюту ми обрали очільницю Сенчанської громади Наталію СЛІПУХОВУ.Наталія Вікторівна вже багато років перебуває на керівних посадах в органах місцевого самоврядування. Чи накладає тягар влади відбиток на її повсякденне життя? Які життєві принципи сповідує? Що цінує найбільше? На ці та ще багато інших запитань очільниця відповіла у розмові, що відбулася днями, якраз напередодні однієї симпатичної дати, яку вона відсвятківала цієї квітневої пори.Наперед зазначу, що Наталія Вікторівна виявилася напрочуд відвертою співрозмовницею і не уникала відповідей на будь-яке запитання. Власне, сам хід нашої бесіди цьому підтвердження.Розпочали ще з дитинства Наталії Марусіченко (таким було її дівоче прізвище), згадали батьків – Віктора Михайловича та Віру Максимівну. До цього додався цікавий і, можна сказати, символічний штрих до біографії. Її дід – Максим Ілліч Базіль був головою сільської ради у Хорольському районі.Тож Наталія, виходить, повторила його шлях.

Вони цілодобово несуть бойове чергування. А коли приходить тривожний сигнал до служби «101», вони першими йдуть у вогняне пекло, щоб рятувати чиєсь життя, при цьому ризикуючи власним.17 квітня вогнеборці Державної служби з надзвичайних ситуацій відзначають своє професійне свято – День пожежної охорони. Напередодні ми поговорили з начальником Лохвицького районного сектору Головного управління ДСНС у Полтавській області, підполковником служби цивільного захисту Олександром Сілютіним. У ході розмови, звичайно, торкнулися поточних справ служби, але ще більше поговорили про її майбутнє. А воно в світлі адміністративних реформ (подекуди абсурдних за змістом) виглядає тривожно. Власне, з приводу цих реформ і розпочалася наша бесіда.

Цікава штука – життя. Тільки швидкоплинна. Роки летять, наче трійка вороних на широкому шляху, обабіч якого залишаються лише події…

Востаннє Микола Бондар давав широке інтерв’ю «Зорі» років із п’ять тому. Багато що відбулося і змінилося за цей час. Тим цікавіше було почути його судження не лише про цей п’ятирічний його життєвий проміжок, а й загалом про те, що переживаємо ми всі зараз разом. Тим більше, що й привід поговорити підвернувся доречний – Миколі Митрофановичу  у день Благовіщення, виповнилося 55 років. З чим його ми і вітаємо.

Ми з ним розмовляємо у просторому кабінеті, стіни якого зберегли епоху 90-х років, коли тодішній колгосп імені Ілліча очолював справжній господар, непересічна Особистість Григорій Іванович Андрусенко. Саме завдяки йому Токарі набули тої упорядкованості в забудові, що збереглася і понині в центрі села.Меморіальна дошка Г. І. Андрусенку є на приміщенні контори СВК «Токарі». А сам Микола Бондар завжди з вдячністю згадує свого наставника. І, між іншим, не соромиться від того, що сидить за тим столом, за яким, свого часу, сидів і Григорій Іванович.

– А навіщо щось змінювати, коли меблі такі всі добротні, прослужать ще сотню літ. Просто викинути гроші, бо так сьогодні модно – я не хочу. Хай краще вони послужать у наших спільних, господарських справах.

Власне, і сама розмова з ювіляром теж точилася здебільшого про справи загальні, аніж його особисті.Розпочали, приміром, з господарських. Зокрема, як функціонує СВК «Токарі», яких пріоритетів дотримується у своїй діяльності?

Бути чи не бути Лохвицькій лікарні?

Автор  |  Понеділок, 22 березня 2021 00:00  |  Опубліковано в Новини району

Саме так, ледь не за «Гамлетом», розвиваються останнім часом події навколо Лохвицької (тепер уже міської) лікарні. Минулого тижня відбулася низка засідань різного рівня, на яких ішлося про фінансування головного медичного закладу Лохвиччини. Подекуди їх хід нагадував битву за мільйони, а чаша терезів, як маятник, коливалася то в одну, то в іншу сторону.


Сторінка 1 із 101