Державне підприємство Лохвицький спиртокомбінат (м. Заводське) вже близько 15 років не випускає ніякої продукції. Працює там лише охорона, майно поступово руйнується, борг за оренду землі збільшується. У «Фейсбуці» заводчани обговорюють тему продажу (приватизації) підприємства, сподіваються, що його придбає інвестор, який запустить виробництво, дасть роботу, активізує життя міста над Сулою.
Це товариство вже не перший рік здійснює господарську діяльність на теренах колишнього Лохвицького району. Характерною ознакою «Харківецького» є розвиток тваринницької галузі, що не часто спостерігається в сучасних реаліях прагматизму щодо сільського господарства в Україні. Але і в рослинницькій галузі товариство дивує вирощуванням нетипових, як для продовольчого ринку, культур, що теж мають свого кінцевого споживача.
15 грудня Івану Козаченку – музиці, майстру народних інструментів, викладачеві, наставнику, керівнику ансамблю і хору, майстру на всі руки, чоловікові, батькові, дідусеві та доброму другу чи товаришу для величезної кількості людей – могло б виповнитися 85 років.
Перебираючи час від часу редакційні архіви (а вони почали формуватися в післявоєнну пору минулого століття), натрапляєш на різні документи, що несуть на собі відбиток тої епохи. Цікаві аналогії інколи вимальовуються. Суперечливі й повчальні, як озирнутися сьогодні років на 50–60 назад. Але все це наша біографія, наша історія.
«Чому у людей виходить, а у нас – ні?» Часто запитують мене лохвичани, коли мова заходить про ту чи іншу справу, яку «клинять» різні обставини, різні персонажі з усіх сторін. Що тут відповісти? Напевно, кожне місто, як і конкретна людина, має свою карму. Це так – спрощено. А в деталях набагато складніше. І як почнеш розплутувати той клубочок, то вервечки тягнуться в усі боки.