Мабуть, неодноразово помічали жінок, велосипеди яких обвішані кількома пакетами. І, мабуть, мало хто замислився: чому так у них щодня? А все дуже просто. Це надійні помічниці одиноких престарілих. І вони виконують замовлення стареньких, які вже не в змозі відвідувати магазини, аптеки, різні установи...Мабуть, неодноразово помічали жінок, велосипеди яких обвішані кількома пакетами. І, мабуть, мало хто замислився: чому так у них щодня? А все дуже просто. Це надійні помічниці одиноких престарілих. І вони виконують замовлення стареньких, які вже не в змозі відвідувати магазини, аптеки, різні установи...Напередодні Дня працівників соціальної сфери ми поцікавилися у директора Центру надання соціальних послуг Лохвицької міської ради Світлани Ждан, який спектр послуг надають працівники центру.

Таку назву має добровільна волонтерська група справді невтомних жінок, яких об’єднує самовіддана, можна сказати, звитяжна праця на благо наших збройних сил, в ім’я Перемоги України. Вони працюють на різних роботах, мають різний вік, уподобання, але у свій вільний час вони збираються разом, щоб виготовити черговий покров захисту для наших хлопців. Рідні багатьох із них знаходяться на фронті. І, певно, кожного разу відправляючи їм, туди, чергову маскувальну сітку, ці жінки потайки про себе промовляють: щоб вона вберегла наших воїнів від ворожого ока.

Лохвичанин Віктор Семеренко більшу частину трудового життя викладав фізкультуру в Лохвицькому медучилищі. З-поміж усіх видів спорту, якими займався, найбільших успіхів досяг у шахах. І нині полюбляє грати із друзями та знайомими, продовжує успішно виступати на змаганнях місцевого рівня. Віктор Миколайович відповів на питання «Зорі» та розповів цікаві історії про своє життя, про своїх товаришів-спортсменів. 7 жовтня йому виповнюється 75 років.

8 вересня у Лохвицькому краєзнавчому музеї ім. Г. С. Сковороди відбулося урочисте відкриття виставки картин Катерини Бакуменко «Акварельні барви», приуроченої до Дня міста Лохвиці. Численні гості з величезною цікавістю оглядали картини, спілкувалися з художницею та її чоловіком і сином, виражали свій захват від побаченого й почутого.

Про її «Лавандовий дворик» «Зоря» писала років зо два тому, коли його обриси тільки вимальовувалися на обійсті Олени Фур’євої. І це був її перший рік втілення власної мрії у рукотворну фантазію лавандового розмаїття. Тепер у неї є неоціненний досвід, власний блог в «Інстаграмі» і своя оаза у Гирявих Їсківцях, де вона мешкає з родиною.