Розпорядження начальника обласної військової адміністрації Філіпа Проніна від 22 липня про зміну топонімів у колишньому Лохвицькому районі просто приголомшило багатьох наших земляків. Ще б пак! Не без участі Інституту національної пам’яті перейменована частина вулиць, що носять імена воїнів, які в роки Великої Вітчизняної боронили Україну від німецько-фашистських загарбників. Заодно й меморіальні дошки наказано зняти, відповідно до розпорядження голови ОВА.Мешканці вулиці Партизанської в Лохвиці не просто обурилися, а підняли скандал…
Такі перейменування відбуваються нібито відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націоналсоціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» й Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Однак немало моїх співрозмовників вважають, що під прикриттям цих законів влада усуває все, пов’язане не лише з імперським, а й із радянським режимом. На всіх радянських воїнів чіпляють ярлики якщо не комуністів, то «енкаведистів». З яким болем, із якою гіркотою говорила мені про це 88-річна бабуся, рідні якої воювали проти німецької навали!
Згаданим вище розпорядженням перейменовано три вулиці Партизанських: у Лохвиці, Шмиглях та Сенчі. У селі Шмиглях – на Тараса Шевченка, питань не виникло, тим паче, що там ніхто не проживає постійно. У Сенчі – на вулицю Лідії Гук – лікарки, еколога, дисидентки родом із Сенчі.
А от у Лохвиці нове ім’я Партизанської – Івана Теркуна, священика. Мешканці вулиці, дізнавшись про перейменування, з ними не погоджене, обурилися і почали скандалити. Звернулися до свого депутата Григорія Шамрицького, який озвучив причини невдоволення на сесії міськради.
До сесійної зали планувала прийти ініціативна група жителів вулиці, але їм відмовили – надто багато вирішували депутати важливих питань. Натомість люди гуртом висловили свої аргументи на зборах у Лохвицькому Будинку культури 29 липня.
Полтавська ОВА керувалася зверненням до Лохвицької міськради?
Особливе питання – звернення до міськради керівника Благовіщенської релігійної громади, священика Всеволода Бігуна від 23 січня 2024 р. В ньому Всеволод Васильович висловив бажання парафіян, висловлене на зборах: дати ім’я Івана Теркуна одній із центральних вулиць Лохвиці. На думку парафіян ім’я Теркуна могла б отримати тодішня вулиця Пушкіна (нині вже Ярослава Мудрого). У зверненні Всеволод Бігун коротко розповів про життя Івана Максимовича, його боротьбу за віру, утиски влади…
На початку року міськрада дала відповідь, що перейменування поки не на часі.Тепер же Полтавська ОДА скористалася зверненням для перейменування Партизанської, хоча ця вулиця не в центрі, а на околиці.
Представники міськради запевняють, що звернення нікуди не перенаправляли.
Представники Благовіщенської релігійної громади ПЦУ наполягають, що й вони нікуди не перенаправляли те звернення. Більше того, за словами Гліба Плескача, старости Благовіщенської парафії ПЦУ, хтось без його відома переслав до ОВА пакет документів, адресований Всеволодом Бігуном міському голові Лохвиці. На думку Гліба Глібовича, весь партизанський рух очолював НКВС, тому ОДА й перейменувала вулицю Партизанську. Наслідком цього став розбрат: жителі Партизанської налаштовані проти релігійної громади на чолі з отцем Всеволодом і проти ОВА. Пан Гліб каже, що сподівається дізнатися, хто саме крадькома передав у ОВА звернення, адресоване міському голові Лохвиці.
За словами секретаря Лохвицької міської ради Тетяни Даценко, жодна з вулиць Лохвиці у останні роки не отримала назву, не погоджену з її мешканцями. Тетяна Василівна запропонувала зателефонувати в ОДА й дізнатися, який (чий) лист став підставою для перейменування Партизанської. Однак протягом наступних двох тижнів у ОДА чітко не повідомили, як туди потрапило звернення. За одним із припущень – неофіційно через Миргородську РДА
.Жителі екс-Партизанської не згодні з тим, що назви, пов’язані з партизанами, підлягають декомунізації, видаленню імперських топонімів і т. д.
– У нас є закон «Про засудження комуністичного та націоналсоціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», – говорить Світлана Царинна. – В кінці п. 4 ст. 1, у якій роз’яснено, що саме будуть перейменовувати, сказано: «Крім назв, пов’язаних із опором та вигнанням нацистських окупантів із України.»
Директор краєзнавчого музею ім. Г. С. Сковороди Наталія Степаненко нагадала історію партизанського загону «Сокіл» під керівництвом Андрія Ярового й Євдокима Соколовського. Діяли партизани спочатку в лісах Лохвиччини й сусідньої Чернігівщини. Загін, у якому було близько 1500 бійців, успішно громив ворога, знищивши сотні фашистів і поліцаїв, підірвавши склади з боєприпасами, пустивши під укіс не один ворожий ешелон. Значна частина бійців загону після визволення нашого краю від фашистських загарбників у 1943 році влилася в ряди Червоної армії. І Андрій Яровий, і Євдоким Соколовський, на жаль, загинули смертю хоробрих у горнилі війни. Причому Соколовський – у перші дні травня 1945-го. Звісно, що далеко не всі партизани були комуністами, тим паче «енкаведистами».Жителі Партизанської звернулися до ОВА та Інституту національної пам’яті, телефонували на столичні «гарячі лінії». У відповіді, яку дав департамент інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Полтавської ОВА вже 2 серпня, за підписом Вікторії Пилипенко, роз’яснено, що перейменування здійснено на основі законів України та розпоряджень голови Полтавської ОВА. А також на основі звернення громадськості (того самого, яке невідомо хто перенаправив у ОДА).
Перейменовувати вулиці можна кожні три місяці
6 серпня жителі екс-Партизанської влаштували збори вже на своїй вулиці. Люди гучно відстоювали право на назву «Партизанська». Звісно, першочергово вона уславляла подвиг партизанського загону «Сокіл». А вже потім – багатьох інших партизанів.По-перше, спогади про «Сокіл» зовсім не відповідають спогадам про тих радянських партизанів, які замість боротьби з окупантами займалися мародерством, пияцтвом і розпустою. Про шлях загону «Сокіл» можна детально дізнатися з книги «Роки над прірвою» Івана Ярового, сина заступника командира партизанського загону «Сокіл».По-друге, назва уславляє всіх партизанів, які боролися з окупаційними режимами в тилу ворога в різних країнах. У тім числі й партизанів, які діють нині на окупованих українських територіях. І «бандерівців» УПА, які, переховуючись у лісах, боролися з радянською владою, НКВС, також можна назвати партизанами. Ба, навіть український бандурист Зиновій Штокалко в кінці 60-х у еміграції записав «Марш українських партизанів» (нині можна почути на «YouTube»).На відміну від воїнів регулярної армії, партизани, як правило, не мали ніякого забезпечення – обмундирування, озброєння, платні, можливості лікування в госпіталі, не сподівалися, що в разі загибелі рідні отримають якісь компенсації чи надбавки.Люди на зборах наполягали, що про перейменування вулиці їх не попереджували.
Але насправді, як пояснив пізніше начальник відділу культури, молоді і спорту Лохвицької міськради Ярослав Кабар, ОДА попередила про перейменування за кілька тижнів. Ярослав Миколайович повідомив найактивніших мешканців, ті написали вмотивовану відмову. Але надії, що ОВА прислухається до відмови, не було вже тоді.
– Люди у цій частині міста потерпали від німців, – згадує перекази старожилів Світлана Царинна. – Переховували партизанів у погребах і клунях. Носили їжу в їхні криївки. Досі не заростає бур’янами могила партизана край шляху між Яшниками і Свиридівкою. Того партизана німці прив’язали до кобили, яку відпустили, щоб бігла чимдуж. Навіщо тепер стирати пам’ять про боротьбу з фашистами?
– У Лаптурі з’єдналися партизанські загони після того, як німці спалили людей у Озерянах, – підхоплює чоловік із бородою. – Прийшли партизани з Чернігівщини, з Полтави. І тоді вже вони влилися до Червоної армії.До повноважень місцевих органів влади входить право перейменовувати вулиці за ініціативою їх мешканців. Єдине обмеження – не можна це робити частіше, ніж один раз на три місяці. Тому люди вирішили не домагатися свого, а почекати і потім повернути вулиці назву «Партизанська», а якщо не вдасться – створити варіант назви, наприклад, «Партизанської слави». Зберуть підписи й подадуть звернення, коли минуть 3 місяці після відповідного розпорядження обласної військової адміністрації.
«Партизани були і будуть різні»
Коли після описаних зборів минуло більше тижня, ми звернулися до Ярослава Кабаря з питанням, чи вдалося дізнатися, яким чином адресований тільки Лохвицькій міській раді лист потрапив до ОДА. А також про те, чому вулиця була перейменована без згоди і, здається, навіть без відома мешканців.
– Поки що ніякої нової інформації немає, – повідомив Ярослав Миколайович. – Ми заздалегідь не могли знати, що Партизанська підлягає перейменуванню, тим паче партизани були і будуть різні. Ми у визначений законом термін перейменували вулиці, назви яких підлягали декомунізації, дерусифікації. А потім від Полтавського офісу УІНП отримали листа, в якому йдеться про потребу перейменування вулиць Партизанської та Дунаєвського.Щодо закидів, буцім Іоанн Теркун – священик «московської» церкви – я не згоден. Іншої церкви не було, а Іван Максимович попри всі утиски відроджував релігію, духовність.Жаль, що погляди нашої держави на історію постійно змінюються і разом із тим змінюють назви, прибирають пам’ятники. У інших країнах пам’ятники нагадують як про тих, чий внесок позитивний, так і про тих, хто коїв лихо: не забувайте ці уроки. І якщо хтось зробить гідний внесок у розвиток свого народу, може написати в заповіті, щоб не називали вулицю його ім’ям. Бо раптом історію перепишуть, вулиці перейменують, імена колишніх героїв і діячів потопчуть…
Жителі вулиці Кошиця не знають, хто він такий
Цю назву згідно з тим же розпорядженням голови ОДА отримала вулиця Дунаєвського.
– Керівник офісу пан Пустовгар доводить, що Дунаєвський вихваляв комуністичне минуле піснями на зразок «хорошо в стране советской жить», – говорить Ярослав Кабар. – Дунаєвський виконував замовлення тодішньої влади, міг писати музику, на яку текст був написаний потім. Але УІНП порадив дати вулиці Дунаєвського ім’я українського диригента, композитора, етнографа, письменника Олександра Кошиця. Хто такий Кошиць, наші люди не знають. Ми вносили пропозицію назвати ім’ям лохвицького композитора Віктора Гнєзділова або фотохудожника Бориса Левченка, але ОДА дала назву, запропоновану УІНП. Тепер міськрада отримала лист від жителів вулиці Кошиця, де вони роз’яснюють, що не можуть допетрати, який вклад Кошиць зробив у розвиток Лохвицької громади. І пропонують ім’я Олександра Цися, який жив на цій вулиці й загинув, захищаючи нас від рашистів.
У Опішні вулицю Партизанську вдалося відстояти
Згідно з висновком Українського інституту національної пам’яті, вона була названа на честь червоних партизан, які встановлювали в цих місцях радянську владу, і підлягала перейменуванню в процесі декомунізації. Оскільки місцева влада не затвердила нову назву у встановлений термін, 20 травня 2016 року розпорядженням голови обласної держадміністрації вулиці було дано назву «Василя Кричевського». Однак після цього селищна рада своїм рішенням повернула вулиці назву «Партизанська», що є незаконним із точки зору облдержадміністрації.З грудня 2016 року справу розглядав Полтавський окружний адміністративний суд і 23 березня 2017 року ухвалив рішення залишити вулиці назву «Партизанська». Харківський апеляційний адміністративний суд 23 травня 2017 року залишив це рішення в силі. Вищий адміністративний суд України 19 червня 2017 відмовив у відкритті касаційного провадження.Скандал навколо Опішнянського перейменування був висвітлений у численних обласних ЗМІ, потрапив до Вікіпедії. Селищному голові Опішні Світлані Мамадовій навіть погрожували: якщо підпише рішення депутатів про повернення назви «Партизанська», проти неї порушать кримінальне провадження. Але та не скорилася.
– Назву відстояли без усіляких хитрощів, – повідомив «Зорі» депутат Опішнянської селищної ради Віталій Коритченко. – Мешканці вулиці гуртом наполягли на цій назві – і селищна рада її повернула.
С. НІКОНОВ
