Минає четвертий рік російсько­української війни. Війна зумовила згуртуватися українське суспільство і допомагати рідній армії. Цю ношу на себе добровільно взяли волонтери.

Років зо два тому ми  розповідали на сторінках «Зорі», як небайдужі яхничани налогодили плетіння маскувальних сіток для потреб ЗСУ. Але останнім часом у Яхниках з’явилася ще одна локація, що дарує тепло і турботу нашим захисникам. А люди, які сподвижницьки виконують свою волонтерську місію, викликають шану і повагу.

І не скажу, що вона виникла стихійно. Подружжя Ігор Куць та Вікторія Олексенко, як ніхто знають, що потрібно нашим хлопцям там, на передовій бойових дій. У Вікторії син Назар у війську, як і в Ігоря рідні брати Олександр і Михайло.

– Та ми від початку війни почали допомагати, – говорить Ігор Куць. – Спочатку ремонтували машини, які син направляв зі фронту. Потім машини купували й відправляли їх туди, де служать наші рідні, друзі. Бандеролі пересилали хлопцям із тим, що вони просили – ліки, шкарпетки, цигарки і, звичайно, різні продукти. Робили ковбаси, тушонку. Закривали її у скляні банки чи в пластикові лотки. Але хлопці кажуть: «Б’ється багато».

Торік до нас заїхала Ольга Василівна Сало. Її чоловік Анатолій, на жаль, загинув на війні. А вона займається волонтерством. Почула про наші проблеми з тарою для тушонки. Говорить: «А ви спробуйте її вкладати у реторт­пакети».

На нашому горищі стояв невеликий автоклав. Ми його стягнули – і давай пробувати робити й пакувати в ці реторт­пакети нашу тушонку. Хлопцям, тим що на «нулі», їжу можна скинути тільки дронами, більш ніяк. Ось тут реторт­пакети – якраз те, що потрібно – вони не б’ються. Як ми почали цим займатися, то з’явилося дуже багато запитів від військових.

– Скільки пакетів відправляєте?

– Краще про це розповість моя дружина, – парирує Ігор і до розмови підключається Вікторія.

– Ой, у нас із першого разу не вийшла тушонка у реторт­пакетах, – зізнається Вікторія. – Наробили ми її багато, але перевели. Однак потім ми приловчилися, набралися досвіду і стали виготовляти смачну домашню продукцію для наших хлопців.

– Що ж ви їм готуєте?

– Різні каші – пшеничну, гречану, перлову, горохову. У кожен реторт­пакет до каші додаємо чи котлету, чи смажене м’ясо… Готуємо супи, борщі, солянки, сало з часником, робимо паштети. Хлопці попросили пасту Амосова, знаєте, таке з курагою, горіхами, медом… То ми їм зробили.

– Це які об’єми їжі виходять?

– За один раз ми готуємо три казани всього. Оце їх вистачає щоб наповнити реторт­пакети і заправити ними три автоклави.

– Тож скільки цих пакетів виходить?

– Мій син воює у третій штурмовій бригаді. То можу сказати, що одна рота точно на нашому забезпеченні. Хоча тепер ми відправляємо свою продукцію і в підрозділи 47­ої окремої механізованої бригади, і в «Азов». Це Сумський, Донецький і Харківський напрямки.

Щотижня 900 пакетів із їжею відправляємо нашим захисникам. А запитів усе більшає.

– Чому так?

– Раніше хлопці заступали на передок на тиждень­другий, то могли більше їжі з собою взяти. А зараз заходять і на місяць, і на два, а то і більше, і без ротації. То продукти туди можна доставити або за допомогою НРК (Наземні роботизовані комплекси. – Примітка автора.), або скидами з дронів. Я знаю, що на один скид дають 4 пляшки води і 2 пакети їжі. Гречку туди не кинеш, бо немає можливості зварити.

Зараз на передку хлопці не голодують, а раніше бувало, що сиділи по 10 днів майже без їжі й води.

– Ось Ви розповідаєте, що відправляєте вже готову їжу і в третю штурмову бригаду, де служить Ваш син, і в «Азов», і в інші підрозділи…

– Так. Хоча, на мою думку, вони б мали бути повністю забезпечені усім, але ж бачите: є потреба і у наших реторт­пакетах.

– У який спосіб Ви їх відправляєте?

– «Новою поштою». Хлопці самі оплачують доставку. Нам кажуть: «Купіть краще м’яса та наробіть більше тушонки»

– Подобається їм така їжа?

– Їм подобається, що вона тривкіша. Вони додали чи до «Мівіни», чи до пюрешки в пакетах нашої тушонки – і їжа стала ситнішою. Та й смачнішою, звісно.

– Коли Ви займаєтесь волонтерством?

– В основному в вихідні дні. Бо і я, і чоловік працюємо на підприємствах газопромислового комплексу. А наробити 900 пакетів не так легко. І нам у цьому допомагають небайдужі яхничани.

– Можете назвати тих, хто допомагає Вам у роботі?

– Залюбки. Це в основному жіночки, в яких або син, або чоловік воюють, чи які вже втратили своїх рідних. Зокрема, Наталія Віталіївна Литвиненко (в якої два сини і чоловік на війні), Оксана Михайлівна Цапко (у неї зять уже більше року числиться безвісти зниклим), Юлія Іванівна Сухомлин (у неї чоловік торік у березні загинув), Олена Володимирівна Шамрій і її чоловік Андрій, Тетяна Миколаївна Максютенко…

– Напевно, є ще ж люди, які просто Вам допомагають?

– Так. Коли в селі проводять чи то благодійні концерти, чи футбольні матчі, то всі зібрані кошти віддають нам на закупівлю продуктів.

Наша староста Наталія Миколаївна Сердюк домовилася з керівництвом ПрАТ «Природні ресурси» й нам дали в користування об’ємний автоклав на 100 літрів. Компанія «Укрбурсервіс», де до війни працював син Назар, придбала пристрій для запайки реторт­пакетів. У нас «згорів» генератор, то завдяки «Природним ресурсам» і небайдужим людям нам допомогли придбати новий.

Дуже допомагає Яхницька школа­інтернат. Її працівники кожного місяця складають певну суму й нам її передають. Теж скажу про колектив нашого дитсадка.

Допомагають місцеві підприємці Тетяна Лепських і подружжя Людмила та Юрій Ріпки, подружжя Людмила та Олександр Петренки.

Печуть і виготовляють солодощі та інші смаколики подружжя Тетяна та Василь Михайловські, Валентина і Василь Гармаші.

Свою допомогу нам надають не тільки яхничани. Так, жабківські підприємці подружжя Авраменків завозять нам різні продукти, як і сім’я Куликів із Млинів, Віталій Проценко з Безсал, Олександр Павлюченко.

Отак усі потрошку, а в підсумку гуртом допомагають нашим хлопцям. За це людям дуже велика вдячність.

– Люди не втомилися допомагати?

– Важко так відразу сказати, але останнім часом активність трохи впала. Чи втомилися? Чи змирилися? Не знаю.

Але хлопцям ми не можемо сказати: «Ви там почекайте, бо в нас зараз немає чого вам передати». Ми ж працюємо далі.

Ось зараз є гостра потреба в реторт­пакетах. Тисяча штук коштує 6000 гривень. Якщо в кого є можливість задонатити, то будемо вдячні кожному.

Номер картки для донатів: 4149 4998 0928 3359, отримувач Вікторія Володимирівна Олексенко.

Разом ми – сила!