7 грудня в Україні відзначають День місцевого самоврядування. Дуже важлива в державі гілка влади, яку безпосередньо обирають люди під час чергових виборів. Як бачимо це на практиці, в умовах російсько-української війни, місцеве самоврядування довело свою життєздатність і стало опорою в реалізації багатьох державних проєктів.Лохвицька територіальна громада є невід’ємною частиною нового територіально-адміністративного устрою. Як живе громада у сьогоднішніх непростих умовах воєнного стану? Яким пріоритетам віддає перевагу? З якими проблемами стикається?Ці та інші запитання напередодні свята ми задали очільнику громади, голові міської ради Віктору Радьку.
– Лохвицька громада, як і вся наша країна, живе в умовах війни, – говорить Віктор Іванович. – Тож і пріоритетом є Збройні сили України. Я думаю, що найголовніше сьогодні для кожного з нас – це закінчення війни, наша перемога і справедливий мир.Наслідки цієї жахливої війни ми ще будемо відчувати дуже довго. Взяти ту ж демографічну кризу. У нашій великій громаді торік народилося всього 112 діток. А до неї ж уходять 53 населені пункти. У нас раніше така кількість першокласників ішла в одну тільки «першу школу».Ще врахуйте, скільки молодих сімей із дітьми виїхали за кордон. І невідомо, чи буде у них бажання повернутися додому.Тому головне – щоб завершилася війна. А ми в подальшому все відбудуємо і зробимо наше життя кращим. Я в це вірю.
– Колись у розмові Ви сказали: «Якби не війна, Лохвиця була б іншою…»
– Так. Наше місто, центр громади, навіть за нинішніх реалій стає все красивішим, комфортнішим. З’являються нові зупинки, тротуари, якісь красиві локації, ті ж магазини.Якби була така сила, щоб зупинити військові дії у лютому 22-го, то Лохвицю ви б не впізнали. У 2021 році в нас були розроблені відповідні проєкти. Це був би зовсім інший центральний сквер по вулиці Героїв України. Зовсім інша вулиця Перемоги. Зовсім інша локація біля пам’ятника Григорію Сковороді, до речі, одного з найкращих пам’ятників в Україні. Вірю, що змінився б і фасад центральної бібліотеки, і дороги до населених пунктів, що з’єднують громаду. Та багато чого б можна було зробити.Але зараз головне – допомагати військовим. Минулого року з бюджету громади було витрачено близько 80 мільйонів на військові потреби.
Ми вже не раз говорили, що наша громада – одна з небагатьох у області, де надають конкретну допомогу і мобілізованим, і тим, хто отримав поранення, і сім’ям загиблих… Цей перелік ще можна продовжувати.А ще врахуйте скільки ми втратили від ненадходження платежів до бюджету. Тому що війна накладає свій негативний відбиток і на економіку, розвиток бізнесу. Якщо порахувати, то у загальному вийшла б дуже солідна сума.– 80 мільйонів – немала сума, якщо порівняти з іншими громадами.
Хоча у Лохвицькій спільноті часто думки розходяться. Одні говорять, що потрібно ще більше коштів виділяти на потреби ЗСУ. Інші заявляють протилежне – навіщо тоді центральні органи у Києві, де фокусуються мільярди? І які через корупцію осідають у зовсім інших кишенях…
– На мій погляд, допомагати обороні держави мають усі. І в умовах військового стану, напевно, на державному рівні законодавчо треба було закріпити, хто і скільки має сплачувати на ЗСУ, в тім числі й місцеві ради. А то хтось допомагає, а хтось – ні. Наша громада – одна з кращих у області в плані надання допомоги хлопцям, які йдуть служити. Хлопці також знають, що у випадку поранення вони отримають кошти на лікування, знайдуть підтримку в особі фахівців із супроводу ветеранів. Для цього у Територіальному центрі діє ветеранський хаб.Кожна громада допомагає військовим у міру можливості. Але треба враховувати ще й бажання допомагати. Але скажу відверто, не в кожній громаді таке бажання є. І я не вірю, що в них немає коштів.
– Повертаюсь до теми роботи представницького органу 8 скликання. Буває зовсім непросто узгодити позиції і депутатів, і міського голови. І ті, й інші давали свої передвиборчі обіцянки. А погляд на їх реалізацію в кожного різний. І при цьому треба враховувати інтереси виборців.Вас, Вікторе Івановичу, люди вже третю каденцію обирають міським головою, тож маєте достатній досвід роботи в органах самоврядування. Що Ви скажете про 8 скликання?
– Важке це скликання, скажу відверто. Бачили-перебачили ми всього. І як це не прикро, відсотків 50 громад нашої області відчувають ось такі політичні буревії. Тому що виборча система недосконала.– Слава Богу, у нас не дійшло до такого, як у Карлівці, де понад два роки не відбулося жодної сесії…– Там сесії не відбуваються протягом трьох років. І це, на жаль, теж наслідки військового стану, цієї війни. Тому що у нормальній, демократичній державі якщо депутати не можуть домовитися, то оголошують дострокові вибори. І тоді оцінку їхньої попередньої діяльності їм дають виборці. Але сьогодні, у зв’язку з війною, вибори проводити заборонено. І, на жаль, є депутати, які цим користуються, бо ніхто не може на них вплинути.Тому і наше 8 скликання практично не працювало в нормальних умовах. Хоча після 2019 року громада почала жити у нових адміністративних умовах – без районних адміністрацій, рад. Є лише одна гілка влади, яку обирають люди. І все…От сьогодні вже минуло п’ять років, коли повинні були відбутися нові вибори. І в цих стінах мали бути інші депутати, можливо й інший голова. Це ж демократично, що кожні 5 років влада змінюється. Але потрібно всім нам дочекатися миру.
– Що, на Ваш погляд, потрібно змінити у виборчій системі місцевого самоврядування?
– Виборчу систему слід змінити повністю. Не може бути депутатом той, якого підтримали 5 чоловік: він сам, дружина і куми. Депутатом повинен бути лише той, за кого люди віддали найбільше голосів. Ніяких «нульових» чи «перших» номерів.– Лохвицька громада – одна з найбільших у області і, відповідно, має велике господарство. Розпочнемо з доріг.– Тут нам вдалося багато що зробити. Нещодавно я зустрічався з керівником обласного Агентства місцевих доріг і можу додати, що до кінця року в нашій громаді ще буде освоєно 2 мільйони гривень. У нас залишилася ділянка 130 метрів у бік Шумейкове. А ще ми хочемо відремонтувати дорогу від Старого Хутора через Хирівку до траси Лохвиця – Гадяч, де вже цього року здійснено перший етап ремонтних робіт. Краще відремонтувати тут 2 – 3 кілометри, щоб і школярі, і жителі села мали змогу добратися до Гирвяих Ісківців чи Лохвиці по нормальній дорозі. Бо пряма від Старого Хутора до Гирявих протяжністю 18 кілометрів практично вбита.
– На мою думку, якби в громаді протягом цих чотирьох років гарячої фази війни зовсім не ремонтували автошляхи, то всі вони були б у такому стані, як від Старого Хутора.
– Дороги потрібно підтримувати в належному експлуатаційному стані. Про це просять не тільки жителі громади, а й військові.Всі наші муніципальні дороги, що з’єднують із центром громади, знаходяться на балансі Агентства місцевих доріг Полтавської області. До війни кошти на ремонт місцевих доріг виділялися з Дорожнього фонду. Тепер цього немає.Цього року кошти надійшли лише з бюджету обласної ради і державного бюджету. Зокрема, 18 мільйонів гривень надійшло на ремонт об’їзної дороги в Лохвиці саме з держбюджету. Сьогодні об’їзна дорога в чудовому стані.Всього на ремонт доріг цього року було залучено 84 мільйони. Такої суми наша громада ніколи не бачила. За цим показником ми на першому місці в області.
– Дійсно, сума чимала…
– Так, наче б і велика. Але, якщо порівняти, скільки за ці кошти можна відремонтувати доріг, то вийде всього 10–12 кілометрів. От якби до громади щороку залучалося 50–60 мільйонів, ми б повсюди мали нові дороги.
– Багато дискусій щодо медицини в громаді. Дуже важлива ланка в соціальному плані. Яким Вам бачиться подальший шлях її розвитку?
– Скажу відверто, якби не підтримка нашої лікарні з міського бюджету, то там би залишилися саме терапевтичне і невеличке хірургічне відділення. Було б як у Пирятині.Сьогодні ми залежні від фінансового ресурсу. І лікарня має стільки коштів, скільки заробляє. Бо кошти ідуть за пацієнтом. А коли не вистачає коштів навіть на заробітну плату? І в мене виникає запитання – що далі? Це добре, що ми маємо змогу дофінансовувати з міського бюджету. А уявіть, що було б, якби ми не мали такої можливості?Дуже прикро за наші сусідні громади Заводську і Сенчанську. Для них нашої лікарні не існує. Хоча люди з цих громад їдуть у Лохвицю, лікуються.Якою я бачу нашу лікарню? Щоб наші люди не їздили у Полтаву чи Київ. Я цікавлюся роботою таких лікарень, як наша міська. І мені б дуже хотілося, щоб усі причетні до медицини напрацювали напрямки, за якими має розвиватися ця галузь у нашій громаді.
– Наша країна живе під постійним обстрілом ворога. Дуже важливе питання – енергетика. Що роблять у громаді на випадок критичної ситуації, можливих блекаутів?
– Усі комунальні підприємства забезпечені альтернативними видами живлення. Всі заклади критичної інфраструктури забезпечені пальним.Але ми маємо розуміти, що генератори не можуть працювати по 24 години. Якщо ми говоримо про найгірший сценарій, то заклади освіти перейдуть на онлайн навчання. Приміщення ми, звісно, будемо зберігати і підтримувати в потрібному температурному режимі.А щодо надавання послуг із водопостачання, водовідведення, вивезення твердих побутових відходів – ми це все забезпечимо і все це витримаємо. Хай не надіються, що ми здалися.Коли у нашій громаді нещодавно був блекаут, то ми зробили відповідний аналіз і визначили проблемні вузькі місця.
– Незабаром прийняття бюджету на 2026 рік. Чи очікується його зростання?
– Так. Сподіваюся, відсотків на 12 ріст буде. Незважаючи на війну, все одно інвестиції в нашу громаду йдуть, приміром, вводять у експлуатацію нові газові свердловини. Взагалі, щороку бюджет зростає на 10–12 відсотків. Думаю, що тенденція збережеться і надалі.
– Як Вам бачиться розвиток громади (та і країни) в наступному році?
– Думаю, що основним пріоритетом залишиться підтримка Збройних сил України. Дуже всім нам хочеться закінчення війни. Це мрія кожного українця.Бачу, що в державі відбувається багато змін на законодавчому рівні. На мою думку, нас готують до вступу в Європейський союз.Я сподіваюся, що по закінченню війни в Україні буде свій «план Маршала» з відбудови нашої держави. Надіюся, що війна завершиться у 2026 році. Й нам буде надано потужний фінансовий ресурс, щоб змінити наше життя й довести рівень нашої медицини, освіти, доріг, загалом економіки до більш-менш європейських стандартів.Одне, що хочеться, – щоб наші законотворці у Верховній Раді виробили єдині правила гри для всіх. Щоб у нас було єднання у цей тяжкий для країни час, яким було єднання у лютому-березні 2022 року, коли біля «воєнкоматів» стояли черги, а люди віддавали останнє, щоб захиститися від російського ворога. Ми маємо вистояти у боротьбі з ним…
