1 липня 2017 року відбулася зустріч однокласників трьох паралельних класів: А, Б, В через 45 років, випускників 1970–1972 років (8–10 класів) Лохвицької середньої школи №1 (нині Гімназія). Зібралося на зустріч традиційно біля пам’ятника Г.С. Сковороди, що неподалік колишнього приміщення колишньої школи, де навчалися (нині Медучилище). Постійно, вже 45 років, через кожні 5 літ саме на цьому місці, біля пам’ятника земляку-філософу збираються на зустріч однокласники. Тому виходить, як у однойменному серіалі – місце зустрічі змінити не можна.

О 12 годині сюди приходять вже не молоді люди зі змужнілими обличчями, з сивиною на скронях. Вони такі ж енергійні, життєрадісні, як були в дитинстві, в молодості. Щирі потиски рук, сльози на очах, обійми, жарти, запитання! І розмови-розмови: «А ти пам’ятаєш, пам’ятаєш?..»
Якщо минулої зустрічі, 5 років тому, прибули 43 однокласники, то цього року прибуло на половину менше – всього 23. На жаль, на зустріч не з’явилися запрошені вчителі через поважний вік та за станом здоров’я, а також не всі однокласники змогли прибути з різних причин: хто з поважних, а дехто просто проігнорував зустріч, особливо, я маю на увазі місцевих. Та і за підрахунками однокласників з трьох паралельних класів за межу вічності вже пішло 24 чоловіки. Як співав Володимир Крахмальов у своїй пісні «Однокласники»:

Пацаны мои, одноклассники,
Миша, Васька, Серега, Витёк!
Будут в жизни еще наши
праздники,
Светлым будет ещё наш денёк.
Годы лечат, они ж убивают
И кого-то уж нет среди нас.
Пацанам тем земля пухом станет,
Очень жаль, но редеет наш
класс…

І ось знову теплі обійми прощання, обмін адресами та номерами мобільних телефонів, планами на майбутні зустрічі. Домовилися зустрітися знову через 5 років. І на закінчення зустрічі зазвучала пісня Олега Мітяєва, яку підхопили усі однокласники:

«Изгиб гитары желтой
Ты обнимаеш нежно,
Струна осколком эха
Пронзит тугую высь,
Качнется купол неба…

Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались!!!

Володимир Тужик
Фото Б. Левченка