На моє запитання, чи збулося в житті все, про що мріяв, Володимир Андрійович ОВДІЄНКО відповів: «Так»!

Втім, все по порядку.
Бігаючи малим хлоп’ям по піщаній дорозі (асфальту ще не було навіть по центральній вулиці села), обов’язково треба було вскочити в куряву, яку здіймав проїжджаючий автомобіль. А потім, коли осяде пил, залишався для хлопчака неперевершений запах самого автомобіля. Можливо це, а можливо й те, як його ровесників батьки-водії катали у кабінах своїх автомобілів (бо Володя ріс без батька) і вплинуло на його бажання стати автомобілістом.

Після отримання атестату зрілості, який він здобув в Лохвицькій середній школі №3, були курси трактористів. Потім самостійна робота на тракторі у Безсалівському колгоспі «1-ше Травня». Але це зовсім не те, про що мріяв Володимир.
І ось перед самим призовом до армії, його направили на навчання до Холольської школи автомобілістів. Отримавши посвідчення водія, Володина радість не мала меж.

Служба в армії, яку проходив Володимир в Німеччині (НДР), теж виявилась йому до душі, бо був водієм військового тягача.
Повернувшись зі служби в рідне село, деякий час возив газиком голову колгоспу. Але молодого водія манила широка дорога.
Перейшовши на роботу в АТП-15037, після короткого стажування, Володимиру довірили водити автобус «Турист» на міжміських перевезеннях пасажирів. А це маршрути і до Києва, і до Полтави, і до Дніпропетровська, і до Харкова... Романтика, одним словом.
Пропрацювавши 5 років в АТП, Володимир одружився зі своєю коханою Любов’ю Цимбал. А романтика враз змінилася на реалії життя, бо хотілося бути поруч з коханою. А дальні рейси відбирали не тільки день, а навіть частину ночі, а то і по два дні поїздок, як це було до Дніпропетровська.

Тому 1984 року Володимир переходить працювати начальником охорони на щойно збудовану газокомпресорну станцію КС-33. В складі охорони був і пожежний автомобіль. Працювалося легко і з задоволенням.
З часом в сім’ї Овдієнків народилася донечка Наташа, а главу сім’ї перевели на посаду механіка автотракторного господарства. За сумлінну працю та організаторські здібності молодому подружжю була надана трикімнатна квартира в центрі міста Лохвиці.
Та кожна людина в житті планує досягти своєї цілі. Ось і у Володимира була мета – збудувати власний будинок. І він його збудував. Як і кожен чоловік, мріяв про автомобіль – і теж придбав.

Їдучи поруч в автомобілі, яким керує Володимир, навіть перехоплює подих, адже їде швидко, але впевнено.
40 років пропрацював Володимир Андрійович на транспорті, з них 20 років – механіком автогосподарства КС-33. Його відзначали грамотами, де б не працював.

9 жовтня герою нашої розповіді виповнилося 60 років. Тож колектив газокомпресорної станції, а особливо весь склад автотракторного господарства, щиро вітають ювіляра, бажаючи йому міцного здоров’я, сімейного благополуччя. І надалі їздити безаварійно на тих автомобілях, які йому до душі. Як говориться в колі автомобілістів – ні гвіздка, ні жезла.
В останню неділю жовтня автомобілісти святкують своє професійне свято. Хай ця розповідь буде подарунком для Володимира Андрійовича – людини, яка палко любить дорогу!..

М. ПОНОМАРЕНКО, голова цехкому КС-33

Фото Б. Левченка