Чим далі час віддаляє нас від певної історичної епохи, тим тьмянішими стають на її фоні долі конкретних осіб. А ці долі, часто-густо, наповнені трагізмом, кричущою несправедливістю і життєвою драмою. І добре, якщо знаходяться люди, які наперекір всьому прагнуть докопатися до істини і повертають світле ім’я близької їм людини.
Так трапилося і в цій історії, яку повідала нам жителька Лохвиці Надія Олексіївна Урецька. Чорне крило сталінських репресій зачепило і їхню родину, зокрема долю рідного брата її батька Юхима Ємця, який був розстріляний у 1939 році за надуманими звинуваченнями.
– Якби не настирливість нашого племінника Анатолія Івановича Назаренка, який проживав у Кривому Розі, – говорить Надія Олексіївна, – а також мого батька, то ми б так і не дізналися про реабілітацію мого дядька.
Зверталися вони в різні інстанції, Анатолій їздив навіть у Москву, знайшов цвинтар, де похований Юхим Ємець, ще й познайомився з людиною, яка наглядає за могилкою.
А батько Н.О. Урецької (дівоче прізвище Савченко – прим. автора) Олексій Олексійович Савченко звертався і в газету «Правда», і у Прокуратуру СРСР. Звідти йому надійшов лист, датований 15 березня 1989 року, де зазначалося, що його запит перенаправили до Головної військової прокуратури Союзу РСР. І вже звідти 20 березня 1989 року за №3-1757-39, надійшла офіційна відповідь, яку йому й направили у рідну Яблунівку, де він проживав. Цей документ надам мовою оригіналу і без виправлень. В такому стані він зберігається в сімейному архіві Урецьких і понині.
«Гражданину Савченко А.А. 315818, УССР, Полтавская обл., Лохвицкий район, с. Яблокова.
Уважаемый Алексей Алексеевич!
Ваше письмо с просьбой сообщить о судьбе Емеца Є.Г., адресованное в редакцию газеты «Правда», поступило в Главную военную прокуратуру и рассмотрено.
По имеющимся данным, Емец Єфим Григорьевич, 1900 г. рождения, уроженец Полтавской области, украинец, работавший до ареста секретарем Управления коменданта Кремля, 22 февраля 1939 г. Военной коллегией Верховного Суда СССР был осужден к расстрелу и в тот же день приговор приведен в исполнение.
Емец осужден за участие в антисоветской террористической организации, существовавшей, якобы, в Управлении Коменданта Московского Кремля.
В декабре 1955 года Главной военной прокуратурой по этому делу была проведена дополнительная проверка, по результатам которой Военная коллегия Верховного Суда СССР 4 февраля 1956 г. (определение 44-0363/56) приговор в отношении Емець Є.Г. отменила и дело о нем прекратила за отсутствием в его деянии состава преступления, т. е. он посмертно полностью реабилитирован.
Старший военный прокурор отдела ГВП полковник юстиции В.Г. Хурумов».
Власне, ось таких, можна сказати, шаблонних відповідей було у пострадянській історії сила-силенна. І все так «просто»: за наклепом звинуватили – в той же день розстріляли, а потім визнали, що провини, виявляється, ніякої немає.
В такий спосіб було знищено мільйони життів. Це так, для роздумів, хто «мліє» під сталінським портретом.
У героя цієї історії, Юхима Ємця, після цього зникла і його дружина. У всякому випадку, слідів її рідні так і не відшукали. Не залишилося і нащадків.
Отак просто в один лютневий день 1939 була розстріляна Доля. Найважливіше в цій історії, що в ті часи було покалічено мільйони таких доль. За різними оцінками істориків у період з 1921 по 1953 роки було знищено від 40 до 80 мільйонів радянських людей, в тім числі, і мільйони українців. І хоча запеклі сталіністи «все это опровергают», на мою думку, достатньо хоча б статзвіту першого спеціального відділу МВС СРСР, наданого Микиті Хрущову для його доповіді на партійному з’їзді (врахуйте, що і сам Хрущов був породжений тією епохою), в якому зазначалося, що за вищезгаданий період тільки політв’язнів було засуджено 4 мільйони 60 тисяч 306 чоловік, з яких 642 980 – розстріляно.
Така вона – гірка правда нашої історії, про яку не варто забувати.
О. МОСКАЛЕНКО
