І відразу напрошується ще одне запитання: «Невже це так важко зробити, адже йдеться про життя і здоров’я людей?» Однак, не все так просто з цією історією.
На сторінках «Зорі» ми вже торкалися цієї болючої теми. І розповідали читачам про цілу низку вимог до медичного закладу щодо лікування цього небезпечного для людини захворювання. Певно, з часом дещо призабулося. Тому сьогодні ми знову вирішили повернутися до цієї теми, навколо якої дискутують і в соцмережах.Отож, що потрібно зробити, щоб Лохвицька міська лікарня мала інсультний пакет від Національної служби здоров’я України? Або поставимо запитання по-іншому: «Чому в Лохвиці не лікують інсульт?»
Із цими запитаннями ми звернулися безпосередньо до керівника міської лікарні Віктора Бурлея.
– Відповідаючи на ці запитання, буду акцентувати увагу на всіх деталях, що стосуються лікування інсульту. Бо, можливо, дехто думає, що це залежить суто від лікарні. Насправді – ні, – говорить Віктор Васильович. – Є цілий ряд обов’язкових вимог від Міністерства охорони здоров’я і від Національної служби здоров’я України (Абревіатура – НСЗУ. Прим. автора).
Щоб ми могли лікувати хворих, із якими трапився інсульт, НСЗУ має надати нашій лікарні інсультний пакет. Якщо заклад має цей пакет, то держава бере на себе безкоштовне лікування інсультного хворого, сплачуючи лікарні за надані медичні послуги.
– Що потрібно, щоб отримати цей пакет НСЗУ?
– Перше – потрібний цілодобовий пост лікарів-неврологів у неврологічному відділенні. Тобто, як мінімум, у відділенні має бути чотири лікаря-невролога.
– А скільки таких спеціалістів у Лохвицькій лікарні?
– Два. Це Ніна Вікторівна Кравчук і Тетяна Вікторівна Старцева. Врахуйте, що вони ще ведуть прийом у поліклініці, у стаціонарі. Тому задіяти їх на цілодобове чергування ніяк не вийде.
– Що ж робити? Може, запросити спеціалістів із неспокійних прифронтових зон?
– Насправді лікарів цього профілю не так уже й багато випускають медичні вузи країни. Тому такі фахівці затребувані і, як правило, вони працевлаштовані. Хіба що чисто випадково ми можемо когось переманити до себе.
– Ще які вимоги НСЗУ?
– Потрібне окреме неврологічне відділення або хоча б неврологічний блок із окремим медичним персоналом. Цілодобове чергування тут мають забезпечити чотири лікаря-невролога і така ж кількість медсестер. У Лохвицькій лікарні є і неврологічне відділення, і інсультний блок. Ми в принципі питання із медсестрами вирішили б, а от із лікарями – проблема.
Ще одна дуже важлива вимога – цілодобова робота КТ, тобто комп’ютерного томографа. Адже міністерством охорони здоров’я затверджене надання медичної допомоги при інсульті. Там встановлені обов’язкові терміни доїзду бригади екстреної медичної допомоги до пацієнта і доставка його до визначеного медичного закладу, де й надаватимуть допомогу.Конкретний час виділяється на те, щоб хворого оглянув лікар-невролог і визначив стан хворого й подальшу тактику.Тому на комп’ютерному томографі – обов’язковий огляд. А для цього потрібний штат лаборантів. Треба ще врахувати, що дані КТ має проаналізувати лікар-рентгенолог і зробити висновок. Я вже не кажу, що треба вести відповідну медичну документацію, де фіксувати всі моменти – від початку, коли пацієнта бригада екстреної медичної допомоги забрала з дому, і до обстеження на КТ.– У Лохвицькій лікарні ж є комп’ютерний томограф…– Так, але він належить київській приватній фірмі. Ми його лише орендуємо, надаючи платні послуги.Я, до речі, неодноразово говорив із керівником цієї фірми щодо цілодобової роботи КТ. А для цього потрібний штат із 4–5 лаборантів. Відповідь його була такою: навіщо тримати цілодобово штат, коли томограф не буде працювати протягом цілої доби?
– Певно йдеться, про кількість хворих на інсульт. У Вас є статистика в межах трьох громад колишнього Лохвицького району?
– Так. Вона ведеться. За рік ми маємо 115–120 хворих на інсульт. Тож, якби ми й мали 4 лікарів-неврологів, то цілодобову роботу КТ на сьогодні забезпечити не змогли б.
– А якби комп’ютерний томограф належав лікарні?
– Був час, коли НСЗУ вимагала, щоб це обладнання було суто власністю медичного закладу. Але воно дороговартісне, тому погодилися, що заклад може його просто орендувати, як у нашому випадку.
Додам іще щодо вимог НСЗУ. Ми направляли донедавна інсультних хворих до Лубенської кластерної лікарні, що має право лікувати таких хворих. Але там КТ вийшов із ладу – згоріла трубка. У зв’язку з цим тепер направляємо до Миргорода чи Полтави. Ось такий суворий підхід Національної служби: є цілодобовий КТ – лікуєш, немає – ні.
Чому так? Бо є два види інсульту – ішемічний і геморагічний. В останньому випадку потрібне хірургічне втручання. А для цього в лікарні має бути нейрохірург, щоб провести тромбоекстракцію. Де він має хворому чи видалити гематому, чи провести кліпування судин.От саме після обстеження на КТ чітко видно, який є інсульт, бо ішемічний і геморагічний інсульти лікують протилежно по різному. Якщо при крововиливі увести препарат для системного тромболізису, то у черепній коробці кровотеча тільки посилиться. А це стовідсотково погіршить стан хворого.
– У Миргородській чи Лубенській кластерних лікарнях є нейрохірурги?
– Немає. Найближчий заклад у Полтаві. Це теж проблема. Бо втрачається дорогоцінний час для порятунку хворого. Хоча зараз не існує такого поняття, як нетранспортабельний хворий. Незважаючи ні на що, його все одно везуть за протоколом, за відведеним маршрутом, затвердженим департаментом охорони здоров’я.У принципі, логіка в цих маршрутах, розроблених міністерством охорони здоров’я, є. Інсультного хворого мають доставити в кластерну чи надкластерну лікарню, де є відповідні спеціалісти. Для цього держава ці заклади забезпечила і томографами, і ангіографами, коли тромб можна не тільки розчинити, а й видалити. Але ж знову таки потрібні нейрохірурги. А їх катастрофічно бракує.
– Слухаючи Вас, Вікторе Васильовичу, все одно мене не полишає відчуття якогось зачарованого кола в ситуації з хворими на інсульт. Доки довезуть його по наших дорогах, та ще ганяючи від однієї лікарні до іншої, то можна і втратити чиєсь життя. І це на практиці, нас жаль, буває. Якось негуманно виходить!Тоді в цьому розрізі напрошується запитання: невже не можна дозволити у Лохвицькій лікарні надавати хворим якусь найпершу, найпотрібнішу допомогу? Адже при інсульті все вирішується в перші години!
– Згоден. А доплюсуйте сюди ще психологію і поведінку людей. Бо як у житті буває: стало людині зле звечора – та, думає, почекаю до ранку, може попустить. І так чекає і день, і два. А час уже втрачено.Ось у цій ситуації ми могли б провести оцей системний тромболізис при ішемічному інсульті саме у нашій лікарні. Адже його потрібно провести протягом чотирьох із половиною годин від моменту нападу інсульту. Бо вже після цього проведення цього системного тромболізису неефективне, бо в клітинах головного мозку відбулися безповоротні зміни і вони після цього не відновлюються.
– Та і життя та здоров’я не одне б урятували…
– Без сумніву. Ось чому такі медичні заклади, як наша лікарня, варто задіювати при інсультних захворюваннях, це на мою думку. І пацієнту було б краще, і його близьким, яким не потрібно нікуди добиратися. Бо у нашому закладі є і неврологічне відділення, і лікарі-неврологи, і не потрібно було б ніяких штатних цілодобових постів.Але, на жаль, поки ще така є система лікування інсультів у державі. Можливо, у майбутньому щось зміниться. Ми це питання піднімаємо перед вищестоящими органами, але поки що ось так…
– Вікторе Васильовичу, а в Лохвицькій лікарні мали ж інсультний пакет донедавна і надавали хворим медичну допомогу, про яку Ви розповідали вище? Чому його анулювали?
– Так. Цю допомогу ми дійсно надавали і врятували не одного пацієнта. Виходили з того, що ми можемо зробити у нашому закладі. Але пильне око Національної служби здоров’я України вказало нам на отой обов’язковий перелік вимог, про які я розповідав вище. Нашу лікарню ще й оштрафували більш ніж на півтора мільйони гривень.
– І ще на останок один штрих. Не знаю, чи вели ми б сьогодні полеміку щодо інсультного пакету, якби не фінансова підтримка лікарні з бюджету Лохвицької громади. Торік вона становила 28 мільйонів, цьогоріч – 27 мільйонів гривень. Це добре, що громада має змогу і несе основний тягар витрат по цьому комунальному медичному закладу, в якому лікуються, як і колись, усі жителі колишнього Лохвицького району. Однак внесок Заводської й Сенчанської громад зовсім невеликий, торік спільно вони перерахували на потреби лікарні трохи більше трьох мільйонів.
– Я про це говорю і наголошую на всіх рівнях, що якби не фінансова підтримка Лохвицької міської ради, то ми б говорили сьогодні зовсім про інші проблеми. А так, завдяки міському бюджету, продовжує роботу наше пологове відділення, яке за іншої ситуації могли б закрити. Здійснюється підтримка й інших відділень лікарні, забезпечується оплата за електропостачання, теплопостачання, газопостачання, водопостачання, водовідведення.Більше того, у Лохвицькій міській раді прийнята програма матеріального стимулювання молодих спеціалістів Лохвицької лікарні. А також очікується, що буде розглянута і прийнята програма щодо придбання житла для медичних фахівців. Тому колектив лікарні завжди цінує підтримку міської влади.У цьому розрізі мені дуже прикро, що у соцмережах так маніпулятивно сковеркали мою позицію в цьому плані й приписали те, що я ніколи не говорив. Вийшло так, що хотілося допомогти людині розібратися в ситуації, а вийшло навпаки. Ще один життєвий урок…
Післямова. І все одно після нашої бесіди з головним лікарем незримо відчуваєш, що не все так добре у цій державній медичній машині. Запротокольовано, все розписано наче б правильно. Але через різні нюанси щодо інсультних хворих скільки втрачено доль, життів!Припустимо, та сама кадрова проблема. Тисячі фахівців через війну виїхали за кордон. Мабуть, вони після тих заробітних плат, що там, рівня медицини, в Україну вже не повернуться.Але ж медичні вузи випускають нових спеціалістів. Якщо вони навчалися за державний кошт, то чому держава в обов’язковому порядку, як це було раніше, не може направляти їх у той чи інший медичний заклад відпрацювати хоча б років 3–4? Особливо в такі лікарні, як Лохвицька.Але як виявилося, зі слів Віктора Бурлея, Україна програла в Європейському суді справу щодо випускників медичних вузів. Тож держава не має права їх відправляти відпрацьовувати державні кошти, бо це, за рішенням Європейського суду, утискає їх права. Отакі парадокси.
