«Перекладай все на картину»
Іван Олексійович Кулініч народився в с. Хирівка Лохвицького району в 1941 році. Родина жила досить бідно, адже батько загинув на війні. Здобути освіту, а тим більше піти вчитися за покликанням художника, не було можливості. Стояло питання, як допомогти родині. І про свій природний дар – малювання – прийшлося забути на досить довгий час.
До виходу на пенсію працював трактористом у місцевому колгоспі. Життєві обставини спонукали переїхати в Бодакву, де проживала сім’я його сина. На заслуженому відпочинку було більше вільного часу, і руки самі взяли пензля.
На паркані, на стеклі, воротях, дверях, – скрізь, де було вільне місце і трималася фарба, почали з’являтися красені-птахи, краєвиди чарівної української природи, вродливі парубки-козаки та красуні дівчата.
Особливо йому подобається малювати, коли стоїть тиха, сонячна погода, а під деревом, або якоюсь спорудою, є холодок. Сюжети ніхто не підказує. Адже навкруги стільки цікавого, захоплюючого, що тільки «перекладай все на картину». Змінюються пори року, але взимку квітнуть мальви на паркані, зеленіють трави та дерева, і нагадують про тепле літо. А поряд уже осінь позолотила ліси та луги. А в іншому кутку садиби біжить веселий весняний струмок, квітнуть проліски та ряст.
Фарби для роботи використовує звичайні: масляні, емалеві – які тільки потрапляють до рук. Дружина підтримує захоплення чоловіка, інколи навіть щось підказує. І можливо, якби хоч трішки по-іншому склалося життя, то не тільки той, хто випадково потрапив до садиби Кулінічів у справах або на відвідини до родини, милувався б майстерністю Івана Олексійовича, а й інші поціновувачі творчості народних умільців могли б насолоджуватися його роботами.
Тож довгих вам літ! І дай Боже, щоб знову з’являлися нові і нові малюнки, та радували тих, хто бачить цю красу! І тішимося з того, що хоч на схилі літ в такий спосіб люди змогли оцінити талант, який за певних обставин не зміг розкритися на повну силу.
Працівники Бодаквянського НВК: П. Сеник, Н. Павленко, О. Толошна, С. Іванись
