Жительку Лохвицького району Анастасію Рак (1922 – 2014) забрали до Німеччини у 17 років. Завдяки своєму таланту вона пройшла крізь те пекло, опанувала живопис. Уродженка Васильків стала відомою на схилі літ, перша її виставка відбулася, коли художниці було 68.
Дівчина працювала у місті Карлсруе на годинниковому заводі, а у вільні хвилини малювала краєвиди батьківщини. Її роботи випадково побачив німецький художник Вільгельм Каплер і розпочав усіляко підтримувати талановиту українку. Сьогодні картини Анастасії Рак вже стали візитівкою України, і тепер їх ще можна побачити в експозиції «Українські остарбайтери в літературі, мистецтві, мемуарах, усній історії».
– Німці були різні – і хороші, і погані. Каплер до остарбайтерів дуже добре ставився. Коли побачив мої роботи, зрадів і став мене потроху вчити. Показував свої роботи. Говорив, що раніше вважав українців нетямущими, а тепер упевнений, що всі вони талановиті. Його жінка дбала про мене і постійно підгодовувала, – розповідала Анастасія Рак.
«Кожного десятого – у рабство!»
Врешті роботи художниціостарбайтерки почали купувати німецькі колекціонери. Анастасія Рак вважає, що тоді талант фактично врятував їй життя. Проте доля більшості українських остарбайтерів не така. Частина з них ніколи не повернулася на батьківщину.
Була в Анастасії Рак багаторічна мрія – повернутися в Німеччину, знайти свого наставника Каплера чи його рідних і хоча б одну свою роботу воєнного періоду.
– На цю поїздку у нас банально не було грошей, – зітхає Володимир Васильович, син Анастасії Рак. – Мама стала молитися. І скоро нас самих знайшли! В 2007 році подзвонили з фонду «Взаєморозуміння і примирення», запросили на п’ять днів у Німеччину. Ми там влаштували невелику виставку живопису на склі і відправилися на пошуки сім’ї Каплер. Фабрику годинників, де мама працювала в молодості, я одразу впізнав за її малюнками. До речі, зараз у тому приміщенні картинна галерея!
Опитавши всіх мешканців невеликого німецького селища з прізвищем Каплер, українцям вдалося знайти доньку художника – Фрінгільду.
– Не дивися на мене, стару бабу, дитино! Згадай 20літню дівчину, яка з твоїм татом на фабриці трудилася і часто бувала у вас вдома на званих обідах, – почала розмову Анастасія і дала Фрінгільді свою архівну фотографію.
Жінка, нічого не мовивши, побігла в дім. А через кілька хвилин повернулася з точно таким же фото. Залишилося від батьків. На жаль, робіт Анастасії Рак у домі Каплерів не залишилося, а ось картини батька збереглися.
– Дивлячись на них, я зрозумів, чому Вільгельм з академічною освітою так захоплювався роботами звичайної селянки. Він не вмів так працювати з кольорами, як мама, – запевняє син художниці. – У неї абсолютне бачення художника. Кажуть, що з тисячі живописців можна знайти лише одного вмілого кольориста. Ось вона й без інститутів ним стала. Ні – народилася!
Загалом Національний музей історії війни зібрав понад дві тисячі експонатів та документів, пов’язаних із остарбайтерами. Зараз триває кропітка робота зі збору спогадів живих учасників тих подій, повідомила завідувач відділу музею Марина Шевченко.
– Ми робимо це не тому, що остарбайтери – тема нашої роботи, а тому, що це болить, – зазначає пані Шевченко. – Загалом кожен десятий мешканець окупованої території України був вивезений на роботу за кордон.
Євген СОЛОНИНА
