20 вересня Дніпровський національний академічний музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка в Лохвицькому РБК показав виставу-мюзикл «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» за повістю Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом».
Такого феєричного дійства лохвицькі глядачі не пам’ятають, мабуть, із 2011 року, коли цей же театр давав у своїй інтерпретації «Майську ніч» за Гоголем. До речі, тоді не лише в РБК, а й у Сенчі, Заводському та Бодакві. З аматорського театру на Бодаквянській сцені розпочалася велика акторська кар’єра нинішньої директорки та художньої керівниці театру. Але цього разу – ще яскравіше, феєричніше, майстерніше. Вражало все – майстерні гра, спів і танці, декорації та оформлення сцени, звук і світло. А головне – обмаль музики та голосів звучало у записі. Усе – наживо. Будинок культури вже й не чекав, що колись тут супроводжуватиме виставу живий оркестр – навіть яма для оркестру багато років закрита щитом.
У виставі задіяний увесь театр. Звучить багато пісень режисера-постановника Володимира Назарова і народних. Режисер дозволив собі осучаснити гоголівський сюжет: увів персонажа Депутата, в якого хоче купити душу головний Чорт (є іще менший Чортик, який говорить мало, але на задньому здебільшого плані комічно поводиться протягом половини всього дійства). Прем’єра «Вечорів» відбулася в лютому цього року. А вже у середині літа театр повіз кращі вистави до Канади. Нащадки українців з’їжджалися на вистави з цілої країни. Успіх – шалений. На хвилі цього успіху театр гастролює тепер рідною Україною, демонструючи те, що найбільше вподобали канадці.
Хоча квитки коштували 80–100 грн, зал був заповнений ледве на дві третини. Що підтверджує байдужість більшої частини наших земляків до культурних подій. Звісно, навіть при повному залі затрати на гастролі не можуть окупитися – тільки людей приїхало із півсотні. На дитячу виставу «Пан Коцький», яка потребувала менше затрат, тривала 45 хв., і де грало в рази менше акторів, квитки коштували по 50 грн. Публіки було зовсім мало.
Хоча всі глядачі не раз перечитували повість і бачили як мінімум класичну екранізацію від майстра радянської кіноказки Олександра Роу, спостерігали за дійством, як заворожені, сміялися, аплодували. А після вистави не лише довго аплодували стоячи, а й дарували акторам квіти.
Віктор Гундін, виконавець ролі дяка, який найкумедніше з усіх залицяльників виявляв свій потяг до Солохи, ще й танцював так, що глядачі заходилися реготом. Після вистави, коли актори вийшли на уклін і весело потанцювали під овації, він представив глядачам директорку й художню керівницю театру, заслужену артистку України Оксану Петровську. Правда, спочатку назвав її рідне село Бодакву як воду BonAqua, потім попросив пробачення і все одно неправильно зробив наголос. Але від того хвилюючий момент тільки дужче запам’ятався. 2011 року в Лохвицькому РБК Оксана монологом, який переходив у спілкування із глядачами, відкривала виставу «Майська ніч».
– Оксана була однокласницею моєї рідної сестрички і ми у шкільні роки мали щастя бути учасниками Бодаквянського драматичного театру, – говорить, вручаючи актрисі квіти (нижнє фото), лохвичанка Галина Йосипенко. – Із Оксаною Іванівною ми виступали тоді в тому числі й на цій сцені, звітували і колгоспом, і танцювальним, і драматичним колективом. Якою красунечкою вона була, такою й залишилась. Дозвольте від жителів лохвицької землі сказати велике спасибі Оксані Іванівні й чудовому колективу! Низький уклін вам, дорогенькі! Приїжджайте до нас частіше!
С. НІКОНОВ
