Заробітчани із міста Виноградова на Закарпатті (так вони називали місце свого проживання) обшахрували лохвицьке подружжя пенсіонерів. Напросилися виконати роботу, яка виявилася не потрібною, зіпсували шифер і взяли 7 тис. грн, хоча домовлялися про 4,5.
Бригада з двох дорослих майстрів та трьох підлітків у вересні цього року їздила Лохвицею та шукала легковірних громадян, яким потрібно виконати покрівельні чи інші будівельні роботи. Можливо, майстри вони й хороші, але на заробітках головне – зробити не якісно, а красиво. Швидше, доки не придивилися, взяти побільше грошей і накивати п’ятами в пошуках наступних замовників.
– Уранці 11 вересня був чудовий сонячний ранок, – розповіла Ніна Федорівна (ім’я змінене). – Після тяжкої хвороби я вийшла із ціпком прогулятися по двору, подивитися, що треба робити на городі. Чоловік саме порався біля ганку. Раптом гукає мене. Каже, приїхали «западенці». Пропонують обшити оцинкованим залізом краї даху над фронтонами за 3,5 тис. грн. Не встигли ми й порадитися – чоловіки вже відкрили багажник машини та занесли у двір дві смуги оцинковки. Бригада складалася із п’ятьох смаглявих людей. Двоє дорослих і троє підлітків на вигляд 12–15 років. Я зрозуміла, що чоловік уже погодився і уклав усну угоду. Головний, який представився Віктором Олександровичем, сказав, що обшивка фронтонів коштує 3,5 тис. грн плюс 1 тис. – жолоб із водостічними трубами по один бік будинку.
Чоловіки поставили на два перевернуті відра шматок рейки і на ньому заходилися гнути жерсть і металопластик. Працювала бригада чітко і злагоджено. Виглядали доброзичливими, усміхалися. Казали, що вони – хороші люди й не обманять. Я попередила, що хвора і слаба, наварити їсти не зможу. Вони сказали, що не бідні, самі прогодуються. Віктор Олександрович говорив, що у нього семеро дітей, двоє з них, по 14 і 15 років – поруч. У школу діти не ходять, вони – покрівельники з 5 років.
Хутко привезли драбину, відсутні матеріали. За годину зробили з металопластику та почепили жолоб (як потім ми додивилися, закріпили не кронштейнами до стіни, а смужками до краю шиферу) і стічні труби. Вигнули П-подібні в профіль «короби» та причепили саморізами над фронтонами. І тут Віктор Олександрович заявляє, що робота на 4,5 тис. грн виконана і обшивка другого фронтону коштує ще 3,5 тис грн. Ми були шоковані: все разом виходить 8 тис грн. Бригада стала складатися й визвірятися, що не годую. Робітники зробилися агресивними, де й поділася люб’язність. Але коли я розплакалася і попросила скинути хоча б 1000 грн, змінили поведінку. Головний сказав: «Якщо Вам від цього легше стане, хай буде так». Ми погодились на другий фронтон, я дала 3 тисячі. Робітники привезли залізо і почали працювати поспіхом. Грюкали, відбивали шифер із краю даху. А ми не розуміли, навіщо збивати цілі хвилі, відривати дошки. Потім купи «зайвого» шиферу залишилися і на землі, і на даху веранди. Загалом працювали годин 5.
Ми самі й із двору тоді не могли вийти. Добре, що в домі були хліб, сало, помідори. Я подужала насмажити яєчні.
Чоловік, якому вже під 80 і який має хворі ноги, за роботою не спостерігав. Лише сусід підійшов та показав, де криво жерсть причеплена. Робітники виправили.
Ще перед початком роботи я запросила сусідів, у яких 3 роки тому закарпатці-заробітчани виконали таку ж роботу. Сусідка сказала, що їм подібна бригада «напартачила» так, що все довелося переробляти. Наша «зондеркоманда» повідомила, що то не вони. Сусідка підтвердила. А ми ж, наче загіпнотизовані, погодилися на «аферу». Гості вплинули на нас, як шахраї-цигани, що гуртом замакітрюють голову і змушують віддати гроші та цінності. Ми втратили розум і обережність, не поцікавилися одразу ціною матеріалів і роботи. І головне – навіщо нам те потрібне? Дошки над фронтонами по краях даху прогнили трохи, але, як потім виявилося, простояли б іще з десяток років.
Запідозривши обман, жінка просила у бригадира документи. Спочатку він представлявся різними іменами. Потім помахав перед нею водійським посвідченням на ім’я Богат Віктор Олександрович. Автомобіль – червоні «Жигулі» АР7359АВ. Дав і номер телефону: 0 50 555 38 47. Правда, в наступні дні відповідали помічники й завжди казали, що Віктор Олександрович дуже зайняті.
Певно, щоб господарі не скупилися, бригадир розповідав, що у Виноградові в нього семеро дітей. Що кожного року сім’я страждає від повені, бо виходить із берегів Тиса. При цьому двоє хлопців, яких представляв як синів, називали його не батьком, а на ім’я. І зовсім дивна деталь – говорив Віктор Олександрович російською. Себе називав етнічним угорцем. І говорив, що тут його бригада зупиняється на «базі» чи то в Лубнах, чи то в Ромнах.
Звісно, посвідчення може бути фальшивим або належати іншій, схожій на фото, людині. У базі даних «Вся Україна» ми не знайшли жодного жителя Виноградова з рідкісним прізвищем Богат. Зустрічається воно на Одещині, зокрема, в Татарбунарському районі.
За кілька днів Андрій (ім’я змінене), син Ніни Федорівни, поліз на дах, щоб засмолити шифер у місцях виходів димоходу та вентиляції. Йому ошелешені батьки під час прийняття рішення й «ремонту» навіть не зателефонували. Поглянув на край веранди і обімлів. Двох крайніх хвиль шиферу не було з одного боку, з іншого крайня хвиля була відбита і трималася завдяки жерсті, прикрученій одним саморізом. На дзвінки «майстри» не відповідали. Довелося з одного боку латати шифер спеціальним дорогим бітумним пластиром, із іншого знімати побиті листи шиферу і встановлювати на їх місця нові.
– «Покрівельне залізо» виявилося найтоншою жерстю, яку тільки можна придбати, – каже Андрій. – Ледве покрите цинком. Таку жерсть навіть дитина зможе різати канцелярськими ножицями і гнути. Але ж вона швидко проіржавіє. Закріплена була якнайменшою кількістю саморізів. Усе зроблено так, щоб одразу здавалося, ніби красиво. А потім – хоч і потоп. Так би й було, бо вода із двох крайніх хвиль основного даху текла б не по пологій веранді, а просто на горище. Певно, шифер заважав красиво прикрутити «короби» – його й відбили. Зверху між частинами «коробів» із жерсті була діромаха. Її ж ізнизу не видно! Знизу «короби» кріпилися до дошки, яка в свою чергу не була закріплена до стіни. До першого ж сильного вітру. Мені довелося все те переробляти. А головне – обшивка ніяк не покращила дах, лише для краси.
Хоча заробітчани фактично здійснили не роботу, а шахрайство, скаржитися на них до поліції чи намагатися відсудити гроші безглуздо. Договір укладений був усно, гроші старенькі віддали самі.
Скільки ще подібних бригад мандрує Полтавщиною?..
С. НІКОНОВ
