Продукція Червонозаводського хлібозаводу доволі популярна серед споживачів нашого району, хоча підприємству доводиться витримувати непросту конкуренцію з іншими постачальниками хлібо-булочних виробів. За рахунок чого вдається не тільки успішно триматися на ринку, а й розширювати географію, куди надходять вироби заводських пекарів? Приємним фактом залишається і те, що Червонозаводський хлібозавод зумів зберегти свої потужності і не розділив долю багатьох лохвицьких заводів і фабрик, що занепали і залишилися в історичному минулому. Щоправда не завжди підприємству йдуть назустріч, підтримують. Про це та інше ми поговорили із власником заводу Олександром Петровичем БІГНЯКОМ.
– Олександре Петровичу, я неодноразово зустрічав заводську продукцію в сусідніх районах. Ви вже вийшли у питанні реалізації за межі нашого району. Взагалі, де продається заводський хліб?
– Так, у пошуках збуту ми вже давно стали постачати нашу продукцію у Роменський район Сумської області, а також у Гадяцький, Зіньківський, Чорнухинський і навіть Котелевський райони Полтавської області. Звичайно, найбільше реалізовуємо у Лохвицькому.
– Чому возите хліб аж під Полтаву? Це ж затратно…
– Звичайно, бо наші головні витрати це – заробітна плата, податки, утримання автотранспорту і його заправка.
Вигідно – не вигідно? Тут – виходячи з ситуації. Якщо везуть 500 буханок на відстань 30–40 кілометрів, то це одне, а коли ті ж 500 буханок за 200 кілометрів, та ще по наших дорогах, то це вже зовсім інше. Ви б знали скільки йде коштів на ремонт автомобілів!
А чому забираємося так далеко? Бо хочемо втримати підприємство, втримати працюючих людей на ньому. Хоча інколи стає прикро, що шукаємо споживача Бог зна де, а могли б розширити збут у себе в районі.
– Чому ви так говорите?
– Я нікого не хочу образити чи ще щось, але… Ми знаходимо підтримку і взаєморозуміння з керівництвом району, йдемо їм назустріч, якщо вони прохають про допомогу.
А ось із керівництвом Лохвицької ОТГ, з яким ми наче б і домовилися, що постачатимемо для бюджетних організацій нашу продукцію, якось не склалося. Вони чомусь віддали перевагу Полтавському хлібозаводу. Умовно у них за тендером на якусь дещицю дешевше.
Але мені, наприклад, імпонує досвід сусідів-роменчан і те, як вони підтримують власного виробника. Там місцева влада, оголошуючи тендер на поставку хлібо-булочних виробів у бюджетні організації міста, вже в умовах тендеру зазначає, що участь у ньому можуть брати лише місцеві пекарі, які готові постачати продукцію в радіусі 30 кілометрів Ромен. Правильно це, чи ні – але факт промовистий.
– На вашому підприємстві, окрім традиційних хліба і батонів, доволі широкий асортимент хлібобулочних виробів…
– Можливо, люди не знають, але на заводі випускається більше 30 видів продукції. Ми стараємося враховувати і різні смаки, і різний сегмент споживачів. Загалом, за добу ми випікаємо тонни хлібо-булочних виробів.
– Я, до речі, не почув у переліку витрат посилання на енергоносії. Адже, щоб випекти хліб потрібно використати газ.
– У цьому плані, я вдячний попередньому керівництву заводу, яке подбало про модернізацію старої печі. Там повністю замінили пальники і перейшли на німецькі фірми «Елько». Я вважаю, що їм рівних немає у світі.
Ми, в свою чергу, теж перевели всі печі на пальники цієї фірми. Замінили також парогенератори, що дуже багато споживали енергії. Завдяки цим крокам споживання газу значно скоротилося.
– Скільки на підприємстві печей?
– Загалом, з резервними, без яких просто не можна, дев’ять. Вони різні за конфігурацією, як, припустимо, подові, де випічка здійснюється на каменях і до звичних «вертушок», але призначення одне – випікати хлібобулочні вироби.
– Тобто господарський підхід у всьому…
– Хай буде і так, бо життя до цього змушує. Ми, наприклад, переробили все опалення, перевели його на сучасне енергоефективне. Утеплили покрівлю, встановили енергозберігаючі вікна і т. п. Загалом, все підприємство перевели на обігрів у осінньо-зимовий період дровами. Ми їх теж, до речі, придбаваємо у місцевих підпримців.
– Помітно, що всі ваші старання направлені на перспективу, розвиток виробництва і підприємства в цілому. А скільки людей сьогодні працює на заводі?
– Чимало. Окрім всього, треба враховувати, що на заводі ми здаємо частину площ в оренду, де теж значна кількість працюючих, приміром, на тому ж виробництві пряників, що реалізуються і за межами Лохвицького району. А щодо кадрів, то нам особливо потрібні молоді хлопці чи чоловіки, бо робота в нас – не з легких.
– Непросто сьогодні знайти відповідних кадрів…
– На жаль, так. Це – проблема. І вона стає гострішою з кожним роком. Особливий дефіцит на робітничі професії – токарів, слюсарів… Ми це відчуваємо на власному прикладі, коли на окремі роботи доводиться повертати ветеранів. Бо інакше нікому працювати!
Власне, ми сповідуємо бережливий підхід і до техніки.
– В чому він проявляється?
– Якби не старенькі «Мерседеси», то не знаю чим би ми хліб возили по наших дорогах. А так, ми їх підлагодили, і вперед. Ми заробляємо на тому, що економимо. Це чи не єдиний спосіб вижити підприємству у непростих нинішніх умовах.
– Ситуація з карантином – як вона відбилася на діяльності хлібозаводу? Помітив у вас, наприклад, зміну упаковки хліба…
– Так, звичайно, що ситуація впливає і на роботу заводу. Ми й раніше свою продукцію упаковували, а у зв’язку з карантинними вимогами, упаковка стала ще щільнішою. Як це, приміром, помітно при використанні стречплівки.
Не всім це подобається, бо люди звикли до хрусткої свіжовипеченої шкоринки. А в упаковці це не можливо. Ми навіть змістили графік випічки, щоб хліб трохи охолонув, щоб потім його упаковувати.
Але, сподіваюся, що ці труднощі минучі, лише б люди залишилися живі і здорові.
– Помітно, що трішки виросла ціна на продукцію Червонозаводського хлібозаводу. З чим це пов’язано?
– З постачальниками борошна. Вони підняли ціну на основу нашої роботи – борошно, тож і в нас, відповідно, вартість виробів зросла на 30–40 копійок.
– Ми говоримо напередодні Великодня. Коли печі наповняться ароматом пасок?
– Вже з вівторка ми почнемо випікати цю продукцію. Хай святкові куличі принесуть у кожну родину щастя, святійшу Віру і, звичайно, здоров’я. Хай на кожному столі буде хліб, як символ достатку…
Розмову вів
О. Москаленко
Фото Л. КВАС
