У ТОВ «Харківецьке» готують і закладають на зберігання сінаж – підв’ялену, подрібнену та сквашену люцерну. 9 липня «Зоря» побувала біля ферми та в полі. Також ми розпитали керівників підприємства про розвиток тваринництва.
У величезну силосну ями біля ферми в Харківцях з інтервалом у кілька хвилин заїжджають великі вантажівки й висипають із кузовів сінаж. Тут зелену масу розрівнюють та утрамбовують гусеничний і колісний трактори.
Поруч – уже заповнені сінажем ями, накриті плівкою, зафіксованою додатково автомобільними покришками. Плівка потрібна, щоб без доступу повітря відбувався процес молочнокислого бродіння, аналогічний сквашуванню капусти. Так само інші рослини перетворюються на силос. Щоб процес відбувався швидше, сінаж іще в комбайні кроплять препаратом, який містить молочнокислі бактерії. Якщо плівка порветься, бродіння порушуватимуть інші біохімічні процеси, сінаж матиме неприємний запах. Щоб не порвали плівку ні собаки, ні птахи, біля накритих ям живе пес-охоронець і відлякує інших тварин грізне опудало в касці та протигазі.
По полю з уже скошеною й підв’яленою на сонечку за день люцерною курсує сучасний комбайн, зелена маса з якого висипається в кузови великих вантажівок, які постійно міняються.
Як розповіли головний інженер Дмитро Кривошей і начальник відділу з розвитку тваринництва Володимир Золотар, комбайн автоматизований і оснащений найрізноманітнішими датчиками. Окрема камера спрямована на сінаж, який вилітає, і комбайнер на моніторі бачить, наскільки заповнений кузов чи бункер. Разом комбайн «Claas jaguar» із вантажівкою МАЗ (перевозить по 11–12 т) заміняють кілька одиниць техніки. Таке ж поле раніше косили 7 тракторів МТЗ і 3 кормозбиральні комбайни КСК-100, біля них працювало б до 15 чоловік.
– Маємо 230 га багаторічної люцерни, після хороших дощів прийняли рішення другий укіс закласти на сінаж, – пояснює Володимир Андрійович. – При першому покосі зібрали 160 ц/га, близько 2200 т, із другого плануємо 700–800. Такі роки, коли погодні умови дозволяють зібрати сінаж із другого укосу, трапляються раз на 4–5.
Зараз далеко не кожне господарство ризикує займатися тваринництвом. Адже набагато легше засіяти всі поля «королевою полів», яка при застосуванні технологій, що передбачають внесення міндобрив і обробку хімікатами, із року в рік дає хороші врожаї без сівозміни. Тваринництво ж передбачає цілодобову працю, низку ризиків. Але в той же час воно забезпечує село робочими місцями. І дає виробникам сировину, з якої отримують справжні, а не ерзац-продукти.
У господарствах, де немає тваринництва і сіють переважно сою й кукурудзу, робітники потрібні посезонно: 2 місяці восени і 1 місяць навесні. Там змушені чи то звільняти робітників у інший час, щоб вони отримували допомогу по безробіттю, чи то платити «мінімалку» весь рік. У «Харківецькому» мало не постійно є робота трактористам і водіям.
– Маємо 3 ферми: найбільша – Харківецька (350 голів дійного стада), у Лохвиці та Вовківському (ТОВ «Стоколос-Агроінвест», яке підпорядковане спільним інвесторам), – розповідають Володимир Андрійович із Дмитром Івановичем. – Остання ферма – єдина, де корови на безприв’язному утриманні, одна доярка обслуговує 100 корів. На інших фермах навантаження – 45–55 корів на оператора. Поголів’я ВРХ складає 1350, із них 665 корів. Загалом у тваринництві працює 55 чоловік, включаючи комбікормовий цех, де виготовляємо 4–5 видів комбікормів із різних інгредієнтів для власних потреб. Це дозволяє здешевити виробництво. У Харківцях 20 тваринників, із них доярок 8.
– Як змінилися ферми за 4 роки, в які господарює тут ТОВ «Харківецьке?
– Наша ферма являє собою завод із виробництва молока. Стараємося створити комфортні умови і для тварин, і для персоналу. Це хороше освітлення, природна вентиляція, станції підняття тиску води. Останні потрібні, щоб корови були вдосталь напоєні – у спеку вони випивають до 100 л води за добу. Усі виробничі процеси (подача кормів, прибирання, доїння) автоматизовані.
Виробляємо 11,5 т молока за добу. Середні надої до настання спеки складали 21 кг молока від однієї корови на добу, зараз знизилися до 20.
4 роки тому від корови отримували в середньому 4,5 л за добу.
Було 515 корів, зараз стало 665. Тобто за 4 роки поголів’я корів збільшилося на 150.
За сучасною технологією утримання ВРХ, 80% раціону має складати монокорм – силос, сінаж, сіно, солома, комбікорм. Улітку додаємо свіжу зелену масу, до 7–8 кг на корову, 25% раціону.
– Тобто корови за все життя жодного разу не бачать пасовища?
– Так, вони отримують монокорм. А на пасовищі сьогодні м’якенька соковита трава, завтра жорстка й суха, післязавтра дощ. І продуктивність нестабільна. А продуктивність забезпечується, якщо тварину добре годувати й поїти, своєчасно доїти і щоб спала вона на м’якенькому…
Корова – це біологічний реактор, який має отримати збалансовані корми і тоді максимально віддячити молоком. На ринку зараз засилля хімічних препаратів, які штучно підвищують продуктивність тварин. Від них самі корови втрачають ресурс.
Поки що утримуємо звичайнісіньку українську худобу, із власниками розглядаємо можливість закупівлі високопродуктивного закордонного поголів’я.
– Як вдається отримувати продукцію, що відповідає сучасним вимогам?
– До виробників молока зараз висувають справді дуже великі вимоги. Контролюється вміст соматичних клітин, антибіотиків тощо. Щоб отримати молоко, якість якого відповідає умовам, потрібна величезна робота з персоналом. Підготовка людей важливіша навіть за техніку, тож проводимо навчання операторів машинного доїння, слюсарів, які обслуговують молокопроводи. Саме на Харківецькій фермі ми встановили торік автоматичний молокопровід, який сам себе миє після доїння. Сам набирає воду, контролює температуру, набирає кислоту й луг для миття. Так само автоматично, без доступу людини, миється холодильне обладнання. Тоді як раніше двоє залазили в холодильний танк і мили його щітками, зараз досить натиснути дві клавіші.
На наших фермах є молокоблоки, лабораторія за допомогою приладу «Екомілк» та індикаторів робить аналізи. Лаборант у кожній торгово-транспортній накладній вказує вміст жиру, білка, щільність і температуру молока. Суворо пильнуємо, щоб після лікування антибіотиками молоко не потрапило в загальний надій. Для кожного антибіотика є спеціальний тест.
– Яку зарплату отримують доярки, чи охоче люди йдуть до вас на роботу?
– Зарплата доярок залежить від продуктивності, дехто отримує 7–8 тис. грн, дехто – 12. Хоча для села це непогана зарплата, є дефіцит кадрів. Звозимо працівників із Яшників, Риг, Венслав, Безсал.
– Професію тваринника скоро будемо вносити в червону книгу, – жартує директор «Харківецького» Олег Карабка. – Молодь не хоче вчитися на сільськогосподарські професії. Бо ця робота не дозволяє зупинитися. Треба забезпечити догляд у дощ, сніг чи люту спеку. Так само, як сталевари не можуть зупинити мартенівську піч. Не може взимку по заметах доїхати молоковоз – треба відправляти трактор на допомогу. Бо ємності повні й молоко подіти нікуди, а корову не можна подоїти навіть на 10 хвилин пізніше, ніж вона звикла. Інакше може захворіти.
– Кваліфіковані кадри у тваринництві – проблема, – продовжує Володимир Андрійович. – Приміром, головного ветлікаря возимо з Токарів, але це настільки професійна людина, що не жаль витрачати пальне, давати машину й водія.
Зараз досить складно знайти людей, які працювали б щодня із вилами. У нас усе модернізовано: трактор завантажує, змішує у міксері всі інгредієнти кормів (сінаж, солому, сіно, комбікорм). Потім тракторець роздає коровам готову мішанку.
– Певно, ваше молоко перемагає в конкуренції з «домашнім»?
– Так, – погоджується Дмитро Іванович. – Наприклад, підприємства, які виготовляють продукцію ТМ «Тульчинка» (Лідер на ринку виробництва спредів та сирних продуктів, де є тільки домішки молочних продуктів. – Авт.), відмовилися від молока з індивідуальних господарств. Купують лише у великих виробників, зокрема, в нас.
Одні люди здають на молокоприймальний пункт якісний продукт, інші – сумнівний. Користуються тим, що перевіряють не кожного разу.
Раніше люди тримали й по 5 корів, викошені були навіть галявинки в лісосмугах. Тепер величезні луки ніхто не косить, не випасає. Раніше з однієї вулиці в Безсалах ходило 98 корів, зараз – 27.
У наш час якість молока з домогосподарств низька, а собівартість висока. Навіть у добросовісного господаря молоко потрапляє у відкрите відро разом із бактеріями. Нас перевіряє фітосанітарна служба. Вона вимагає сертифікати якості на препарати, які застосовуємо для лікування, на миючі засоби. А вдома господар використовує, наприклад «Галу», яка добре видаляє жир, та потрапляння решток у молоко дуже небажане. У нас же – сертифіковані луги, сертифіковані кислоти… Продуктивність домашніх корів падає через гельмінтів, якими корова заражається в основному на пасовищі. При утриманні в приміщенні життєвий цикл паразитів розірваний.
Вважаю, що треба забезпечити людей на селі робочими місцями, а не сприяти тому, щоб вони тримали корів. Крім, хіба, тих, хто забезпечує справді якісним молоком свої сім’ї, сусідів, родичів… Та сам переробляє молоко, дотримуючись гігієнічних вимог, сам реалізує продукцію. Це дуже важка праця по 15–20 годин на добу без вихідних.мм