Самотня жінка, яка за трагічних обставин втратила сина, майже рік турбується про чужу людину приблизно такого ж віку, як син. Практично кожен день робить для інваліда, який донедавна не мав навіть повноцінного житла, нову добру справу. Змінила його життя і закликає інших посприяти тому, щоб чоловік у прямому значенні слів став на ноги.Самотня жінка, яка за трагічних обставин втратила сина, майже рік турбується про чужу людину приблизно такого ж віку, як син. Практично кожен день робить для інваліда, який донедавна не мав навіть повноцінного житла, нову добру справу. Змінила його життя і закликає інших посприяти тому, щоб чоловік у прямому значенні слів став на ноги.
Дивовижну історію розповіли «Зорі» мешканці лохвицької вулиці Перемоги, точніше, району колишньої харчосмакової фабрики.
72-річна Раїса Сидоренко забрала до себе жити 54-річного Сергія, який через злий рок, певні риси характеру, шкідливі звички залишився без документів та житла, став інвалідом. Розгледівши добре серце в Сергія (хоча багато хто з колишнього оточення в ньому зневірився), Раїса Іванівна прийняла його як сина, допомогла відновити документи й отримати пенсію.
Своєю добротою, вірою в його сили, літня жінка так вплинула на чоловіка, що той відмовляється від оковитої, повертається до нормального способу життя. Раїса Іванівна мріє зібрати 62 тис. грн, за які обіцяють зробити операцію, щоб той зміг повноцінно ходити і працювати.Раїсу Іванівну я застав на городі, вона саме вибирала картоплю. Жінка не може сидіти без діла. Має добру вдачу, охоче допомагає сусідам, друзям, отримує від цього наснагу. Можливо, завдяки цьому бадьора, перемагає всі хвороби.
Жінка запрошує мене до квартири, де її підопічний сидить на ліжку. Він навідріз відмовився фотографуватися і вставив у нашу розмову лише кілька фраз.– Якось я понесла на пункт прийому вторсировини пляшки й папір. Побачила там Сергія, який зосереджено виконував роботу, сидячи. Тоді я не знала, що ходити він не може. Запитала у Надії, приймальниці, чому чоловік такий зажурений. Та пояснила, що він і живе тут, ночує на тапчанчику. Навіть купити поїсти собі сам не може сходити. Хлопці зробили йому сякі-такі милиці різної довжини (жінка показує на новенькі сучасні милиці, які купила пізніше). Я спитала, чи можна чоловікові принести їжі. Принесла, представилася жартівливо «я бабушка Рая із сарая».
Сергій скупо розповів про себе. Після перелому кульшового (тазостегнового) суглоба одна нога коротша за другу на 4 см. Пізніше травматолог Анатолій Присяжний пояснив, що без операції він не зможе нормально ходити.
«Повернувся – ні знайомого, ні сумки з грошима й документами»
«Сергій на приймальному пункті щось пакував, перебирав, протирав. Хлопці все йому підносили, щоб міг працювати, не встаючи зі свого місця. Отримував якісь 20–50 гривень на день, достатньо, щоб сяк-так прохарчуватися. Хазяїн пункту також опікував Сергія, намагався підшукати йому місце проживання, та якось не виходило. 2 грудня я прийшла туди. Було 4 градуси морозу. А він аж зелений сидить, замерзає.Я сказала внучці, що заберу. Вона стала сваритися: «Невже ця проблема лише твоя? Чому тобі найпотрібніше?» Я відповіла, що Сергій нагадує мого сина, який загинув. Йому було стільки ж років.І пішла забирати Сергія. Був пізній вечір, темніло. Він соромився, говорив, що дуже незручно. Та я його привела додому, набрала повну ванну, дала одяг покійного чоловіка.
Перший тиждень Сергій відходив від бомжацького життя. Мовчав. Говорив, так і називають його Мовчун. За тиждень я попросила розповісти про себе.Народився у Казахстані. Мама поїхала туди на заробітки, познайомилася із майбутнім чоловіком. Потім вони оселилися в Яхниках. Сергієву маму я знала, вона була дуже красивою, завідувала током. Ми спілкувалися, бо я була завідувачкою санепідстанції, отримувала на току зерно, яке потім ми обробляли отрутою і використовували для знищення щурів.
1980-го Сергій поїхав у Кременчук навчатися на електрика, звідти його й до армії призвали. Потім жив то на Лохвиччині, то у великих містах.У Києві в Сергія вкрали сумку з документами, грошима й одягом. Він залишив сумку під наглядом чоловіка, з яким познайомився недавно, та пішов до туалету. Повернувся – ні чоловіка, ні сумки. Там були атестати, паспорт, військовий квиток…»
Знайшла місце у притулку, але залишила в себе
«Повернувся на Лохвиччину. Тут йому зустрівся Олександр, який прилаштував до себе на приймальний пункт. Там разом зі мною Сергієві допомагала сусідка Маша, яка раніше працювала на «швидкій допомозі». Вона запропонувала носити їсти по черзі, щоб обом було не накладно. То картопельки принесе, то молочка, то яєць. Інша сусідка картопельки нам давала, бо не вистачало.Невдовзі після переселення Сергія до мене я пішла до начальника паспортного столу Богдана Очкуся. Наступного дня ми приїхали на таксі у призначений час, Богдан Петрович нас прийняв. Увійшов у положення, заходився допомагати відновлювати паспорт. Через те, що новий паспорт видають тільки у формі ID-карти, довелося чекати місяць. Які ми раді були, коли зателефонували із паспортного столу!
Після отримання паспорта ми переймалися тим, де Сергієві далі жити. Я зібрала чимало адрес різних притулків, телефонувала навіть до монастирів. Познайомилася із керівницею притулку в Полтаві, вона повідомила, що є вільне місце. Але я вирішила не поспішати, сказала, що ми літо поживемо, а потім подумаємо. Тим паче, внучка і правнучка перестали на мене сердитися. Приписала Сергія в себе.»
Щоб інвалід не пересувався сходами, лікарі хутко зібралися на першому поверсі
«Для отримання пенсії потрібні були дані трудової книжки. 14 років Сергій працював на цукровому заводі. Я поїхала туди і застала тільки сторожів. Ті направили мене до трудового архіву. Завідувачка Олена Жабська пообіцяла вибрати інформацію і невдовзі запросила отримати готовий документ. Термін навчання, який входить до стажу, допомогли отримати працівниці училища у Кременчуці.
Окрема історія – як відновлювали інформацію про 2 роки служби в армії. Довелося телефонувати у військові частини, до служив Сергій, звідти надіслали необхідні довідки. Набралося 17 років стажу. Чоловік працював усе життя, навіть «вкалував», та деякі роботодавці економили й не оформляли трудові відносини.Після встановлення стажу нарахували пенсію 1769 грн, у липні додали 85 грн. У серпні цього року – вже 1854 грн.Ніби й невеликі гроші, але за них я вже і їжу кращу готую Сергію, і брюки йому купила, і шкарпетки.
Пенсійне посвідчення дало право на безкоштовне отримання милиць, але ми ним не скористалися – нові милиці я купила раніше. Також шевці товариства інвалідів пошили зручні натуральні ортопедичні черевики.У роті залишалося два зуби, тому говорив так, що зрозуміти було важко. Ми зробили протез, відклавши 5 тисяч із пенсії за 3 місяці. Тепер нормально говорить, може жувати.
Для відновлення військового квитка довелося пройти медичну комісію. Коли Сергія послали в Полтаву на МСЕК (медико-соціальна експертна комісія), я звернулася до завідувачки поліклініки Лариси Півторадні. Пояснила, що чоловікові на милицях дуже важко залізти на третій поверх. Вона зателефонувала всім фахівцям, вони спустилися на 1 поверх, у маленькому кабінетику біля реєстратури швидко й організовано провели огляд. 3 лютого в Полтаві лікар МСЕК визначив 3 групу інвалідності. Дуже сильно допоміг нам і травматолог Сергій Терно.
Для отримання пенсії Сергія обстежили, обміряли, зробили рентгенівські знімки.Ще я хочу, щоб Сергій відновив водійське посвідчення. Раніше він працював водієм. Тепер, правда, доведеться здавати іспити «з нуля». Знайомі дали мені телефон кременчуцького хірурга Миколи Кислого, який їх лікував. Хвалили лікаря. Микола Миколайович виявився простим, доступним. Побачивши знімки кісток ноги, які наші медики відправили йому «Вайбером», відповів, що операція коштуватиме 65 тис. грн. Стегнова кістка розплющена. Дешевий протез можна поставити й за 50 тисяч, але термін його служби – 3 роки.»
«А! Якось воно буде»
Автору вдалося поспілкуватися з людьми, які працювали із Сергієм на пункті вторсировини. Те, яким він нині став завдяки своїй опікунці, зовсім не в’яжеться з минулим.
Відгукуються про нього переважно критично, здається, щось і замовчують. Кажуть, до травмування працював неохоче, заробляв ті ж 50 грн за день у той час, як інші до 350. Суглоб поламав при невідомо яких обставинах десь восени 2020 року, тоді пиячив. У молодості був красивим, подобався жінкам, жив, не напинаючись.
– Куди прилаштувати Сергія, я знайшов іще в серпні 2020 року, коли він ходив, – говорить Олександр. – Це реабілітаційний центр на Київщині. Керівник погодився прийняти Сергія: «Головне – привезіть. А ми допоможемо відновити документи, підтримаємо, забезпечимо». Але на пропозицію їхати туди (звісно, моїм транспортом) він відповідав: «А! Якось воно буде». Але жаль було чоловіка, який не є. Ми йому прощали брехню та оте «якось буде», гроші давали просто так, їжу привозили. Можливо, і до себе забрали б, коли холодно стало, та ніяк: живемо всією сім’єю в одній кімнаті гуртожитку.
Я возив Сергія на обстеження лікарською комісією. Його зобов’язалися поставити в чергу на безкоштовну операцію (звісно, черга могла й не на один рік затягнутися).
Ми їздили для цього в Полтаву, але пропустили прийомний час, бо довелося шукати лікарню в пішохідній зоні Полтави.
Можна було стати в чергу й по телефону, та спрацьовувало те саме «якось воно буде».
Коли стало холодно, Сергій погодився їхати в Київ. Та розгорілася вже епідемія коронавірусу. Восени ми знову зателефонували до реабілітаційного центру. Там сказали, що вже не зможуть прийняти Сергія: «Влітку в нас є вільні місця. А взимку з Києва приїжджають бідні, нещасні, знедолені, яким нікуди подітися.»
Я жалів Сергія, допомагав йому, але був на нього злий (не приховував цього, заслужено і обґрунтовано лаяв його). Адже мої сімейні обставини були такі, що доводилося працювати на знос.Якось Олександр два дні возив Сергія по родичах і знайомих, пропонуючи залишити його хоча б погостювати. Та ніхто не захотів.
«Має силу в руках і бажання працювати»
Нині герой нашої розповіді продовжує палити, а з пияцтвом покінчив. Зрідка дозволяє собі чарочку, але не більше, щоб не зіпсувати настрій своїй рятівниці
.– Сергій продовжує підробляти на пункті прийому, за день-два заробляє якісь 50 грн, за них можу купити йому щось смачненьке, – характеризує Раїса Іванівна підопічного. – Полюбляє куховарити, особливо вдаються йому борщі. Вміння варити борщ особливо виручало, коли йому доводилося доглядати старенького батька, при цьому їздячи в рейси. Наварював велику каструлю борщу на кілька днів.Має силу в руках і бажання працювати. Може, хтось із фермерів чи підприємців погодиться допомогти Сергію зараз, а після операції взяти його на роботу та поступово вирахувати із платні затрачені кошти.
Для бажаючих допомогти Сергієві швидше потрапити на операційний стіл і стати на ноги публікуємо тел. номер Раїси Іванівни: 0 99 019 65 64.
С. НІКОНОВ
