21 листопада… Цей день приніс українському народові дві революції – Помаранчеву в 2004‑му та Революцію Гідності і Свободи в 2013‑му. Саме їхнім річницям був присвячений захід (підготовлений художнім керівником РБК В.М. Кулик), який проходив у в Лохвицькому районному Будинку культури в понеділок.
…Чому так багато людей вийшло на Майдан 21 листопада 2013‑го? А почалося все з того, що Янукович відмовився підписати угоду про асоціацію з ЄС…
«Мустафа Найєм (журналіст, на той час – головний редактор «Громадського телебачення») написав у Фейсбуці свій заклик: «…Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?.. Зустрічаємося о 22:30 під монументом Незалежності», – і це повіломлення побачила одна людина – Володимир Коломієць, маркетолог у компанії Сергія Тигипка, який коли й був знайомий із Мустафою, то побіжно (тобто Коломієць Мустафу знав, а той його навряд чи).
От Коломієць узяв своїх власних 600$ і кинув на рекламу цього допису, і тому цей заклик замість кількох тисяч побачили 100 000. Відповідно, зі ста тисяч – одна назбиралася…» – розповіла в одній з газет Наталя Соколенко, журналістка, громадська активістка.
…Споглядаючи за відеорядом про той буремний період, в кожного присутнього в залі районного Будинку культури прокручувалася в пам`яті власна хроніка спогадів – чи то про перші «криваві» новини з ТБ, радіо, газет, чи від на власні очі побаченого та пережитого.
– Хочу розповісти, зі свого боку, всю ту хронологію подій, яка проходила на моїх очах, – звертаючись до присутніх на урочистому зібранні, промовив голова Лохвицької райдержадміністрації В.В. Рязанов. – Так склалося, що весь той період, поки проходила Революція Гідності, за покликом душі я теж знаходився на Майдані в Києві, здебільшого разом зі своїм сином‑студентом…
На початку був протест і бажання студентів, щоб була прийнята асоціація України з Європейським Союзом. Але коли влада їх не почула, й більше того, застосувала силовий розгін Майдану, тоді до молоді вже підтяглися й батьки. У всякому випадку, так було зі мною. Адже я вирішив для себе, що цей конфлікт між молоддю, її бажанням і владою вже переріс в загальнонаціональний. Пам`ятаю, як ми потроху збиралися на Михайлівській площі, як до цієї акції долучалося все більше й більше народу.
Дуже приємно, що Лохвиччина не стояла осторонь так само, як і в 2004 році. Багато активістів самотужки, власним коштом добиралися на Майдан і несли там вахту… Хочу згадати найбільш активних людей. Це – М.І. Голінка, В.С. Щуров, Г.Г. Шамрицький, Р.О. Кравченко, С.І. Мельник, В.І. Кравченко, О.А. Головко.
Я не можу зараз перерахувати всіх, хто причетний до творення нової історії. Вони майже через добу їздили на Майдан. Ідея жити в цивілізованій країні поріднила усіх нас: і простих студентів, і простих робітників, і доволі успішних бізнесменів, і менеджерів…
В цьому протистоянні кожен вносив свою посильну лепту: хто безпосередньою участю, хто харчами, хто одягом, хто медикаментами. Це, дійсно, був як один живий організм. І сама територія, де перебували всі ті мирні протестувальники, була якоюсь особливою. Аура, яка на Майдані витала, відчувалася відразу – опинившись там, ти розумів, що навколо тебе все тільки добре, все сповнене добрих намірів… Страшна ціна була заплачена за наш вибір, за нашу свободу.
…Я був 18 лютого на Майдані. На моїх очах палав Будинок профспілок… На моїх очах горів бронетранспортер, який ішов на таран барикади… Повз мене проходили хлопці зі зброєю. Я бачив їхні бліді обличчя, бо вони розуміли, куди йдуть… Це вже був останній крик душі… З мисливською зброєю йшли. Вони прийняли для себе рішення стояти до кінця. Було дуже страшно, сльози на очах крутилися, але я не міг собі дозволити піти звідти…
Далі була анексія Криму, була розпочата війна на сході України… І кращі сини, в тому числі і з Лохвиччини, пішли зі зброєю в руках обороняти кордони нашої держави. І знову лохвичани згуртувалися довкола спільної боротьби. Завдячуючи вам, лохвичани, нам вдалося в перші дні війни закупити бронежилети і каски на мільйон гривень, нам вдалося зібрати харчів більше ніж 300 тонн, які відправили на схід. Нам вдалося налагодити роботу жіночого батальйону в Червонозаводському. Майже 30 жінок щовечора працювали над виготовленням борщових наборів протягом 6‑ти місяців.
Користуючись нагодою, я хочу подякувати директору «Хлібзаводу» О.П. Бігняку. Ми виготовили майже 200 буржуйок і відправили на фронт. Також я дякую керівнику ГКС‑33 О.М. Подкопаєву, директору ТОВ «Агро‑Сервіс» В.М. Шапошніку, директору АТ «Склоприлад» Р.Г. Мазманяну.
А ще хочу висловити вдячність директору СхРУ ПрАТ «Райз Максимко» Ю.П. Щербаку, директору ТОВ «Сенча» Ю.В. Колєсніку, приватному підприємцю Павлу Антоненку та всім сільським громадам, які дружно підтримували нас, коли ми готували гуманітарну допомогу для наших захисників.
Окрім того, було зроблено 10 станків до крупнокаліберних кулеметів. На базі «Лохвицького цукрового заводу», завдячуючи директору підприємства В.А. Дериведмідю, відремонтували бронетранспортер. Та багато чого було зроблено…
На жаль, боротьба не скінчилася… Я дуже сподіваюся, що все те, що відбувається і відбулося – недарма. І незалежність наша буде відвойована, і ми, врешті‑решт, проведемо реформи, пов`язані з децентралізацією, з об`єднанням громад, зможемо наповнити наші місцеві бюджети. Зараз працюємо над прийняттям «Закону 3038», який передбачає залишення 5% від рентних платежів на місцях… Зміни відбуваються. І саме від кожного з нас залежить наше майбутнє… – підсумував у своєму виступі Володимир Володимирович.
Далі до слова долучився голова районної ради А.О. Храпаль:
– Цими днями, 12 років тому, розпочалася Помаранчева революція – перша за роки незалежності потужна хвиля народного протесту, яка розбудила в суспільстві потребу захистити основні демократичні цінності, конституційні права і свободи людини. Тоді, протягом 7‑ми тижнів, українці доводили своє право на чесне і щасливе майбутнє… Саме відтоді слово «Майдан» стало символом непокори, української сили та патріотизму… В листопаді 2013‑го українців удруге зібрав Майдан… Ні кулі, ні гранати, ні жорстокість не змогли перемогти людей, яких об`єднала сильна любов до рідної землі та бажання жити у вільній країні…
Ми глибоко сумуємо за кожним втраченим життям, але водночас відчуваємо і гордість за кращих синів і дочок України…
Вітаючи учасників урочистого заходу з Днем Гідності і Свободи, міський голова Лохвиці В.І. Радько зазначив:
– Це велике свято в нелегкий час випробувань для нашої держави покликане об`єднати українців у міцну родину, аби бути сильними, незламними, мудрими на шляху творення демократичної та незалежної України… Глибока шана нашим воїнам і їхнім бойовим побратимам, які День Гідності і Свободи зустрічають на передовій. Нехай єднає нас готовність працювати задля благополуччя, нероздільних почуттів людської гідності та національної свободи. СЛАВА УКРАЇНІ!
І у відповідь полинуло багатоголосе: «ГЕРОЯМ СЛАВА!».
Фото Б. Левченка
Ви також можете прочитати цей матеріал у друкованому виданні газети "Зоря" №91 [11254] від 25 листопада 2016 року
