15 грудня відомий композитор, народний артист України Ніколо Петраш разом зі своїми колегами по цеху – заслуженою артисткою України Ніною Мирводою і шоу-дуетом «Віва» – подарували лохвичанам чудове музичне свято, мелодії якого несли до сердець глядачів позитивні та щирі посили. А головний меседж концертної програми – «Цінуйте кожен день і мить…»

– Ніколо, Ви на Лохвицькій землі вже не вперше. Чим Вас полонила Лохвиця?

– Я взагалі люблю такі містечка маленькі, як Лохвиця, тому, що саме в них живе душа України. І завжди кажу, що столиця Київ – урбаністичне місто, а в містечках ще можна відчути душу нашої нації, бо тут живуть прості, звичайні люди. Мені дуже подобається церква в Лохвиці. А глядацька зала в Лохвицькому Будинку культури нагадує глядацьку залу Палацу «Україна» тільки в мініатюрі. Завжди відвідую ринок у вашому місті, спілкуюся з людьми. Знаєте, якось у вас так все по-простому, по-домашньому.

– Хто дав концертній програмі таку душевну назву – «Цінуйте кожен день і мить»?

– Це ідея вашого земляка – Віталія Миколайовича Рябчуна, який родом із села Пустовойтове Глобинського району. Він – поет, меценат і організатор цього свята, яке ми залюбки даруємо лохвичанам. До речі, 13 грудня Віталій Миколайович отримав 2 дипломи на фестивалі «Шлягер року» в Києві. До того ж, назва концерту співзвучна назві пісні, якою я завершую його.

– А звідки Ви черпаєте натхнення, маєте музу?

– Музи немає, її не існує як такої. Коли мені кажуть про музу, я завжди відповідаю: треба сідати і працювати.

– Ніколо, а от коли Ви створюєте пісню, то вже знаєте, хто буде її виконувати, кому вона підійде?

– Якщо ти будеш думати, кому вона підійде, то вона взагалі нікому не підійде. Хоча, звичайно, пишу на замовлення. Наприклад, Наталка Бучинська просила українську пісню, про Україну, і ми написали з Юрієм Рибчинським «Дівчину-Весну», «Карпати», «Перемога», «То – любов», – от вони були написані саме під неї. А в основному, кожна пісня – це мої власні емоції, переживання, моя душа.

– Зазвичай творчі люди стверджують, що натхнення приходить до них в нічну пору. Саме тоді посилюється зв`язок з Космосом, під час якого митці «уловлюють» потрібні слова, ідеї, образи…

– Я теж з цим погоджуюся. Адже свої перші пісні я писав саме ночами. Мені здавалося, що змінюється енергетика: люди всі відпочивають, тиша навкруги – а ти сидиш твориш… Але зараз мені вже хочеться й поспати трішки, тому я працюю вдень і ввечері.

– А яка Ваша стихія?

– Моя стихія – вогонь.

– Напевно, це пов`язано з тим, що у Ваших жилах тече не лише українська кров, а ще й мадярська. Це вони «змушують» Вас творити такі запальні і водночас, сповнені пристрасті і ніжності пісні?

– Так. У мене українсько-мадярські корені. Тому й фолькові пісні гарні вдаються. І «Ріка-Печаль», і «Дівчина-Весна», і «То – любов», і «Карпати» Н. Бучинської – вони мають якийсь українсько-западенський, молдавсько-румунський, мадярський мелос. Думаю, саме тому вони так полюбилися людям.

– Ніколо, в одному з інтерв`ю Ви сказали, що українцям потрібна Культурна революція.

– Поки що я її не спостерігаю. Ну от пройшла революція Гідності – ми скинули людину, котра вирішила взяти все собі. Але в культурі, судячи з тих текстів, які співаються нині, – нічого не змінилося. Не хочу ображати деяких музикантів, та часом, коли я чую те, що вони співають, – то це, м`яко кажучи, не культура. Слово «культура» походить від грецького «культивувати». Тобто, маємо культивувати культуру, а зараз вона в нас не культивується. Те, що звучить з екранів – це «чорнуха».

– На мою думку, до проведення Культурної революції треба долучати творчу молодь. Але ми живемо в скрутний час, який, я переконана, і є тормозом цієї революції. Адже не кожна талановита людина може записати власну пісню, випустити альбом чи видати книгу.

– Звичайно, необхідні кошти. Шоу-бізнес – не дешевий бізнес. Щоб створити пісню, записати її – потрібні певні фінансові вкладання. Але зараз дуже багато різноманітних шоу. І в нас зараз уже немає заслужених, народних артистів… У нас всі – учасники шоу. Вони співають чужі пісні, і коли вони виходять у світ як самостійна одиниця, то без тих пісень про них всі забувають… Творчої молоді, справді, дуже багато, але ринок перенаситився оцим всім.

– Які сподівання покладаєте в 2017 році на Вогняного Півня? До речі, Ваша стихія

– По-перше, як усі нормальні люди, хочу, щоб закінчилася війна на сході. Знаєте, справа не в тому, що народ став гірше жити чи краще, а в тому, що над нами висить тягар війни. І через це не хочеться нічого робити.

– Ніколо, а якби з Вашого чайника виліз Джин, які б три бажання Ви загадали?

– По-перше, я побажав би здоров`я своїй мамі, своїй сестрі і всім рідним та близьким. По-друге, щоб збулися ті мрії, котрі я запланував на наступний рік. І, по-третє, я ж людина миру, тому хочу, щоб був мир – це саме головне!