На одній із круч села Христанівка самотньо височіє столітня школа. Стежки до неї заросли непрохідними хащами, бо відколи тут оселилася Пустка, і дорослі, і діти перестали сюди приходити. Крізь вибиті вікна влітає Вихор і моторошно танцює з Пусткою та іншою нечистю в порожніх класах. А ночами, коли місяць виповнюється, завивання того шабашу розноситься далеко над кручею…
Загорнувшись в міцний сон, дівчинка на ім`я Квітка почула уві сні голос своєї бабусі: «…Колись у старій школі працювали мудрі вчителі, навчалися дітки, вона дзвеніла їхнім сміхом, а сонце милувалося золотим промінням у її вікнах, заглядаючи до них… Та нечиста сила разом з Пусткою вподобала цю високу кручу і зробила все для того, аби школа перестала чути людські голоси…».
Як тільки-но хустина ночі вилиняла, Квітка стрімголов побігла до своїх найкращих друзів і переповіла бабусині слова про столітню школу. Діти вирішили неодмінно врятувати сільський храм Науки. Озброївшись незборимим бажанням вигнати Пустку та ще чарівними мітлами, маленькі рятівники розпочали переможну боротьбу з нечистю. Саме такий сюжет має вистава (із театру тіней) «Як Квітка чортів зустрічала», яку підготували місцеві діти під керівництвом голови організації «Живе село» Оксани Олійник. Але про все по порядку…
24 грудня в Христанівці відбулося урочисте відкриття Охоронної дошки на фасаді земської школи, зведеної за проектом архітектора Опанаса Сластіона в 1913 році, ініційоване телеведучою, громадською діячкою, першим заступником голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольгою Герасим`юк:
– 4 червня 2016 року тут була толока, тоді ми з вами розчистили і звільнили школу від чагарників. А знайшли ми її завдяки Оксані Олійник, з якою познайомилися в Facebook. Ми приїхали сюди і приєдналися до організації «Живе село», яку очолює Оксана. Тож принагідно хочу сказати, що ця школа – не просто споруда чи архітектурний шедевр, а це місце, яке має всіх об`єднувати. Його місія – закликати сюди людей, які живі душею…
Ще півроку тому тут нічого не було, крім запустіння, а наразі маємо табличку, на якій указано: «Школа земська, однокомплектна, 1913 рік». Відтепер держава Україна взяла цю школу під свою опіку та охорону. Це означає, що якщо хтось захоче хоч гвіздочок звідси вкрасти, буде відповідати перед державою. Це наша спільна власність. А поки ми діставали для школи статус, хтось заліз до неї і пограбував її. Тож передайте йому, що хай він сюди прийде і покладе вкрадене на місце. Ми звернулися до поліції, але ще й досі немає результатів розслідування. [У Христанівській школі поцупили вікна і дошки. – Примітка авт.]
Маємо зробити так, щоб до Христанівської школи приходили дітки, щоб вони тут вчилися, читали книги, користувалися Інтернетом, вивчали англійську мову…
До розмови з громадою долучилася й Оксана Олійник:
– В нас зараз немає грошей, щоб все відновити, але не гроші все вирішують. Ми в школі ціле літо читали книжечки з місцевими дітлахами. До речі, вже вдруге організовуємо свято. Ми звідси не вшиємося, а будемо вперто робити й робити свою справу! Адже ідея «Живого села» полягає в тому, щоб село стало комфортним для життя. Цю організацію ми створили, аби «привести» гроші в село. Через громадську організацію легше працювати з грантами, з інвесторами та юридично грамотно водити кошти. Зараз ми працюємо на ініціативі, але коли з`явиться фінансування, будемо згадувати цей період з особливою насолодою.
Родзинкою заходу стала презентація подарунка з Америки. Христанівські дітлахи подружилися з Школою українознавства, яка знаходиться в м. Вотервілет США, штат Нью-Йорк.
– Десь півроку тому мені написала в Facebook Анна Лозинська. Вона сказала, що їхня Школа українознавства у Вотервілеті візуально дуже схожа на христанівську. Ви нам подобаєтеся – давайте дружить. І от на Миколая вони нам прислали здоровенні 32-кілограмові коробки із книгами, солодощами, листівками та відеозвернення американських дітей до христанівських. До речі, книги на англійській мові для дітей. Тож коли ми відкриємо в Христанівці бібліотеку, їй не буде аналогів в Україні по наших іноземних фондах! – похвалилася Оксана Олійник.
У відповідь вдячна христанівська дітвора підготувала для закордонних друзів свій відеосюрприз – виконала знаного та улюбленого на весь світ «Щедрика». А гості свята теж «спробували Америку на смак», куштуючи надіслані цукерки та печиво.
На гостину до Христанівки завітав київський телеканал розслідувань «ZIK», двоє журналістів із Березової Рудки – Тарас Завітайло та Олена Пригода.
До речі, Олена не лише журналістка, а ще й художниця. Переступивши поріг столітньої школи, опиняєшся ніби в будиночку Святого Миколая чи Діда Мороза: колишні класні кімнати посміхаються картинами, виконаними О. Пригодою. Так, на одній із стін вона намалювала веселого сніговика, на іншій – лісову красуню ялинку, на якій палахкотіли барвистими вогниками ліхтарики. А ліхтарики мисткиня виготовила з двохсотграмових баночок, їх Олена розмалювала фарбами, а всередину помістила свічечки. Біля ялинки розсипалося на низенькому столику печиво, розписане вручну різдвяними мотивами, знову ж таки, від Олени Пригоди!
– Ми тут обговорили з господинями, що таке печиво за кордоном коштує страшні гроші. Ціна одного такого смаколика – 10 євро! А Оленка напекла цілий ящик! – зауважила О. Герасим`юк.
– Христанівка тепер є на карті світу. Сюди до вас мають приїжджати туристи, а ви будете їм пиріжки пекти такі смачні з капустою, як мене Катерина Петрівна пригощала. Це – потенційне кафе… Тут є що подивитися світові і ми будемо його сюди привозити і показувати, – наголосила Ольга Володимирівна.
Фотовиставка земських шкіл, автором якої є Максим Іванов (Maks Doonsee Leyc), подорожує теренами Полтавщини.
Сластіоновим витворам мистецтва більше 100 літ. Це означає, що не одна людська доля вплетена в їхню історію. Хтось – сіяв розумне, добре, вічне, хтось – його пожинав, а хтось – готував і тримав у чистоті храм Науки.
– Я працювала 20 років при школі і прибиральницею, і кухарем. На моїх плечах була побілка, фарбування. Знадвору дуже тяжко було вікна обмазувати – досить високо. В школі стояли великі козли, а на них лежали дошки, по яких я ходила і білила. На літні канікули приїздили студенти полоти буряк, то школа на той час перетворювалася на гуртожиток. Я їм теж їсти варила… А згодом дітей стало менше і їх забрали до Васильківської школи... Красива була школа, пофарбована, на вікнах майоріли портьєри. Зайдеш – затишно! Нам сюди провели й парове, ми раділи. А тепер, звичайно ж, ідеш – душа болить, що з отакої гарної зробили погану… І у Васильках новий дитсадок стоїть розібраний… І влада, і люди не зберегли. Але надія на краще є… – журиться Катерина Гергель.
– Я була директором цієї початкової школи в Христанівці з 1976 по 1988 рік. Самотужки вела всі 3 класи, а це – 14 дітей. Працювала я і техробітниця. З 2001 року наша школа залишилася нікому не потрібною, – згадує вчителька Ніна Липківська.
Несподівано почулося дзижчання, ніби над громадою летіла юрба бджіл, і всі миттєво кинули свої погляди в небо. Над подвір`ям школи кружляв дрон – літаюча відеокамера. Марія Берлінська продемонструвала гостям свята, як така невеличка «штука» працює. До того ж, ця корисна річ стає в пригоді нашим солдатам в АТО, відстежуючи ворога.
А далі розмови вирували навколо ватри, розведеної на подвір`ї школи. Обстановка нагадувала епізод із казки «12 місяців» – присутні обступили вогнище, грілися і насолоджувалися піснями, які виконував Тарас Завітайло, акомпонуючи собі на гітарі. А лохвичанин Геннадій Калюжний, наче один з 12-ти місяців-братів, пригощав усіх власноручно виготовленим безе і печивом. До речі, смачним рецептом він охоче поділився:
– Треба 2 яйця і склянку цукру не збивати, а розтерти ложкою. Потім у цю суміш додати склянку просіяного борошна, стільки ж подрібнених горіхів, які вам до смаку, і пригоршню родзинок, ледь-ледь соди, щоб тісто трошки підпушилося і ванільки. Після цього розкладаєте на деко товщиною з родзинку. Випікаєте 30 хвилин при температурі 150–180 С. Як тільки тісто зарум`яніло, виймайте і ріжте поки гаряче. Я вирізаю печиво у формі ромбиків, а ви – як кому до вподоби.
Від вогнища линув солодкий аромат карамелі. Це малеча, нанизавши на прутики зефір, «смажила» його над полум`ям.
На згадку про казкове дійство бажаючих безкоштовно фотографували, а для цього треба було стати в центр серця, намальованого на підлозі центрального холу.
Квітка, її друзі, христанівська громада та гості вигнали Пустку зі школи, натомість впустивши до неї жвавий гомін, радість і сміх!
Фото Б. Левченка
