За вікном кружляли сніжинки, малюючи зимову казку. А перша Різдвяна Зірка вибігла зустрічати Свят-вечір…
– Сніг рясний пускається – мене вже викликають на роботу, – увійшовши до будинку, промовив тато.
– Але ж сьогодні Свят-вечір. До того ж, у тебе вихідний! І на дзвінок можна не відповідать, – обурено «порадила» я.
– Я підписував відповідні папери, в яких зобов`язувався під час несприятливих погодних умов негайно реагувати на дзвінок з роботи, – спокійно пояснив мені батько.
Присівши на 5 хвилин за святковий стіл (насилу вмовили всією родиною), господар привітав нас із Різдвом Христовим, скуштував куті і заходився збиратися «на службу». Я навріпилася: «Візьми й мене!..».
Від свого керівництва тракторист Лохвицького райавтодору Василь Іванович Яковенко отримав завдання розчистити автодорогу «Кролівець–Пирятин». Це відстань від Чорнухинського кордону і до Сумських воріт – близько 36-ти км.
Спочатку мене така подорож на «МТЗ-80» захоплювала: у світлі фар плетуть дивовижне мереживо сніжинки, засновуючи його білизною все довкола. Та коли через це мереживо перестаєш бачити обриси дороги, яка загубилася в суцільній сніговій пустелі, злившись з полями, то на душі стає не затишно. Відчуття – ніби ти поза часом і простором. До того ж, на думку спали перекази старих людей, навіяні цією обстановкою, що Різдвяної ночі розгулює всяка нечисть. А злий Гонихмарник, разом із Повітрулею, завивав і жбурляв лантухи снігу. Я щиро дивувалася, як батько слідує в заданому напрямку. Вертаючись назад, не можна сказати, що їдеш прочищеним шляхом, бо пориви вітру вперто робили свою лиху справу – утворювали перемети.
Перебування в царстві розлюченої Снігової Королеви мене втомило й виснажило. Очі щеміли від обігріваючої пічки трактора, тіло боліло від постійної тряски, а монотонні пейзажі почали вже заколисувати. Тож я з радістю покинула борт татового «корабля»…
Через добу зустрівшись із батьком уже вдома, я розпитала про його пригоди без мене. Отож, дізналася, що снігові віхоли часто стають пасткою для водіїв, скидаючи машини в кювет. Саме така біда спіткала двох корейців, які прямували в Суми на зустріч із «державної ваги». Пікантність ситуації полягала в тому, що ніхто – ні поліція, ні тато – не знали корейської мови…
Посміхнувшись, батько сказав, що він зі своїм колегою – водієм О.Д. Толоченком, відкрили в кочегарці автодору пункт обігріву для «тітоньки Сови», яку пораненою знайшли на дорозі…
І хоча багато хто обожнює зиму за вервечку новорічно-різдвяних свят, безліч розваг, за білий, пухнастий сніг, який одягає землю в казкове вбрання, але для працівників автошляхів вона стає сезоном постійних чергувань, недосипань, коли завжди маєш бути на чеку, бо з небесною канцелярією ще нікому не вдалося укласти вигідну угоду.
Фото автора
