Недільного вечора (19.02.2017) зал Лохвицького РБК вирував оплесками – глядачі радісно приймали улюблених народних артистів – співачку Наталю Бучинську та композитора і виконавця Ніколо Петраша. Окрім музично-пісенних дарунків, митці створили атмосферу родинного затишку та єднання, почастувавши присутніх духмяним короваєм. Виконуючи пісню «Моя Україна», Наталя та Ніколо запросили дітей на сцену, щоб вони тримали жовто-блакитне полотнище, яке підхопили глядачі, – символ української нації перекочувався хвилею на здійнятих руках людей. І кожен відчував гордість за те, що ми – українці!
– Наталю, народ охрестив Вас Дівчиною-Весною. Певно, цей образ стимулює як до творчого, так і до жіночого квітування?
– Мені приємно, що в мене є сценічне ім`я Дівчина-Весна. Я вірю, як корабель назвеш, так він і попливе.
– Весна веде за собою кохання. Як гадаєте, хто більше має піклуватися, щоб ніжний цвіт почуттів не облітав: сильна чи прекрасна половина Всесвіту?
– Обоє. Має бути спільна велика праця, велике бажання берегти почуття, які змушують серця битися в унісон. Звичайно, на жіночих тендітних плечах лежить дуже велика відповідальність. До того ж, по природі своїй, ми хочемо ще й виглядати гарно. Але не речі прикрашають жінку, а жінка речі. Це треба пам`ятати! Основна наша прикраса – блиск в очах, посмішка на обличчі. Жінка повинна сама кохати і бути коханою. Просто бути коханою – мало, не буде того блиску, не буде й окриленості. Має існувати взаємодія, взаємообмін. Адже, щоб взяти – треба віддати, або щоб звідкись узяти – треба туди щось положити.
– Мені подобається Ваша порада тим, хто хоче підтримувати гарну форму, – їсти на піввідра менше …
– Треба просто себе любити і слідкувати за собою. Я, наприклад, їм усе, але дотримуюся власної золотої середини. Не голодую, бо коли я голодна, стаю злою. А навіщо людям зла Дівчина-Весна? (посміхається:)
– Це вже Зима якась… Наталю, як на Вашу думку, відміна 8-го Березня – справедливо щодо жінок?
– Смішні люди. То відновлюють це свято, то відміняють. Відзначати Міжнародний жіночий день вже звикли дуже багато поколінь. Чи то на календарі, чи то не на календарі, але він є. Знаєте, святкувати чи ні – справа кожного. Навіть якщо якийсь празник офіційно затверджений, але я не хочу його відмічати, то мене ніхто не примусить. В нас тепер модно відзначати День Святого Валентина. Хоча ці два свята мають бути 24 години на добу в нашому житті! А взагалі, нехай кожен день буде по-своєму святковим, добрим, гарним, радісним, світлим. Адже все залежить від людини. Не треба налаштовуватися на те, що тобі говорять чи пишуть в календарі.
– Цікаво, як в одному інтерв`ю Ви сказали, що маєте чудову пам`ять на запахи і вони асоціюються з певним моментом Вашого життя. А які аромати огортають приємними спогадами?
– Я дуже реагую на запахи. Наприклад, зранку пила каву. І чомусь вона так мені нагадала літо, море, місце в Чорногорії, де люблю відпочивати. І смак у кави видався таким, як там. Дуже люблю їздити машиною: захотіла – зупинилася, пройшлася. Особливо подобається, коли в`їжджаю в село, до поля чи десь на лоно природи: повітря там – неймовірне – такого в Києві немає! Свій запах має Львів, де я народилася, Тернопіль… Кожен регіон наділений власними флюїдами. Я ловлю ці нотки і вони закарбовуються в моїй пам`яті.
– А як Вам Лохвиця?
– Я була тут декілька років тому. Зал у Лохвицькому Будинку культури став таким ошатним! Молодці, що зробили ремонт. Сцена гарна, гримерки – умови відповідні. Як я хочу, щоб усе в Україні розвивалося!
– Наталю, мені дуже близька Ваша пісня «Всё сначала». Спонукає до внутрішньої «революції»… У Вашому житті вона знаменує переломний момент?
– Ця пісня, справді, не випадково з`явилася в моєму репертуарі. Була якась внутрішня боротьба, яка постійно відбувається в кожному з нас…
– Багатьом Вашим колегам стало поперек горла те, що Вам присвоїли звання народної артистки. До речі, на той час Ви були наймолодшою народною артисткою – мали 27 років. Зараз Ви можете назвати тих недоброзичливців своїми вчителями?
– Я дуже дякую своїм отаким вчителям. Кожен обирає власну дорогу. Хтось іде прямо, впевнено, працюючи над собою, не паскудить, бо все ж повертається бумерангом. А хтось тільки за рахунок таких речей і живе. Знаєте, той момент пройшов, як цар Соломон казав: «І це мине…», і я то дивлюся відкрито їм в очі, а мені… (посміхається:). Я зичу тим людям, щоб вони жили, не опускаючи ні рук, ні очей.
Життя саме по собі нелегке – зараз ми змушені читати сумну сторінку історії своєї Батьківщини… І як би нас не годували різними «інформаціями», але ж ми прекрасно розуміємо, що ця війна може закінчитися, що її можуть припинити. Всі ж ходимо під Богом. Я, чесно кажучи, ніяк не розумію тих людей, від яких залежить «хід війни», і в яких також є діти, сім`ї, а вони так безбожно себе ведуть по відношенню до народу і до правління державою. Великий гріх заробляти на крові!
– Наталю, поділіться, як Ви очищаєтеся від негативу?
– Роблю те, що мені подобається. На концертах я очищаюся і набираюся сил. Я дуже люблю свою роботу і не можу без неї, не можу без глядача, без своїх пісень, без музики, без колективу. А ще мене очищає природа.
– Хобі якесь маєте?
– Рибалка. Але зимою не рибалю, побоююся. А так, якщо є можливість, якщо я бачу вудочку і в мене є час – весь світ чекає! Хоча я не професійний рибалка, та на мене риба йде (до гримерки заходить Н. Петраш. – Прим. авт.). От Ніколо, наприклад, – дивіться, яка риба прийшла!
Ніколо: – Це – моя любов. Без неї немає української пісні. Дві співачки є на вітчизняній естраді – Наталя Бучинська та Ірина Білик, які почали свою кар`єру саме з українських композицій.
– Психологи стверджують, що мрії здійснюються. Треба тільки правильно мріяти. А як нам, українцям, навчитися цьому, щоб намріяти мир?
Наталя: – Мрії здійснюються – 100%! В нас буде мир обов`язково! Стільки людей про нього мріє й молиться! І як би хто не хотів, скільки б грошей не вкладав, а чи не брав, щоб перешкодити запанувати мирові в Україні, та цей час все одно настане. Ми плануємо, а Бог розпоряджається. Це – закон. Дивлюся на людей і усвідомлюю, який сильний, дружний у нас народ! Як за ці роки люди об`єдналися, допомагають один одному, підтримують, кинули усі сили на захист рідної землі. Згадайте перші роки війни. Хто українську армію годував, одягав? По гривні, по дві, по п`ять скидалися. Хто скільки міг, стільки й давав.
– Наталю, Ви давали концерти в зоні АТО?
– В мене є своя особлива позиція. Я співала в госпіталях для воїнів, багато організовувала концертів, аби зібрати кошти діткам загиблих та їхнім родинам. А туди я не їздила. В мене дуже багато патріотичних пісень, зокрема «Моя Україна», яка вже стала народним гімном. Мене запитують, чому спеціально не записую пісні про війну. Я гостро відповідаю, що це – не подія, це – велике горе в нашій країні. Я на крові піаритися не буду! Там гинуть хлопці-захисники, звичайні невинні люди, навіть дітки. Не треба всіх рівняти під одну гребінку. Краще пропагуйте на тій території українську пісню, український дух через радіо, телебачення… Поселіть там ідею, що Україна – єдина, цільна і неподільна країна!
– «Всё сначала» і Україна прагне почати...
– Ви правильно підмітили. Коли вперше почула цю пісню, то одна з причин, чому вона з`явилася в моєму репертуарі – прагнула сказати через неї, що й моя країна хоче почати «всё сначала», що вона втомилася від непотрібної системи керування. Я ще раз кажу тим, хто на верху керує: не думайте, що народ дурніший за вас! Ну не думайте! Так хочу, щоб у нашій країні з`явилися керівники, які б не крали так безбожно, а які б горіли бажанням залишитися в історії як відбудовники, як гарні управлінці. Людина ж має властивість закінчуватися. Але ж далі продовжує жити її ім`я.
Ми буваємо в інших країнах, відвідуємо там музеї, луври, палаци… Я їжджу своєю країною і бачу всі ці закинуті будинки, замки... Та до нас же юрбами могли б їздити туристи. Крім архітектурних пам`яток, в українців чарівна природа…
Я пригадую своє чудове дитинство в селі. Та зараз настільки села розвалили… А ми ж – аграрна країна!
Ніколо: – До речі, в 2016 році аграрний сектор – єдиний, який у плюс відпрацював для України… Треба вчитися в інших народів. Є така країна – Словаччина. Раніше була Чехословаччина. Роз`єднавшись, чехи і словаки навіть гімн поділили: у перших лишились куплети, а в других – приспіви. Так-от, Словаччині пощастило з президентом Вацлавом Гавелом (9-й та останній президент Чехословаччини (1989–1992), а також перший президент Чехії (1993—2003). Прим. авт.), який підняв її на високий рівень. І коли він помер, його хоронила вся країна зі сльозами на очах. На жаль, Україна ще не народила свого Вацлава Гавела.
Наталя: – Коли ж закінчиться оцей процес непускання чесних людей до управління державою? Але закликаю: не треба опускати руки! Все у нас вийде! Недарма ж кажуть, що найтемніша пора ночі перед світанком!
Ніколо: – Так виходить, що в Україні полярна ніч якась…
Наталя: – Я вірю, що світанок буде надзвичайно красивий! І він настане зовсім скоро! Ще хочу сказати всім: не соромтеся вставати і танцювати на концертах! Ведіть себе розкуто. Це ж свято пісні та музики! Любіть! Кохайте! Радійте життю! Посміхайтеся! Нехай для кожної вашої посмішки знайдеться мільйон причин!
Фото Б. Левченка
