Картина (Лучанський замок) Влади Шерстюк
Зараз постало на слуху слово «децентралізація». Верхи кажуть, що будемо так краще жити. В низах – хто як. Не буду вдаватися в деталі нинішньої децентралізації, тому, у разі, не дай Бог, її поголовного втілення вона стане в такий ряд як події 30-х років минулого століття, коли здійснювалися примусові колективізації, далі в 70-х, коли відбулося утворення колгоспів без згоди самих колгоспників, а потім у 2000-му ліквідація самих колективних підприємств. Всі ці віхи історії відбилися на життєдайності самого села і часто-густо негативно.
У своїй статті хочу на прикладі протистояння двох сіл продемонструвати як обережно слід підходити до процесу так званого «добровільного» об’єднання, бо це однаково, що різати по живому. А завдані рани не загоїлися і після 40 років відтоді, коли відбувалися ті події, та ще й у людських душах залишилася оскомина одне на одного. Я сподіваюсь, що ця історія може сформувати інший погляд на ті «реформи», що нам намагаються сьогодні нав’язати.
Протистояння Луки і Білогорілки незримо жевріло ще від тоді, як у 1972 році білогорільський колгосп імені Куйбишева приєднали до лучанського імені Кірова.
Згоду людей на це ніхто не питав. Раз партія вирішила укрупнити лучанський колгосп, то на тому й порішили.
Через 23 роки це аукнулося, коли в 1995 році білогорілчани створили свій окремий колгосп і розірвали зв’язки з колгоспом імені Кірова, який очолював на той час Герой Соціалістичної партії Савелій Сидорович Головко. Господарство під його керівництвом було позитивним і знаним далекоза межами Лохвицького району. Здавалося, не було нічого, що могло б не вдовольняти білогорілчан. Виявляється – було.
А щоб не бути голослівним, я наведу витяги із протоколу загальних зборів відділу №2 колгоспу імені Кірова від 26 лютого 1995 року. Відділок цей, як ви вже зрозуміли, знаходився у Білогорілці.
На тих зборах було мало не все доросле населення села, загалом – 218 чоловік. Тоді білогорілчани розповіли, що спонукало їх на такий крок.
Т.В. Тарабаркіна:
– Колгоспники відділу №2 вирішили відокремитись від колгоспу ім. Кірова і організувати свій колгосп на тих землях, що раніше були приєднані до колгоспу ім. Кірова.
24 роки тому приєдналися: колгосп імені Куйбишева, заможне, з кращою матеріально-технічною базою господарство до біднішого колгоспу без згоди колгоспників.
В результаті: відділ №1 (Лука) тепер має все, а наш відділ №2 все втратив. Село занехаяне – ні доріг, ні газу, ні житла. Курники, свинарники перевезли в Луку, а на наші ферми страшно дивитися.
Г.М. Макаренко:
– Ми любимо своє село, хочемо, щоб воно жило і розвивалося, щоб жила в ньому молодь, щебетали діти. Але молоді в нас мало, бо їй немає де жити. Білогорілка не будується, будується Лука. В нас таких і будинків немає, як там.
В.В. Коржан:
– Краща техніка в Луці, у Білогорілці була своя заправка, але її забрали. А чому? Тепер ганяємо машини із Білогорілки до Луки і назад. Скільки дарма спалено бензину!
О.С. Сакал:
– Скільки можна терпіти? Живемо в одному колгоспі, працюємо не гірше, а Лука – столиця, а Білогорілка – забитий хутір. Там і школа гарна, і музична є, і будинок культури, пральня, лазня. Треба від’єднуватися.
В.М. Завгородній:
– Були в нашому колгоспі токи, склади для зерна. Тепер все це в Луці. Кращої городини, як в Білогорільці не вирощували навіть в Гудимах. Гроші за піщаний кар’єр, за відстійники, що на нашій землі розміщені, також одержує Лука.
Е.С. Філімонова:
– Я ще хочу сказати про те, що в нашому колгоспі була свиноферма, брудер для вирощування молодняка птиці. Але все знищено.
Нам треба організувати свій колгосп, то всім роботи буде, працюватимемо на себе, а не на лучанських дачників. Бо до нас декілька років тягнуть газ в село і все не можуть дотягти.
І.М. Волкова:
– А я вважаю, що відокремлюватися не треба. У великому колективі працювати краще.
Г.М. Ященко:
– Як відділимось, то чи зуміємо посіяти? А де будемо зберігати урожай? Я – проти відділення.
Ось такі пристрасті вирували на загальних зборах відділку №2 26 лютого 1995 року, де було прийнято рішення по питанню відокремлення відділку №2 від колгоспу імені Кірова і утворення власного господарства.
Збори уповноважених колгоспу імені Кірова задовольнили прохання зборів колгоспників відділку №2. І в Білогорольці утворився колгосп під назвою «Відродження». Однак крапку в цій історії ставити було зарано.
«Збунтувалися» бригади у Ручках і Волі. На бригадних зборах у лютому того ж таки 1995 року, було висловлено категоричне «проти» відокремлення від колгоспу імені Кірова. Ось витяг з протоколу зборів, з 27 підписами жителів Ручки і 40 – мешканців Волі. Один із виступів.
Ф.П. Гребінник:
– Коли село Ручки належало до відділку №2, то були ми завжди на правах пасинків у Білогорілки. Допомоги з боку відділку не отримували.
Зараз утворилось нове господарство і невідомо яким воно буде. А правління колгоспу ім. Кірова завжди допомагає нам. Тому не потрібно від’єднуватися від колгоспу ім. Кірова.
Читаючи ці історичні вже артефакти, бачимо, як хворобливо сприймало населення, здавалося б, одного невеликого колгоспного відділку саму ідею порушення вже сталого ходу господарювання і співжиття. Причому думки були тоді діаметрально протилежними, що тільки більше збурювало людей. Наведу ще один цікавий лист, датований тим же 1995 роком тільки 15 червням, підписаний Головою виконкому Білогорільської сільської ради.
__________________________
Голові Лучанської сільської Ради Бочковому С.М.
Голові Лохвицької райради Заболотному В.Ф.
Голові колгоспу ім. Кірова Головку С.С.
Виконком Білогорільської сільської Ради попереджає Вас про протиправні дії на території населених пунктів сіл Воля і Ручки – агітацію населення на приєднання до Лучанської сільської Ради, що призводить до психічного розладу престарілих людей.
Згідно з чинним законодавством, адміністративно-територіальний поділ здійснюється не за бажанням населення, він обумовлений історико-географічними факторами і затверджений державними актами.
В квітні 1995 року, на запит Президента України Білогорільська сільська рада направила межі своєї території та її площу, до якої входять і населені пункти Ручки і Воля.
Просимо відмовитись від незаконних дій, не турбувати жителів цих сіл, не травмувати їх психіку.
Питання про незаконні дії з боку керівництва Лучанської сільської ради і колгоспу ім. Кірова розглядалось на сесії Білогорільської сільської ради 30 травня 1995 року, де прийнято рішення про направлення на адресу керівників с. Луки попередження про незаконність їх агітації на території сіл Ручки і Воля.
Однак, і після цього пристрасті не вгамувалися, бо настала черга судової тяганини. Новостворене господарство «Відродження» висловило свої претензії, що земельний наділ у ньому має бути такий же, як у колишньому колгоспі імені Куйбишева, до злиття в 1972 році в єдиний колгосп імені Кірова. Природно, що останні не погоджувалися з такою пропозицією.
Судова тяганина, що тривала між двома господарствами, підтвердила правоту лучан, окрім того, Арбітражний суд Полтави ще й зобов’язав стягнути з КСП «Відродження» на користь колгоспу ім. Кірова 300 тисяч затрат по державному листу. Було це 16 травня 1995 року.
Втім, протистояння тільки посилювалося. 1 серпня того ж року Арбітражний суд Полтавської області розглядає інший позов колгоспу імені Кірова. Претензії – збирання люцерни та її переоранка КСП «Відродження» на полях Лучанського господарства.
Суд зобов’язує білогорілчан відшкодувати збитки в сумі майже 5 мільйонів карбованців.
Здавалося б, можна було поставити крапку. Але ні, у січні 1999 року вже Арбітражний суд Черкаської області (мабуть вирішили шукати правди в інших краях) розглядає позов Білогорільської сільської ради до виконкому Лохвицької райдержадміністрації, Лохвицької районної ради народних депутатів та КСГП ім. С.С. Головка про начебто неправомірний розподіл роздержавлення і перерозподіл земель Лучанської і Білогорільської сільських рад.
Однак, Черкаський суд визнав претензії Білогорільської сільської ради знову безпідставними і позов не задовольнили.
Отак і живуть два села ось вже більше 20 років. Дещо призабулося, а дещо так і залишилося зазубриною на все життя.
А село тим часом тихо помирає. І щоб його відродити, потрібно розвивати дрібне та середнє фермерство, встановити справедливі ціни на сільгосппродукцію, надавати державну підтримку, особливо на пільгових умовах придбання сільгосптехніки, розвивати переробку сільгосппродукції. Та врешті просто любити колиску нації, якщо, звичайно, бажати їй в майбутньому процвітання…
А. Лук’янов,
Лучанський сільський голова
