Віч-на-віч з усіма
«Насамперед ми повинні побудувати фабрику дзеркал. І в найближчий рік видавати дзеркала, дзеркала і нічого, крім дзеркал, щоб людство могло гарненько розглянути в них себе», – Рей Бредбері, американський письменник-фантаст. А допомагають набратися сміливості підійти до дзеркала всередині нас, яке ми намагаємося ретельно вуалювати повсякденними справами, побутом, вдаваною холодністю чи такою ж байдужістю, і побачити власну справжність у ньому знавці людських душ – психологи. «Зоря» теж наважилася на такий крок разом із лікарем-психологом Лохвицької районної центральної лікарні Олександром БЕРЕЖНИМ:
– Той, хто вирішив стати психологом, в першу чергу, хоче побачити корінь своїх проблем. А дізнавшись, що таке людина, про що вона думає, для чого і вивчивши принципи та алгоритм її поведінки, прагне навести лад у своїй душі.
– Олександре, розкажіть, будь ласка, які проблеми турбують Ваших пацієнтів?
– Тривоги, апатії, хандра, депресивні стани, але не депресії, відразу скажу. Бо депресія – це вже психіатрія. Щоб допомогти пацієнту, до нього потрібно підібрати індивідуальний «пароль». Також звертаються із сімейними проблемами. Наприклад, батьки не можуть справитися з дітьми. Але ж проблеми не в дітях, а в упущеному моменті їх виховання! Становлення дитини починається з її народження. З появи на світ і до 3–5 років закладається базис, а далі йде накопичування. Батьки мають стежити за гігієною виховання, адже малеча споглядає за ними і бере модель їхньої поведінки за еталон. А коли ще й дідусь з бабусею намагаються щось підказати, то виникає війна поколінь. Навіть те, що жінка хоче бути незалежною, дуже заважає в родинних стосунках.
– Для прикладу візьмімо сім`ю, де на заробітки за кордон їде дружина, а чоловік залишається вдома глядіти дітей. Чому «мисливець» не йде на полювання?
– Сьогодні в чоловіків загубився інстинкт мисливця, переважно, через неправильну подачу інформації в соціальних мережах. Ролі змінилися років 30–35 тому. Гендерна психологія зараз «в шоці» відносно цього всього. Виходить, що й чоловік має бути мисливцем, але й щоб матріархат процвітав при цьому: як тато сказав, так по-маминому й зробимо.
– Я думаю, що останніми десятиліттями, навіть стало модно серед дівчат, жінок почуватися незалежною, самодостатньою…
– Так в цьому ж і парадокс! Бо хочемо бути незалежними, самодостатніми і, разом з тим, захищеними. Замість того, щоб змагатися в першості, треба просто спілкуватися, іти в компромісі і обирати лінію партнерства. Є й такі пари, які не скандалять, але швидко розлучаються, бо немає виходу негативних і позитивних енергій.
– Хоча все починалося з кохання…
– Не з кохання, а з закоханості. Між цими поняттями велика різниця. Закоханість прирівнюється до наркотичної залежності – в організмі виробляються адреналін, ендорфін, фенілетиламін… В результаті ми отримуємо задоволення, коли бачимо об`єкт бажання, спілкуємося з ним, якщо ж він зникає з нашого поля зору надовго – відчуваємо «ломку». А в коханні зовсім інше сприймання людини, діють інші морально-етичні принципи. Ще Будда стверджував, якщо ти хочеш щось змінити – поверни голову в протилежний бік і картина світу набуде іншого забарвлення. Відносини кохання будуються на повазі, розумінні, бажаннях. Отож, коли період закоханості (3 роки) проходить – рожеві окуляри спадають з очей і так званий коханий чи кохана – ой, уже не такий, ой, уже не така! Намагання змінити половинку призводить до її внутрішніх конфліктів. І випливає цікаве питання: «Так, а чому ти тоді мене обирала/обирав?». І на це середньостатистична людина відповісти не в силах.
– А чи правий ямайський музикант Боб Марлі, на Ваш погляд, стверджуючи: «Якщо вона приголомшлива, то з нею буде не легко. Якщо з нею легко, то вона не буде приголомшливою. Якщо вона того варта, ти не здасися. Якщо ти здасися – ти її не вартий»?
– Боб Марлі – правий. А ще кажуть, з розумною жити важко, а з дурною – нереально. Любов, зустрічі, побачення – це важка робота над собою. Стосунки ж не беруться нізвідки.
– А в чому загадка людської сексуальності?
– В тому, що ми часто не здатні збагнути, чому запали на ту чи іншу особу. Що в ній є такого, що викликає пристрасть? Доречі, розум теж може бути сексуальним.
– Канадські вчені виділили 4 фактори, які роблять родину міцною: спільний світогляд, спільні гастрономічні смаки, секс (аж на 3-му місці) і бажання гладити один одного.
– Я з ними погоджуюся. Справді, існує сенсорний голод, потреба в сенсорному задоволенні. Не випадково ж людині для відчуття щастя необхідно обійматися не менше 12 разів на день. Думка, що протилежності притягуються не завжди відповідає дійсності. Але здорові відносини будуються на тому, що є спільні теми. Наприклад, я – психолог, а дівчина – математик. Ми ж не будемо обговорювати психологічні залежності математичних рівнянь. А ще згодний, що комфортно з тією людиною, з якою можна мовчати і все розуміти.
Безпосередньо сім`я і відносини сприймаються вже не як союз двох людей, хоча ми звикли до того, що це система, де один одного підтримують. Бо якщо хтось виривається вперед – інший наздоганяє. Якщо ж він не наздоганяє – союз розпадається.
– Тобто успіх одного стає «неприємністю» для іншого і виникає конкуренція?
– Звичайно! Якщо чоловік лідирує – це ще сприймається як норма. А коли жінка – чоловік миттю стає підкаблучником чи альфонсом. Це стереотипність. Хоча ефект незалежності жінки призводить до внутрішньо-сімейних конфліктів. Тож треба пам`ятати, що там, де немає діалогу – не буде нічого хорошого. Чоловік буде «встановлювати» патріархат, а жінка – матріархат. Рівноправність – ідеально, але це – рідкісне явище. Та не зважаючи на розбіжність поглядів, пара може жити разом, тобто перейти в залежну любов. Це відносини, які не мають під собою конструктивного підґрунтя. Просто людина залежить від другої – діє ефект наркотика. Стосунки класні тоді, коли обоє в них особистісно розвиваються. Але часто замість розвитку спостерігається деградація. Той, хто зупинився і розриває відносини. Дуже часто ми маємо свої скелети в шафі, але коли їх ціле кладовище – це скритність, яка призводить до скандалів. Якщо він і вона не обмінюються: «Я тебе люблю» – зникнуть як пара. Потрібно більше спілкуватися. Чоловікам теж подобається поточити ляси.
– Зараз спостерігається тенденція відмирання інституту шлюбу. І психологи припускають, що майбутнє за альтернативними видами співіснування. Можливо, вихід саме в цьому?
– Йде до того. Наприклад, в Європі одружуються років у 30. Спочатку роблять кар`єру, а потім вже можна й за дітей подумати. А в нас – парадокс. Нинішнє молоде покоління теж починає слідувати цій тенденції. Але люди старшого віку коментують це так: «Якщо не одружишся до 25 – сам чорт не женить». Парадокс на парадоксі. Люди не хочуть себе аналізувати, бо висновки часто болісні.
– Олександре, як допомагаєте боротися пацієнтам з тривогами, страхами?
– Боїшся темряви – зайди в неї. Тривога може бути без причини.
– Чому сняться кошмари – «діяльність» підсвідомості?
– За психоаналізом, який започаткував З. Фрейд, сни – це або те, чого ми боїмося, або те, що хочемо пережити, або ж те, що вже пережили.
– А як щодо віщих снів?
– Підсвідомість, певною мірою, працює без нас і маніпулює як собою, так і свідомістю. Де береться шосте чуття? Більшість думає, що це все екстрасенсорика. Коли ми бачимо якусь людину, то підсвідомість приблизно за 30 секунд обробляє і трансформує «вилучену інфу» у наші відчуття.
– Інколи складається враження, що кожен з нас має «контракт» із суспільством і повинен «вписуватися» в канони. Тобто ми – такі собі соціальні планктони, які вразливі до зауважень, критики, переймаємося: «А що люди скажуть?»
– Так, ми багато думаємо над тим, що скажуть люди. А якщо вони взагалі нічого не скажуть? Тоді треба назвати себе Ніхто, сидіти, як сіренька мишка, і намагатися кожному догодити. Але такою моделлю поведінки можна накликати психосоматичні зазворювання. На жаль, ми сприймаємо думку оточуючих не як критику, а як те, що ми не такі. Є поняття критики, а є поняття прокльону. Критика дає можливість розвиватися. Треба хоча б 15 хвилин на день займатися самоаналізом, тоді буде особистісне зростання, інакше – пливтимеш за течією. Хто вигадав фразу: «Якщо вранці посмієшся, то вечором будеш плакати»? І більшість з нею погодиться. Я впевнений, що коли вони сміялися, то говорили: «Ой, Боже, це ж плакати буду!» – люди себе просто запрограмували.
– Давайте перефразуємо: «Вранці сміюся, значить вечором ще дужче веселитимуся!»
– Або: «Це ж дуже класно, що я сміюся!». До речі, є хороша притча. Один чоловік підвів голову до неба й сказав: «Боже, за що ж Ти мене так наказав? Жінка – страшна, машина – «Запорожець», квартира – однокімнатна хрущовка». Бог на нього подивився й запитав: «Так, а як ти, чоловіче, Мене просив? Дай жінку хоч би якусь, машину, щоб трошки їздила і квартиру, щоб хоч десь переночувати…». Ми самі не вміємо просити. Нас із дитинства програмували, що все погано. Чому ми не можемо захотіти жити гарно?
– Олександре, розкажіть про прийоми психологічного айкідо.
– Найперший – любити себе! Є люди надміру егоїстичні, які намагаються бути в центрі уваги, якщо ж «там» не вони – починають ображатися. А є люди, які не долюблюють себе. Наприклад, комплімент можуть сприймати як сарказм. Треба виробляти впевненість у собі. Психологічне айкідо – це нейролінгвістичне програмування поведінки людини.
Щоранку проговорюйте: «Я – найкращий!», «Я себе люблю», даруйте своєму відображенню в дзеркалі голлівудські посмішки! Програмування запрацює, тільки треба не день, не два для цього. А таке почуття як заздрість – це пасивна агресія, направлена на того, хто заздрить. Наприклад, якщо сусід купив машину, то не бажайте: «А щоб вона згоріла», а навпаки: «А я ще кращу куплю!».
Знайдіть хобі, яким би займалися 15–20 хвилин вдень. Воно дозволить набагато простіше дивитися на речі, які раніше викликали дратівливість. А не пережиті емоції призводять до психосоматичних захворювань. Людина, яка намагається всім догодить – може страждати на гіпертонію (внутрішня напруга, бо всі ж мають бути задоволені), особа, яка хоче реалізуватися в житті, але чекає, щоб хтось це зробив за неї, страждатиме недугами ШКТ. Я, наприклад, знаходжу розраду в творчості. Пишу пісні, співаю, граю на гітарі, бандурі…
Не бійтеся бувать у власному внутрішньому світі. І матимете щастя – самотерапію!
Фото Б. Левченка
