«Кращі лікарі на світі – ветеринари, адже вони не можуть запитати пацієнта: «Що Вас турбує?». Самі повинні знати» (У. Роджерс). Якраз із такими людьми «Зоря» спілкувалася напередодні їхнього професійного свята!
– Відомі випадки, коли людина, вивчившись на ветеринара, змушена була шукати себе в іншій сфері, бо тварини не дозволяли їй навіть оглянути себе!
Галина ПАНЧЕНКО, провідний лікар-епізоотолог Лохвицької районної лікарні ветеринарної медицини:
– Я думаю, кожен, хто обирає професію ветеринара, розуміє, які складнощі впадуть на його плечі. З власного досвіду можу сказати, що в нас були такі студенти, які, провчившись 2 роки, забирали документи і полишали ВУЗ. Це фах, який ти або любиш, або ні.
– А що саме лякало Ваших однокурсників?
– Знаєте, ветеринарія – це не тільки красиві котики й собачки, яких обійняли, сфотографувалися з ними – і все класно. Це й велика рогата худоба. Крім того, тварини не завжди бувають «привітні», можуть і вдарити. Коли людині боляче, вона теж буває агресивною. Але, усвідомивши всі аспекти своєї роботи, ти починаєш любити її по-справжньому. Якщо ж не приймаєш – тоді шукаєш іншу спеціальність.
– Треба ж і тварин любити. Ми ж відповідаємо за тих, кого приручили…
– Любов – це широке поняття. Можна багато чого любити, квіти, наприклад. Та коли ти бачиш, як тваринці боляче, то, перш за все, хочеш поставитиправильний діагноз і якомога швидше вилікувати пацієнта, тим самим позбавивши його страждань. Оце і є справжня любов.
Олександр ІВАНИНА, в.о. начальника управління Держпродспоживслужби в Лохвицькому районі:
– Безперечно, тварин і тваринництво потрібно любити.
– Цікаво, це часом не ветеринари вигадали фразу: «Чим більше я пізнаю людей, тим більше я люблю собак» (жарт)?
Дмитро СТРОЙ, провідний лікар-хімік-токсиколог Лохвицької районної державної лабораторії ветеринарної медицини:
– Можливо (посміхається). Я з дитинства мріяв лікувати тварин. До того ж, ветеринарні лікарі рятують не лише їх, а й все людство – стоять на шляху поширення небезпечних інфекційних і вірусних захворювань, запобігають епідемії та пандемії серед населення. Я займаюся діагностикою: якими кормами тварини годуються, як їх заготовляють. Досліджую кров, щоб визначити, зокрема, наскільки піддослідні готові до переходу в зимівлю чи, наприклад, корова бути тільною, щоб вивести потомство. Результати лабораторії дають змогу «пророкувати» майбутнє тварин.
О. ІВАНИНА: – Звичайно, тварина не скаже, що її мучить, де в неї болить. І саме ветеринар, покладаючись на здобутки свого навчання, досвіду, повинен розпізнати недугу, оглядаючи такого пацієнта: зміряти температуру, прощупати і т.д. Дуже велика проблема з фіксацією тварини. Коли ти людині сказав, що оце в тебе гіпс і тримай руку отак – це одне. А коли тварині накладають гіпс, то вона не розуміє, що їй допомагають. Вона хоче зірватися й утекти, тобто агресивно поводиться.
– Олександре Васильовичу, а захворювання в тварин та людей схожі?
– Є зооартропонози – група інфекційних та інвазивних хвороб, загальних для тварин і людей, а є недуги, характерні тільки для великої рогатої худоби, чи для свиней, наприклад, африканська чума.
– З якими складними процедурами доводиться стикатися ветеринарам?
– Патологічні роди, затримка послідів. Ось вам ситуація: стоїть корова, що важить більше 500 кг і в неї треба відділить послід, до того ж, у будь-яку пору року і в будь-який час дня чи ночі власник може тебе викликати. Хай надворі хоч і -30С, ти роздягаєшся майже до пояса, і рукою відділяєш послід. Трапляється при патологічних родах, що доводиться лежати під коровою 1–1,5 години і навпомацки визначати руками, де і що маєш повернути чи розвернути, поправити і т.д. Це – важка робота. Раніше ветеринарами в основному були чоловіки, а нині досить багато жінок опановують цю спеціальність. Тож сучасна пропорція – 50%50. Але дівчата переважно займаються лабораторною роботою, а хлопці – практичною. Загалом, можна поєднувати те й те. Жіноча рука більш ніжніша, чутливіша.
Г. ПАНЧЕНКО: – Пригадую випадок, коли тварини наїлися щебеню, тож потрібне було оперативне втручання, але справилися! Дякувати Богу, в скрутні моменти, коли ми, молоді спеціалісти, губимося, нас підтримують і направляють старші, досвідченіші колеги.
– Кому частіше люди просять надати допомогу – великій рогатій худобі, свиням чи котам, собакам, папугам?
– До мене, наприклад, частіше звертаються за порятунком для дрібних тваринок.
О. ІВАНИНА: – Зараз пішла тенденція утримувати породистих кішок і собак, яким необхідно оформлювати документи на перевезення, паспорти щеплення – це обов`язково, особливо при продажі породистих цуценят чи кошенят. Жителі сільської місцевості звертаються за лікуванням ВРХ, оскільки в селі для деяких сімей ця худоба є, можливо, єдиним фінансовим доходом. Нашими пацієнтами бувають і папужки, і рибки.
Д. СТРОЙ: – Дуже багато інвазій різних. Є ендопаразити, ектопаразити, тобто ті, що знаходяться всередині, і ті, яких можна неозброєним оком побачити на шкірі – воші, блохи, кліщі. Рибки хворіють легеневими недугами. Я досліджую 15 захворювань рибок. До нас звертаються власники ставків. І якщо лабораторія диференціює якісь патології, до речі, найпоширенішим захворюванням ставових риб є краснуха коропа – під лускою з`являються червоні плями, то у воду чи в корма додають необхідні препарати.
– Зараз модним став грумінг – косметичний догляд за чотирилапими. Чи не шкодять їм різноманітні стрижки, зачіски, вбрання, взуття, фарбування кігтів?..
О. ІВАНИНА: – Навіть зуби золоті вставляють!
Г. ПАНЧЕНКО: – Якщо це грамотні грумерські курси, то це навпаки – тільки плюс для тваринок. Наприклад, у спеку потрібно підстригати шерсть собакам чи котам, або коли вона «лізе їм в очі». Зачіска теж ніякої шкоди не завдає. А є власники, які з жиру казяться, і роблять зі своїми підопічними, що в голову збреде – виривають зуби для «краси»… Але на це є Закон «Про жорстоке поводження з тваринами», і людина, яка поважає себе й свою професію, робити таких звірств не буде. Косметична краса – вона ж як і в людей – повинна бути в міру.
– Ви згодні з тим, що велике значення має терапія домашніх тварин?
О. ІВАНИНА: – Звичайно. Деяких людей заспокоює, коли вони гладять кота, інших – споглядання за рибками в акваріумі.
Д. СТРОЙ: – Кожен з домашніх улюбленців стає для своїх господарів ніби членом родини. Дуже багато є людей, які відмовляють собі майже в усьому, але для улюбленця коштів не пошкодують.
О.ІВАНИНА: – І дуже тяжко дивитися на власників, які втратили своїх улюбленців, бо пізно звернулися по допомогу. Люди плачуть. У великих містах є навіть кладовища для собак та котів, де також встановлюють пам`ятники.
Г. ПАНЧЕНКО: – Ветеринарний лікар – він ще й, перш за все, психолог. Бо коли приходить людина, то мусиш правильно подати інформацію про стан тварини, незважаючи, приємна вона чи ні. Кожен із нас прив`язується до свого улюбленця за певний період часу. Наприклад, як в мене тваринки гинули, то і я плакала, закрившись у ванній. Буває, близько беру до серця те, що стається в лікарні.
– Наші улюбленці теж тяжко переживають розлуку зі своїм господарем, навіть від інфарктів помирають
– Так. Все може бути і інфаркт, і рак, і серцева недостатність, 13 пороків серця є у тварин, у людей – їх більше.
– Які щеплення необхідно робити котам і з якого віку?
О. ІВАНИНА: – Обов`язково проти сказу з 3-х місячного віку. А з 2-х місячного проводиться дуже широкий спектр вакцинації, наприклад, двовалентні (проти 2-х хвороб), і відповідно трьохвалентні, п`ятивалентні і навіть десяти- і одинадцятивалентні вакцини, які захищають від найпоширеніших захворювань на теренах області та України: чума, ентерит, гепатит, лептоспіроз…
– Що наразі переживає сама Лохвицька районна лікарня ветеринарної медицини?
– Реорганізацію. Наша лабораторія підпадає скороченню і переводиться до Гадяча. В Лохвиці існуватиме відділення, де працюватиме 2 особи. Зараз люди вже попереджені про скорочення. Для того, щоб забезпечити доставку патологічного матеріалу: крові, мозку для перевірки на сказ, треба буде їхати в інше місто, а це – збільшення витрат. Крім того, такий матеріал швидко псується.
– Як ви ставитеся до того, щоб у Лохвиці організували притулок для бродячих тварин?
– Я маю дуже велику надію, що він все ж таки з`явиться в нашому місті. До того ж, колись притулок був, але ж проблема в тому, що й відловлених собак треба чимось годувати. На жаль, волонтерів ми не маємо, які б забезпечували кормами, тому прихисток для тварин перестав існувати. Звісно, потрібний такий заклад, де працював би лікар-ветеринар, який би стерилізував, щеплював всіх тварин та ідентифікував їх, як в інших європейських країнах. Тобто, тварині під шкіру вводиться чіп і спеціальний препарат, який зчитує інформацію про неї завдяки цьому чіпу.
– Ветеринари – суєвірний народ? Не боїтеся чорних котів, наприклад?
Д. СТРОЙ: – Я – абсолютно не забобонний.
О. ІВАНИНА: – Все залежить від самонастрою. В нас чомусь звикли вважати, що як побачиш чорного кота, або якщо він перебіжить дорогу, то не пощастить. А в інших народів саме чорний кіт віщує щастя. Так само, як і корова: для індійців вона – священна, для інших – ще якась…
Г. ПАНЧЕНКО: – Думаю, кожен сам вкладає сенс у все, що відбувається навколо нього. Ми багато в чому забобонні, не тільки стосовно котів. Треба не звертати на це увагу – і тоді життя буде нормальним.
– Напередодні свого професійного «Дня народження» чого вам бажається?
Г. ПАНЧЕНКО: – Ми несемо відповідальність за чуже життя і здоров`я, тому хочеться, щоб наша служба мала більше важелів впливу, аби захистить людей і допомогти тваринам.
О. ІВАНИНА: – Бажаємо, щоб влада звернула належну увагу на ветеринарну медицину, особливо на її фінансування, в тому числі й зарплат ветлікарів. Завдає прикрощів і недостача обладнання, інструментів.
Г. ПАНЧЕНКО: – Нам потрібні УЗД-апарат, рентген-апарат… Але ми віримо в краще, в перспективу, що все-таки дасть Бог представникам відповідних владних структур розуму, і вони повернуться обличчям до ветеринарної галузі, бо вона лікує людство. Якщо хворіють тварини сказом, то, повірте, хворітимуть і люди. Все взаємопов`язано.
– А ще вірмо в те, що Всесвіт любить звершувати мрії, особливо, коли вони такі благородні, як ваші!
