Євген НИЩУК, міністр культури України:
«Культура колись була обслуговуючим сегментом. І Будинки культури зводили навколо якогось заводу. Хор, ансамбль мали обслуговувати «партійноє собраніє». Ми відходимо від цього… Потрібно модернізувати зміст та умови культурної діяльності…»
А як саме виконуватиметься це завдання від міністра на місцевому рівні, «Зоря» поцікавилася у представників культурної сфери.
Сергій МАРЧЕНКО,
начальник відділу культури і туризму Лохвицької РДА:
– Ситуація на культурному поприщі змінилася на краще. Велика заслуга в цьому керівництва району, адже кошти на ремонти закладів культури залучалися і з районного бюджету, і з обласного. Культура Лохвиччини має бути конкурентоспроможною і звернута до майбутнього. Тож задача №1 – залучати якомога більше молоді до прекрасного. Працюємо над розробкою нової внутрішньої програми, будемо проводити наради з директорами СБК, щоб вони налагоджували тісну співпрацю між закладами культури та освіти. Клубники повинні залучати учнів, створювати драматичні студії, працювати над репертуаром, збагачувати його не лише класикою, а й творами сучасних авторів. Старше покоління, яке давно вже на сцені, несе аматорське мистецтво до кожного серця і душі. Без традицій – не буде культури, а без культури – не буде й нації. Знаєте, хто б що не говорив, але зараз цікаві часи: дехто говорить, що звичні цінності розгублюються, але ж і прогрес спостерігається, нові міркування, віяння. Ми маємо спиратися на молодь і прислухатися до неї. Варто відроджувати наші ансамблі: музичні, вокально-інструментальні. По селах діти з великим задоволенням займалися б у таких гуртках.
– Їх має вести компетентна людина… Чи буде відбуватися професійний трансфер?
– Однозначно! Професіонали в нас є! Але в рамках децентралізації, можливо, необхідно буде проводити оптимізацію. До цього треба підходити виважено й обережно. Зараз у районі маємо 47 клубів. Чи потрібні вони всі, якщо серед них є такі, від яких лишилася сама назва і люди в них працюють на 0,25 ставки? Хай навіть із 47 збережеться 25 клубів, але це дійсно будуть сучасні осередки з умовами для занять, концертів і т. д. На мою думку, люди зрозуміють і самі зроблять вибір, де їм буде комфортно – в гарному, затишному БК чи в напівзапустілому приміщенні зі старими шпалерами, дірявими вікнами, де після споглядання концерту можна захворіти.
– За рубежем у БК організовують центри дозвілля для дітей під час канікул
– Це правильно. На канікулах учні мають бути десь прикріплені, задіяні, щоб не потрапляли в неприємні ситуації. Нехай ліпше відвідують заняття на гуртках.
– Зараз у нашого району пісенно-звітний період, як він проходить?
– Триває І етап, його плануємо завершити до Нового року. А ІІ-й розпочнеться із середини лютого, який проходитиме на сцені РБК. До речі, ми поміняли форму збору художніх колективів. Якщо раніше І тур проходив на місцях і фактично ту саму кількість номерів аматори везли до Лохвиці, тобто ІІ тур дублювався, то цьогоріч прийняте колегіальне рішення, що саме комісія обирає кращі з кращих номерів, які потраплять до ІІ етапу. Головне – якість, а не кількість.
– Сергію Миколайовичу, Ваші побажання працівникам культури?
– Зичу всім здоров`я, родинного щастя, здійснення мрій, надій, втілення задуманих планів. Я впевнений, що люди достойно оцінять вклад працівників культури у духовний розвиток нашого краю. І хоч інколи находять песимістичні думки, що нікому нічого не потрібно і д. т., але треба пережити цей період! А тому всім нам невичерпної наснаги і творчого натхнення!
Микола ТАРАПАТА,
директор Лохвицького районного Будинку культури:
– Миколо Васильовичу, зараз Ви їздите по звітних концертах художньої самодіяльності районних аматорів. Як оцінюєте рівень їхньої творчості?
– Десь краще, десь гірше. Неймовірні враження отримав від концертів у Бербеницях і Жабках. А ще мені дуже імпонує виконання пісень у супроводі живої музики, як, наприклад, у Свиридівці – під баяни, а не під фонограму. Є проблема у відвідуванні культурних закладів. Спостерігаю, що на концерти приходять жінки, бабусі та, спасибі Богу, дітки. Чоловіки або взагалі відсутні, або по одному екземпляру.
– І як боротися з цією «гендерною нерівністю»? Як залучати чоловіків до мистецтва?
– Дійсно, як їх залучати? Не бачу мужика на сцені! Пам`ятаю, у Харківцях один виступав. А так художньою самодіяльністю займаються жінки і діти.
– Ви буваєте за кордоном. Чого варто повчитися в зарубіжних колег?
– Ми повинні вчитися на їхніх помилках. Спілкуючись із заступником міністра культури на семінарі в Полтаві, ми обговорювали реформування галузі культури в умовах об`єднання громад. Дійшли висновку, що досвід поляків, у яких на 25 км один Будинок культури, не варто брати за приклад. Вони хотіли б повернути все на свої місця, але клуби, які закрили, ніхто вже не поверне до життя. Я цікавився думкою і колеги з Вільнюса (він екс-міністр культури), бо в Литві теж обрали польську модель укрупнення клубів. Виявилося, що литовці також шкодують, що вже не можна відродити закриті БК, запитують, куди їм тепер ходити. А й справді, куди людям піти розважитися, не всі ж «зависають» у павутинні Інтернету? За моїм переконанням, доки ходить до клубу хоча б 10 чоловік, нехай він діє і залишається культурним осередком, а можливо і єдиною віддушиною для селян!
Едуард ЧАВДАР,
директор Лохвицької музичної школи ім. І. Дунаєвського:
– Час не стоїть на місці, зміщуються акценти і погляди. Якщо ми будемо жалкувати за тим, що було колись, то просто відстанемо від поїзда, який прямує вперед. Українська культура – різнобарвна, починаючи від сходу і до заходу. Ми повинні зберегти власну самобутність, яку, безперечно, Лохвиця має. Якщо візьмемо музичну школу, то яскраві приклади – Нестор Городовенко та Ісаак Дунаєвський. Вони понесли в світ, причому один на Захід, інший на Схід, лохвицьку культуру. Тож наше завдання – розвивати її і примножити за рахунок виховання на ній молодого покоління. Я не прихильник того, що треба посипати голову попелом і чекати, доки тобі хтось поверне те, що було. Сучасність вимальовує інші пріоритети. Мені теж доводилося відвідувати і Польщу, і Литву, і Болгарію, бачив, як там працюють, але однозначно нам нічого не варто копіювати, бо в нас буде по-своєму, по-лохвицьки.
– Едуарде Олександровичу, яким чином має підвищитися рівень якості надання культурних послуг народу?
– Наші люди заслуговують на гарне ставлення, яке, в тому числі, виражається і в якості культурного продукту. Який сенс із клубу, якщо він практично стоїть закритий? Хочеться відмітити Токарівський СБК. Мешканці Токарів задоволені його культурними послугами. Художню діяльність місцевих аматорів не соромно показати ні на Сорочинському ярмарку, ні десь за кордоном.
– Захоплення глядачів – це, справді, дорогого коштує, адже часто доводиться чути від людей, що концертні програми одноманітні та «заяложені», а ще добре було б організовувати вистави.
– Низькопробний продукт спостерігається і в Польщі, там навіть співають в один голос. Але, на мою думку, правда десь посередині: на те ж реформи і запроваджуються, щоб модернізувати увесь процес, але більшість людей сидять у своїх кімнатах, вважають, що Інтернет подарував їм цілий світ, і не хочуть виходити з віртуальності, а тому знаходять відмовки типу: «Та в тому клубі нема нічого інтересного…». А інтерес хоча б у тому, що там творять ваші земляки. Щодо вистав, то вважаю, гріх на землі Коломійця не відроджувати драматургічний жанр. Шкода, що в Лохвиці не зберігся Народний Театр, який приймав знаних корифеїв сцени. Традиції – це велика сила, їх необхідно відроджувати, тим паче, що на них є попит. Ми теж проводили і надалі плануємо відроджувати фестиваль драматичних колективів.
Талант потрібно підтримувати, а бездарність проб`ється сама. Люди, задіяні в художній самодіяльності, працюють не стільки за гроші, скільки від душі. Тож бажаю, щоб якомога частіше вони отримували підтримку в себе на місцях від органів місцевого самоврядування. Наприклад, музична школа ім. І. Дунаєвського відчуває суттєву допомогу від керівництва Лохвицької РДА, яке не відкидає галузь культури на задвірки, а завжди з розумінням ставиться, зокрема, і до потреб нашого закладу. Дітки ж грати не будуть, якщо зі стелі за їхні комірці «крапатиме дощ»…
Валентина КУЛИК,
художній керівник Лохвицького РБК:
– Як художній керівник, вважаю, що маємо розвивати дитячу художню самодіяльність. У нас вже є створений, але ще жодного разу не виступав, театр дитячої фольклорної пісні «Вербена», ним опікується Валентина Юдько. Це – цікавий проект, до цього мали тільки дитячий танцювальний колектив. Мріється створити майстерню творчості, в якій народні умільці навчали б діток створювати різні вироби, а потім організовували б виставки. Але поки що немає підходящого приміщення. Звичайно, потрібні додаткові кошти на придбання відповідних матеріалів для handmade і т. д. Беремо участь у гастрольній діяльності, намагаємося робити нові кроки, наприклад, є ідея заснувати театр тіней. Будинок культури – це ж не тільки стіни, а й працівники, які наповнюють його життям. Багато гарних слів можна сказати тим людям, що провели в ньому ремонт.
– Валентино Миколаївно, над чим працює Ваша команда зараз?
– До речі, користуючись нагодою, хочу запросити земляків відвідати наші новорічні казки зі Святим Миколаєм, які ми вже готуємо до грудневих свят. Казки у нас авторські, відповідно – ексклюзивні. Я їх пишу, а допомагає мені Андрій Хорошилов – створює пісні. Вдячна Руслану Тищенку, який під кожну пісню підбирає фонограму – це велика робота, акторам театрального колективу РБК, до того ж, це не тільки працівники, а й охочі. До того ж, театральний колектив у 2020-му відзначатиме 100-річчя діяльності, а власного кабінету в нього немає, є лише музична вітальня. Хочеться, щоб у нас був і вокально-інструментальний ансамбль. На жаль, не так багато молоді залишається у Лохвиці, а без неї – ми нікуди. Буває образливо, коли про працівників культури говорять, ніби вони сидять собі, нічого не роблять. Навіть вивчити пісню – це тривала складна робота. Її треба розбити на партії, вивчити, потім звести докупи. Свято, яке бачать люди, це результат чорної і невдячної роботи. Ми і вдома продовжуємо обмізговувати цікавий задум, вже не кажучи про декорації та костюми, які шиються ночами з власних матеріалів і власними руками. Бо хочеться, щоб кожен номер і кожен персонаж був яскравим і закарбувався в пам`яті глядачів.
Тамара ФЕДОРЕНКО,
керівник народного ансамблю бандуристок «Струни серця» Лохвицького РБК:
– В радянський період в людей було більше часу і бажання спілкуватися, тоді ще не були інтернетнозалежними. Пригадую, як у дитинстві мама вчила співати, та й знайома розповідала, що між собою змагалися дівчата з різних вулиць: хто більше пісень знає і найкраще співає, бо до переможниць і хлопці кращі прийдуть гуляти. Молодь треба виховувати. Народну пісню любитимеш, якщо ти її знатимеш і відчуватимеш. Мій брат (він був Заслуженим працівником культури, керував академічним хором) завжди говорив: «Навіть якщо ми приїжджаємо кудись і в залі присутні лише 7 чоловік, все одно повинні співати так, ніби зібрався аншлаг».
– Маємо чимало юних талантів, яким, з одного боку, можна дивитися на фольклорний ансамбль, в якому бабусі акапельно виконують автентичні пісні, з другого – увімкнути музичний канал М1 із сучасними хітами і кліпами, а з третього – можна зробити власний еклектичний номер, тобто надати фольклорній пісні попсових чи рокових мотивів, «омолодивши» її…
– Все можна зробити! Раніше на концерти приводили дітей зі школи, і хай не всі, але хоча б 3 особи почує і вникне в те, що звучить. Якщо ж взагалі не чути живої музики, то ти ж і розуміти нічого не будеш! На сьогоднішній день у культурі працюють ті люди, які щиро закохані в свою професію.
PS: Міністерство культури оголосило 2018-й роком Ренесансу культурної спадщини України
Cпілкувалася Л. Яковенко
Фотографував Б. Левченко
