27 лютого народний артист України, композитор Павло ДВОРСЬКИЙ і його талановиті сини – Павло-молодший та В`ячеслав – запалили музичні «Стожари» в Лохвицькому РБК. А ще в той зимовий і неймовірно сніжний вечір лохвичани разом із митцями шукали Червону Руту Володимира Івасюка…
– Павле Ананійовичу, чи доводилося Вам уже бувати в Лохвиці?
– Десь у кінці 1980-х гастролювали ми в Лохвиці разом із Назарієм Яремчуком та ансамблем «Смерічка», а нині я приїхав із синами – Павлом і В`ячеславом. І нехай за стінами Лохвицького Будинку культури кружляє віхола, а небо розсипалося мільярдами сніжинок холодному вітру на потіху, та під час концерту відчувалося тепло глядачів, їхнє доброзичливе сприймання нашої творчості, та й взагалі, Полтавська земля завжди славиться своєю гостинністю.
– У 2016-му Ви відправилися у європейський концертний тур «Горнусь до тебе, Україно!», там спілкувалися з українською діаспорою. Якими стають українці, що з плином років «заражаються» чужим менталітетом, порівняно з нами?
– Ми з синами відвідали Францію, Італію, Бельгію, Іспанію, Португалію, скрізь чекали українську пісню аншлагами! В 2017-му знову були в Португалії. Відмічу, що «зарубіжні» українці стають організованіші, працьовитіші, знають, що треба виконувати закони, а вони там діють! Наші земляки ніколи не забувають рідну мову і рідну пісню.
– Цікаво, як під час виступів у Лаосі, жителі цієї країни говорили, що Ваші пісні схожі на їхні…
– Так! Це було в Лаосі. Я заспівав «Смерекову хату», а потім, спілкуючись за кулісами із тележурналістами, вони сказали, що мелодика цієї композиції нагадує мелодику індійських пісень.
– Запам`яталася Ваша фраза із одного інтерв`ю: «Коли артист виходить на сцену – він, по неволі, стає ще й психологом…».
– Не секрет, що всі ми впливаємо один на одного. А завдання митця, артиста – нести позитив, ділитися світлом своєї душі, змушувати над чимось замислитись. Тож до змісту пісень підходжу з особливою відповідальністю. Щоразу на сцені занурююся в образ кожної з них. І коли зал співає разом з тобою, значить тобі вдалося налаштуватися з ним на спільну хвилю, а для артиста – це найвища нагорода!
– Павле Ананійовичу, повертаючись із закордонних «музичних» подорожей до України, який меседж хочеться зробити, виступаючи вже на вітчизняній сцені?
– Ми, українці, теж можемо творити, гарно працювати, берегти, примножувати своє рідне і пишатися ним! Але потрібно, щоб у нас почали дотримуватися законів, щоб люди отримували достойну плату за свій труд – і тоді багато співвітчизників повернулися б на Батьківщину!
– Міністр культури Євген Нищук наголошує на модернізації аматорської діяльності культурних закладів, зокрема й районних БК. Що Ви скажете з цього приводу?
– Я вважаю, що треба обов`язково вносити щось сучасне, але ні в якому разі не руйнувати музичні традиції, що століттями складалися, коли співали дуети родинні, цілі сім`ї, фольклорні, інструментальні колективи і т. д.
– В юності Ви товаришували, влаштовували творчі вечори з легендарними Володимиром Івасюком і Назарієм Яремчуком. Що запам`яталося з цих творчих зустрічей?
– Мій побратим Назарій Яремчук, який навчався у Чернівецькому університеті на географічному факультеті, часто любив жартома говорити: «Я – географ і співак. Кращий співак серед географів і кращий географ серед співаків».
А з Володимиром Івасюком ми познайомилися ще в дитинстві, коли брали участь у конкурсах музичних шкіл. Він грав на скрипці, на баяні. Також Володя писав пісні для ансамблю «Смерічка» й особисто для мене. Пам`ять про цих видатних митців житиме вічно в наших серцях.
– Пісні – ніби музичні картини, в яких змальовані біографічні моменти, внутрішній світ композитора, виконавця. У Вас є пісня «Кохання у Львові». Напевно, воно знайшло Вас якраз у столиці Лева?
– Так! Я закохався і написав її, коли навчався у Львівській консерваторії. Мені надзвичайно приємно, що пісня стала своєрідним гімном закоханих львів`ян (усміхається). На концертах у Львові чи за кордоном, де зустрічаюся з жителями міста Лева, вони завжди просять виконати її.
– Павле Ананійовичу, на лохвицькій сцені Ви розповіли, як народився нев`янучий хіт «Червона Рута»: за легендою, хто знайде в горах цю чарівну квітку і подарує її дівчині, яка припала до серця, той пізнає взаємне кохання і до кінця днів своїх житиме з нею в щасті та злагоді… Блукав композитор Івасюк горами, шукав магічний цвіт. Та не захотіла квітка йому показуватися і він «зростив» власну «Червону Руту»! Знаковою піснею для Вашого концерту Ви обрали зоряні «Стожари». А з ними яка легенда пов`язана?
– Написати «Стожари» мене надихнуло кохання і народні перекази. Якщо закоханий хлопець зустріне свою дівчину вночі і над ними сяятимуть 7 ясних зірок – сузір`я Стожари, – то вони навіки будуть разом, а любов у їхніх серцях ніколи не згасне! Моїм «Стожарам» ось уже 40 років, відколи вони полюбилися людям! Я бажаю всім великого чарівного кохання!
– На порозі ж весна! Ви бували в багатьох країнах, відповідно знайомилися з їхніми кухнями. Що порадите лохвичанкам приготувати до весняного столу?
– Я люблю італійську і португальську кухні. Особливо «Морський суп», який там готують із морепродуктів, червоної риби. Подобається, як італійці культурно, із користю для здоров`я, вживають за трапезою червоне, біле вино. Коли ми були в португальському місті Албуфейра, то для нас приготували українські смаколики: борщ, холодець, голубці… Наша кухня – по-своєму прекрасна і смачна!
– Ви подарували ім`я одному з музичних альбомів «Автографи любові». Любов залишає автографи на людських серцях…
– Найсвітлішими, найдобрішими почуттями! Пісні мають іти з любов`ю до кожного глядача, до кожного слухача.
– Любите пофілософствувати за філіжанкою італійської кави?
– Аякже! Але по-особливому смачна кава португальська. Кавували ми з представниками української діаспори в Португалії, розповідали про життя-буття, всілякі історії.
– Зараз часто порушується питання гендерної нерівності, жіночої емансипованості, незалежності і т. д. Яка Ваша думка стосовно цього?
– Так, як створив Бог українку – працьовиту, талановиту, красиву, ніжну, – такою вона і має бути. Не треба втручатися в те, що вже є прекрасним у Жінці! А наших жінок люблять, шанують і в рідній Україні, і далеко за її межами. Українку відразу видно – вона і одягнена зі смаком, і причепурена, і з усмішкою на личку, і готувати вміє, і надійна підтримка чоловікові, дітям, тому ми наших красунь називаємо берегинями, писанками. До речі, на Західній Україні, жінкам дуже подобається, коли чоловіки звертаються до них: «Писанко моя!..». Це найкращий комплімент!
– Павле Ананійовичу, творчість – це політ душі. Що підносить Вас понад буденністю?
– Ось такі теплі зустрічі з моїми шанувальниками, як у Лохвиці чи Андріяшівці, у Києві чи Львові, у Порто чи Мілані… Також запланований концерт у Венеції. Після концертів глядачі підходять, дякують, кажуть: «Ваші пісні піднімають настрій, вселяють надію...». Такі щирі слова надихають на подальшу творчість, окриляють їхати до людей знову і знову!
Спілкувалася Л. ЯКОВЕНКО
Фото Б. Левченка
