19 травня зустрічає ювілейний День народження очільник Гирявоісковецької сільської ради, голова Асоціації органів місцевого самоврядування району і просто багатогранна особистість – Микола БЕЗПАЛЬКО. «Зоря» дізналася, чим переймається, на що сподівається та які заміри на грядуще робить ювіляр!
– Миколо Михайловичу, Ви справляєте враження щирої, життєрадісної лю-дини – завжди з посмішкою. Крім упевненості, відпові-дальності, для лідера також мегаважливі почуття гумору і харизма. Як гадаєте, в чому Ваша?
– Самому собі давати оцінку – дуже неблагородна справа, та ще й працюючи в такій сфері і на такій посаді. Робота з людьми – це творча робота. У сільській раді почав працювати, коли мені було 40 років. Вважаю, що це той вік, коли я вже усвідомлював, куди іду й навіщо. Також впевнений, що моя діяльність у сільській раді – це підказка з Неба. Родзинка самоврядування в тому, що часто події, з якими доводиться стикатися, не піддаються логіці. До 1998-го я працював (вахтовим методом) у Полтаві на будівельному комплексі, родина моя жила в Гирявих Ісківцях, а сам я родом із хутора Зірка, 6 км від Гирявих, тож люди знали нашу сім’ю. Не менш важливим завданням для очільника села є підтримка його іміджу. На мій погляд, голова громади не може ходити одягненим у якісь затерті лахи, бо він – її обличчя. Навіть не побоюся слова «еталон». Еталон наслідування для односельців як у культурному, так і в побутовому плані. Оцінюють село, в основному, по тому, який вигляд у його голови і у цвинтаря (сміється)! На кладовищах ми теж намагаємося давати лад: призначили відповідальних осіб за стан останнього пристанища земляків.
– Які села та хутори нині входять до володінь Гирявоісковецької сільської ради?
– Гиряві Ісківці, Млини, Старий Хутір, Червона Балка, Веселий, Зірка, Шевченкове, Степне, Слобідка, Хирівка, яка давно стала однією з вулиць Старого Хутора.
– Кумедна назва. Цікаво, що за люди там жили?
– Повірте, то чудовий був населений пункт. В ньому знаходилася велика свиноферма, млин і т. д. Тоді не багато сіл у районі могли похвастатися таким підйомом. А взагалі наші діди залишили нам у спадок потужне господарство з широким спектром перспектив на майбутнє, але життя підносить свої «сюрпризи».
– В одному інтерв’ю політиків будь-якого рівня порівнювали із Місяцем: в них, як і в цього світила, одна сторона ясна, а інша – завжди затемнена…
– Я не вважаю голів села політиками. І не дай Боже політичні розбірки доберуться ще й у села! Тоді настане колапс. Мені запам’яталися вибори 2004-го. Творилася така вакханалія: ті за Ющенка, інші за Януковича. Били горшки куми з кумами, доходило до того, що води з колодязя не давали один одному! І я їм казав: «Люди добрі! Одумайтеся! Вибори пройшли і «пішли», а ми з вами залишаємося тут жити, робити і ніхто нікого нікуди не забере!». Багато часу минуло, доки ці пристрасті уляглися. Політичні ігри дуже небезпечні.
– Миколо Михайловичу, подейкують, що у Вас, як для сільського голови, крута тачка. Як ставитеся до негативних коментарів на Вашу адресу?
– Ну, не така вона вже й крута (сміється). Цю «Mitsubishi» Гирявоісковецькій сільській раді надало в оренду ТОВ «Агро-Перемога». На мою думку, це мудро, коли підприємство турбується не лише про свої врожаї, а ще й дбає про власний імідж на території, де веде діяльність. Кращої реклами і не треба!
А щодо негативу, то я намагаюся його не помічати. Одна справа – конструктивна критика, і зовсім друга – «сарафанне радіо». Якщо слухати всіляку маячню, то можна відразу йти з посади (сміється). Зауважу, що було б добре, якби голови сільських рад мали радників, адже в суспільстві існує одвічний конфлікт: «Батьки і діти». Тож, приймаючи певні рішення, доречно було б вислухати іншу точку зору, наприклад, когось із молодшого покоління, але таких вакансій поки що не передбачено.
– В інтерв’ю зі свя-щеником В’ячеславом Смірновим говорили про політику і він сказав, що народ має ту владу, на яку заслуговує.
– Я погоджуюся з ним. Через щось треба пройти. І це «щось» – на зразок щеплення, аби перехворіли в легшій формі. Якби можна було перенестися машиною часу років на 6 назад і щоб нам тоді хтось сказав: «Українці стоять на порозі війни з Росією», то ми б розсміялися йому в обличчя!..
Згадався такий факт: у Прилуках був військовий аеродром – один із найкращих у Європі. Підігрівалася літна смуга… Його почали громити незадовго до проголошення незалежності. Ніхто не хотів бачити Україну сильною і самостійною. Ми повинні усвідомити, що ніхто за нас нічого не зробить, тому треба засукувати рукава і працювати. Українців у період СРСР привчено жити на автоматі, коли думати не треба було: «Учись – за тебе держава подбає!», «Працюй – за тебе держава подбає!».
– До речі, в українців лозунг до Дня Перемоги: «Ніколи знову», а в росіян: «Мы можем снова повторить», тобто закладається агресія в голови російського народу.
– В одному із виступів господін Путін, демонструючи на великому екрані карту земної кулі, хвастався перед своїми «підданими» та цілим світом: «Ми створили таку зброю, якою, хочете, дістанемо Південну Америку через Південний полюс, а хочете, через Північний…». Показано стрілочки у вказаних напрямках, ракету. І зал піднімається, і аплодує! Нікого не цікавить, що та ракета не просто ж так летить. Реакція російської правлячої еліти – підлабузництво. Навіть патріарх Кирило цілує Путіну руку… Там культивується «раболепие» – сусідство з Азією дається в знаки. І мав рацію Кучма, назвавши свою книгу «Україна – не Росія»: український народ завжди вільно виражає ставлення як до влади, так і до інших подій, і здебільшого воно вибагливе.
– Біля яких пунктів плану уже стоять + + +?
– Встановлені нові шатрові дахи на Млинівському клубі та Гирявоісковецькому БК. На останньому вже замінено вікна. Плануємо забезпечити тепло у закладах культури. Ще у нас є простора будівля, яка потребує нової покрівлі. Можливо, хтось скаже: «Та навіщо заморочуватися?!». Але на моє переконання, про те, що збудоване нашими батьками-дідами і є добротним, мусимо дбати. Тож у цьому приміщенні діятиме Гирявоісковецький сільський музей, а з часом, думаю, знайдеться місце і для банкоматів чи терміналів, і для «Нової пошти» (бо «Укрпошта» занепадає) і т. д. І, звісно, ремонтуватимемо автошляхи. Біда в тому, що дороги не тільки не ремонтуються, але й не контролюються у ваговому режимі. Такого неподобства немає в жодній розвиненій країні. Сподіваюся, що скоро запуститься пункт вагового контролю, який Гирявоісковецька сільська рада спільно з Лохвицькою райдержадміністрацією та районною радою встановили у Млинах. Мрію облагородити центр села – встановити фонтан, поставити скульптури засновників Гирявих Ісківців – козаків, батька й сина – Гирю та Іська, щоб земляки не забували, якого ми роду!
– Миколо Михайловичу, де знаходите розраду, у родинному тилу?
– А як же! Я щиросердечно співчуваю дружинам, чиї чоловіки займають керівні посади на державній службі (сміється)! Вони обділені увагою, вислуховують про негаразди, які чоловіки приносять додому і т. д. Насправді ми – не черстві, просто специфіка роботи така. Наприклад, на державні, сільські свята, коли громада відпочиває, голова села не може собі дозволити поїхати кудись із родиною, бо він повинен забезпечувати та контролювати їхнє проведення.
– Що треба закладати у сімейний фундамент, аби був міцним?
– Взаєморозуміння, під-тримку. Моя дружина Любов Миколаївна часто виступає порадником. Не дарма є приказка: «Збоку видніше», вона щось може підказати не як працівник апарату сільської ради, а як пересічний громадянин. Люба працювала заступником директора Гирявоісковецької школи із навчальної роботи. Я їй, буває, кажу: «Педагогами не стають, а народжуються», бо вона – вчитель від Бога. А взагалі, дотримуємося традиції: «Вдома про роботу поменше».
– Хтось давно сказав, що кохання, як парфуми, з часом вивітрюється. А Ви як гадаєте, кохання існує?
– Якщо кохання було із самого початку, то воно й з роками нікуди не тікає. Ця річ або є, або її немає взагалі. Кажуть, що кохання переходить у звичку, але в такому випадку це або тверезий розрахунок, або ж, як кажуть у народі: «Нада було»! Під час першого телемосту між Америкою та СРСР в 1982 році радянська дикторка сказала фразу: «В Радянському Союзі сексу немає, а є любов». Бачите, другу частину цитати затерли. Кохання дається раз і назавжди, а пристрасть – слизька штука.
– Миколо Михайловичу, які подарунки замовили у Долі і в родини?
– Фактично в мене все є для того, щоб нормально жити. У Неба прошу здоров’я і миру. Все ж таки у Біблії Нового Завіту говориться: «Час ухилятися від обіймів і час обійматися. Час розкидати каміння і час збирати його...». Бо метод із Старого Завіту: «Око за око, зуб за зуб» веде в нікуди. Є ще така загадка на кмітливість: чим відрізняється «лягушка» від «жаби»? «Лягушка» просто квакає, а «жаба» давить того, хто її носить за пазухою. Тому треба сповідувати гуманізм.
У червні відзначаємо День Конституції, тож хочу побажати нам, українцям, знати не лише свої права, але й обов’язки. Останні нас чомусь мало цікавлять. Коли виправимо це, тоді все в нас буде добре!
Власний ювілей святку-ватиму в колі рідних та друзів. Стосовно подарунків, то в мене в сім’ї всі – творчі особистості, так що розважальну програму влаштують по повній (сміється)!
– З роси й води Вам, Миколо Михайловичу!
Спілкувалася Ліна ЯКОВЕНКО
Фото Б. Левченка
