Вже майже 2 тижні на теренах Христанівки діє «посольство Франції», яке розташувалося в родині Ореста і Оксани Олійників. А сам іноземний «посол» веде в селі не лише світські бесіди, а ще й працює волонтером! «Зоря» нанесла дипломатичний візит французу ВіктОру БОСОЛЕЮ «з метою покращити дружні зв’язки» між Україною та Францією:), а місію перекладача виконала Оксана.
Давайте знайомитися! Прізвище Віктора перекладається як «Добре сонце».
А народився він у селі Рука-на-Мюзі (Мюза – це річка), на північному сході Франції, у районі Лорена, який, хвалиться закордонний гість, був малою батьківщиною другого чоловіка королеви Анни Ярославни, графа Рауля де Валуа.
– Я подорожую Європою. Цього року мій вибір упав на Україну, бо французи можуть 3 місяці перебувати тут без візи. Я приїхав у село Христанівка працювати на волонтерській основі. На одному із сайтів знайшов інформацію від Оксани Олійник, голови ГО «Живе село», про те, що потрібен фахівець моєї галузі – я спеціалізуюся на ремонтах будинків, займаюся еко-будівництвом у традиційних техніках із використанням деревини, каменів, глини, соломи.
– Саме такі еко-хатинки були у наших бабусь і дідусів.
– Так. Я розбираю сарай у Христанівці, ремонтую старий погріб – хочу зробити його схожим на печеру. А повернення до старих технологій будівництва – це нова-нова мода, яка тільки набирає обертів. І лозунги цієї моди: «Стоп цемент!», «Стоп пластик!».
– Віктор, що французам відомо про Україну?
– У вас чудова волейбольна команда! Можливо, французькі історики й політики знають більше (сміється).
– Як Вам українське село і яке воно на Вашій Батьківщині?
– Христанівка – супер! Я народився в північно-східній частині Франції, яка знаходиться на кордоні з Німеччиною – це індустріальна зона. Так-от, у цій місцевості села схожі на заміські поселення, тобто є один великий будинок, а площа навколо нього розділена між його мешканцями. Кожен має власну ділянку. Люди після роботи чи навчання їдуть у магазини, скуповуються на вечерю, яка складається переважно із напівфабрикатів. У кожній родині авто має і чоловік, і дружина. Господарства там ніхто не веде – немає ні корів, ні кіз, ні птиці… Французьке село схоже на спальний район. Хоча зараз простежується тенденція на вирощування власних овочів, фруктів, ведення тваринництва. Мода на натуральні продукти свого виробництва повертається.
– Рівень життя французів та українців суттєво відрізняється, бо, наприклад, звичайний наш будівельник навряд чи подорожуватиме світом?
– Ми у Франції багаті матеріально: маємо чисті рівні дороги, дуже гарні будинки, але у вашій країні люди багаті на знання! А французи обмежуються відомостями, які стосуються їхньої місцевості. До речі, більшість моїх співвітчизників не вміють вирощувати томати, бо в них є гроші і вони їх купують.
– Віктор, що обов’язково має бути у «французькому холодильнику»?
– Моя країна дуже різноманітна – кожен регіон володіє своїми традиціями і смаками. У місцевості, де я народився і виріс, це – масло і вершки. Вони «пасують» до всього! (сміється). Я обожнюю смажене м’ясо, коли у сковорідку додаються вершки, м’ясо в них булькає і утворюється коричневий соус, в якому воно аж карамелізується! О-о-о! Делікатес!
– Що готуєте на свята?
– На Різдво влаштовуємо величезну вечірку, яку починаємо із молюсків, м’яса, картоплі по-французьки. Всередині святкування треба відірватися від їжі і перепочити, щоб ще більше влізло (сміється). Під час цієї перерви ми насолоджуємося слив’янкою – спиртом на сливах. Я, до речі, привіз із Болгарії ракію – тамтешню горілку на сливах. До слив’янки додаємо стакан фруктового льоду. І трапеза продовжується! (сміється). У нас за столом прийнято багато спілкуватися, обговорювати все, що завгодно, а у вас – навпаки: «Когда я ем, я – глух и нем» (сміється). Подарунки вручаємо близьким від всієї «фамілії».
– Напевно французи пишаються своїм видатним земляком – кухарем Олів’є, чия фантазія вигадала неймовірно смачний салат «Олів’є»?
– Ні, я не знаю цього кухаря, але в нас дуже поширене прізвище Олів’є. І салату «Олів’є» ми не готуємо. А що – до його складу входять оливки?
– ??? Хіба-що майонез на оливковій олії. Інгредієнти салату: картопля, морква, огірки, м’ясо, горох, яйця, інколи додають яблуко, кукурудзу і зелень/спеції – за смаком…
– А-а-а! У Франції цей салат називається «Македонський овочевий».
– Мабуть, месьє Олів’є, знаючи цю страву ще в себе на Батьківщині, вирішив запровадити її в Російській імперії, де цей салат ще не куштували. А подав усе так, ніби приготував його з того, що лишилося в холодильнику, до того ж, ще й поспіхом! Оце ми з Вами вивели кухаря на чисту воду через кілька століть! (жарт). А що смачніше – українське сало чи французькі жаби?
– (Сміється) Сало – це класно! А жаб я привезу Вам іншим разом, поласуєте! Вони нагадують куряче м’ясо.
– А в Христанівці, бува, не ловите жаб, аби місцеві жителі приготували?
– Ще ні (сміється). Одна пані в школі вчила французьку мову, тож намагається розмовляти зі мною. А селяни говорять мені: «Бонжур», «Бонсуар» (сміється). Я вчуся грати на гармошці, награвав собі щось біля магазину, так одна христанівчанка підійшла і сказала, щоб я приходив до неї додому – її чоловік навчить мене грати по-нормальному! (сміється). А вечорами я своєю грою збираю на схилах Христанівки всіх бабусь – нам весело!
– Віктор, чого Вам не вистачає в Україні?
– Твердого сиру і ковбасок. А от у Франції я сумуватиму за українським квасом!
– Де ще доводилося бувати, працювати?
– Подорожував Балканами, Сербією, Німеччиною. У Болгарії трудився на фермерських господарствах – доїв овець. Їх було 60, а нас із напарниками – 3! Ця країна дуже брудна, буквально завалена пластиком! А молоді в болгарських селах майже немає. Коли щось будують, то використовують матеріали повторно – нічого не викидають. Ворота, наприклад, роблять із радіаторів. У Сербії архітектура переважно дерев’яна – із еко-матеріалів або, як їх ще називають, «бідні матеріали». Україна – індустріальна держава, у вас чисто. Хочу ще відвідати Карпати й Одесу – порівняти Захід і Схід.
– Віктор, повідайде, хто у «французькому домі» господар?
– Складне питання. Боюся сказати якусь дурницю… Як чоловіки, так і жінки цінують власну незалежність, одружуються рідко або пізно. Не вінчаються, просто йдуть до мера, який засвідчує їхній шлюб. Майже всі жінки працевлаштовані. Раніше родина мала спільний бюджет, а зараз кожен намагається фінансово відокремитися.
– У чому шарм француженок, вони дійсно мають вишуканий смак в усьому? Часто у ЗМІ говориться, що там навіть бабусі виглядають неперевершено.
– Я б не сказав. А старих людей діти чи інші родичі масово відправляють у Будинок престарілих, де вони стають схожими на пацієнтів. Рідні навідують бабусь і дідусів лише на вихідних. У нас маленькі помешкання – місця не вистачає на всіх – це по-перше, а по-друге, ми цілий день на роботі і не можемо приділяти літнім родичам достатньо уваги і турботи.
– Французькі чоловіки вважаються романтичними і галантними. Певно ж, вони і залицяються якось по-особливому?
– Незаміжні француженки дуже не люблять, коли їм робиш подарунки – вважають, що ти хочеш їх підкупити, посягаєш на їхню незалежність, тобто дівчата думають, що вони не цікавлять тебе як особистості! А після одруження, будь-ласка, даруй скільки завгодно (сміється).
– Що скажете на такий стереотип: французи мріють про секс на першому побаченні?
– Чому б і ні! Якщо все йде нормально… Але це на реєстрацію до мера не веде. Можна зустрічатися з дівчиною заради вищезгаданої мети, а через 4 дні сказати їй: «Пока…». І ні для кого це не буде драмою.
– В нас такі зв’язки називаються помилкою, а старше покоління коментує це так: «Парубок посміявся над дівкою». Думаю, ми з читачами ще глибше проникнемо у смисл фрази: «В СРСР сексу немає, а є любов». Тобто для більшості українців секс без почуттів, які йому передують, неприйнятний. А які жінки подобаються Вам?
– Незалежні. У родині обов’язки діляться порівну. Жінки дуже люблять, коли чоловіки готують щось смачненьке, прибирають у домі. Ще 30 років тому в декрет ішли виключно представниці прекрасної статі, нині ж чоловік може перебувати в декретній відпустці, а дружина працювати. І нічого дивного в цьому немає. Французи хочуть спілкуватися із жінкою-особистістю, а не з лялькою, якій купив троянди і вже маєш її.
– Саме таку красиву, розумну і неприступну француженку ми, українці, знаємо із серіалу 1960-х років «Анжеліка – маркіза янголів», його й досі часто транслюють по TV. Акторка Мішель Мерсьє, яка зіграла Анжеліку, і сьогодні залишається еталоном для Вашого народу?
– Мішель Мерсьє ми знаємо, а от серіал… Зараз у нас новий еталон – акторка Маріон Котіяр. Вона виконує ролі сильних дівчат, які часто самі обирають, хто стане їхнім boyfriendом.
– Це говорить про те, що французькі чоловіки підтримують жіночу емансипацію. 6 липня світ відзначає День поцілунків. Віктор, як гадаєте, чому саме Ваша нація вважається автором найінтимнішого цілунку?
– Це – вже історичний факт (сміється). А як цілуються українці?
– Так, як французи навчили (жарт). Один лохвичанин сказав, що український поцілунок починається з ніжності, а переходить у пристрасть. Ось такі в нас чоловіки! Чи стрибатимете через вогонь на Івана Купала чи, можливо, віночок зів’єте?
– Так, у Франції теж є таке свято. Люди розпалюють величезне багаття, навколо якого їдять, п’ють, танцюють, але віночків не плетуть.
– Христанівські мадам Вас навчать! Віктор, поживши трішки в Україні, що б Ви нам побажали?
– Не працюйте так багато! Зберігайте власне мислення, не наслідуйте сліпо інші народи. Не забувайте, що ви – українці, бережіть свої традиції! Мати революцію – це круто!
Спілкувалася Ліна ЯКОВЕНКО