– «Всі чоловіки в нашому селі мають «хазяйок», а в мене – артистка!», – це так мій благовірний про мене відгукується! – 27 червня ділилася «наболілим» зі сцени Лохвицького РБК народна улюблениця, лідерка гурту «Лісапетний батальйон» Наталія ФАЛІОН. А глядачі оплесками «співчували» її жартам. – Він у мене воєнний пенсіонер – і «етім всьо сказано»! А там, де я – спокою немає!.. «Лісапетний батальйон» – це звичайні жіночки із села – одним словом, натур продукт без ГМО! Он Люська нарекла свого сина Людовіком, бо він у неї вже 14-й!.. – Розповідала все, як на духу, Наталія Іванівна. А її син Віктор організував для лохвичанок еротичний танцювальний конкурс «Шалені качки», в якому вони залюбки взяли участь і проявили всю свою фантазію...
– Пані Наталю, це вже вкотре Ви виводите «Лісапетний батальйон» на лохвицьку сцену?
– Ми у Лохвиці вже втретє! Мені подобається ваше містечко – красивеньке, чистеньке, зелененьке! А яка глядацька зала в Будинку культури! Відремонтована, мов нова! Сценічне вбрання дуже гарне! Повірте, це – велике щастя! Ми багато їздимо провінційними містами, то рідко де зустрінеш таку ошатність. А у вас – і артист відчуває, що він – артист, і глядач отримує естетичне задоволення. Лохвиця – на висоті! Передавайте мої вітання керівництву відділу культури!
– «Зоря» обов’язково передасть їх на своїх шпальтах. Ви співаєте: «Я – не така, як всі, я – не така: комусь – солодка, а комусь – гірка!..». Яка стихія живе в серці Наталії Фаліон? Вогонь?
– Так! Вогонь! Я – непоміркована людина, запалююся відразу, але довго не гніваюся, образ не таю – швидко прощаю людині. І в найгіршому знаходжу щось хороше – я – оптиміст по житті.
– Коли почали служити генію Музики?
– Та ще з дитинства! 8 років навчалася в музичній школі, писала вірші.
– Можете згадати свій перший вірш?
– Зараз! Ще малою, у 3-му класі, щось римувала, намотуючи круги по кімнаті. Це побачив тато і каже мені: «Ти б вірш написала…». Запитую: «А про що?». «Он про грушу, що за вікном». Я на неї дивлюся й розповідаю:
В нашому саду є груша,
Аж радує око й душу!
Такую грушу не знайти,
Хоч Всесвіт цілий обійти!
А як груші стигнуть на ній,
Сусіди кажуть:
«Дай мені по дві-три груші чарівні!»
(сміється). Батько тільки очі витріщив! Та й питає: «А про корову?», і я:
Є корова в нас Білуха,
Правда, руді хвіст і вуха…
Батько радісно сміявся. Такі були мої перші спроби пера, але з тих пір я ніколи не випускала його!
– Пані Наталю, Ви здобули музичну освіту?
–У Київському інституті культури я здобула спеціальність «Організатор-методист». В інституті доводилось влаштовувати різні «капусники» і т. д.
– Це, напевно, геній Музики нашепотів, щоб Ви разом зі своїм колективом взяли участь у шоу «Україна має талант!»?
– Ні, я довго не хотіла туди йти, вважала, що вже стара для конкурсів, казала: «Не хочу я позоритися!». Продюсери «Україна має талант!» самі запросили мене, бо в Інтернеті побачили, що народ нас любить, що ми цікаві публіці. Вони – розумні, в них так все психологічно вибудувано, що я згодилася (сміється). Та й діти, й односельчани повторювали: «Їдь! Їдь!». Ну, ми й поїхали набратися вражень! Ой, це була така феєрія! Якесь «помішатєльство»!
– Людина живе не роками, а вчинками. Жінки особливо не люблять рахувати свої літа. Ви – красуня з народу. Знаєте якусь народну косметику, можливо, маслом чи вершками підживлюєте шкіру обличчя?
– Я ніколи в житті не користувалася жодними кремами чи масками! І не знаю, що воно таке! Я вважаю, якщо тобі дано Богом красунею бути, то ти нею будеш, а як ні – не марафеться і не сміши людей. Я живу за цим принципом.
– Учасниць «Лісапетного батальйону» давно охрестили народними секс-бомбами. Що робили, аби здобути цей заокеанський «титул»?
– Так, ми самі по собі – секс-бомби, бо всі мої дівчата – розкуті, вибухові, емоційні, веселі. А щодо сексуальності… Я б не сказала, що ми – сексапільні, це – самоіронія на сцені. В українок щось таке є всередині, чого ні в кого нема! Саме цією загадкою вони й беруть чоловіків у полон (сміється).
– Пані Наталю, на виграш у шоу «Україна має талант» Ви побудували церкву в рідному селі П’ятничани, що на Хмельниччині…
– 3 роки тому. Ми виграли 1 мільйон гривень, з нього – 200 тисяч відрахували на податки і лишилося 800 тисяч. А що на цю суму збудуєш? Спасибі Богу, маємо хорошого голову місцевого сільськогосподарського товариства, який допоміг втілити в життя наш задум.
– Хто був автором дизайну храму?
– Ми самі. Наш храм – біленький, маленький, на ньому один купол, але всередині дуже гарний іконостас із позолотою, різьбою по дереву… На ті гроші ми замовили найкращий, який тільки може бути в селі. У церкві все нове – від кадила до лопати!
– А як селяни відреагували? Зраділи духовному осередку?
– Хто зрадів, а хто впав у фантазію: «Це ж як вони нажилися на цьому!».
– Пані Наталю, яким чином захищаєтеся від наговорів, негативу?
– Ніяк. Я його не сприймаю. Я прощаю всім нерозумним людям. Ну, не дав їм Бог розуму – то що тепер робити? За віщо на них ображатися? (сміється).
– Як Вам День народження в екс-спікера Верховної Ради Володимира Литвина, який святкував його у столичному Маріїнському палаці, де Ви теж були серед запрошених?
– Шикарно, по-царськи! Наш колектив не раз бував на подібних заходах, ми бачимо, як люди відпочивають. Я їм не заздрю! Значить зуміли. Ну, не може тракторист і голова Верховної Ради однаково розважатися. Світ так побудований.
– «Хочеш жити – умій вертіться!» – часто повторювала моя бабуся.
– Так, вертися – і матимеш! Покоління, яке звикло жити по команді, має зійти зі сцени і дати дорогу молодим. Молодь буде думати, мізкувати креативно.
– В одному з інтерв’ю Ви розповідали, як, працюючи в школі на посаді директора, разом із колегами весело відзначали будь-яке свято. А педагогам-чоловікам вручали інтимні подарунки…
– Було-було! Ми із вчительками чого тільки не вигадували! Дарували нашим мужчинам шкільні дзвоники із написом: «Хочу сексу!» і труси з еротичними малюнками, і туалетний папір із портретами президентів… Ми кожен раз щось придумували їм, а вони – нам. Вечірки тематичні влаштовували. Була одна в японському стилі. Вчительська перетворилася на кімнату гейші – педагоги вдяглися в кімоно, у волосся понатикали спиці і жували суші (сміється). Пам’ятаю й гарячу вечірку в італійському стилі… В нас усе було не просто так, а з певним смислом.
– Напевно, учні думали: «Оце нам пощастило зі вчителями! Вони в нас – круті!». Пані Наталю, де на Івана Купала стрибатиме через багаття «Лісапетний батальйон»?
– У Білорусі, з «бацькою» Лукашенком разом! Білоруси нас люблять, часто запрошують на різноманітні фестивалі. А Івана Купала наш колектив святкує завжди. Дівчиною плела віночки і пускала їх на хвилі Збруча. І пливли вони далеко-далеко, а заміж вийшла за однокласника! (сміється). Обманув мене Збруч!
– Чим традиційно балуєте рідних на домашніх посиденьках?
– Обожнюю голубці, холодець, котлети, тушковану капусту – це обов’язково має бути на святковому столі! На десерт – млинці з різними начинками, вареники з вишнями – о-о-о! Завиванці з маком, тобто макові рулети на дріжджовому тісті. Я їх навіть у програмі «МастерШеф» пекла! Для чоловіка готую деруни – він їх дуже любить.
– Пані Наталю, як Ви обожнюєте вареники з вишнями, так лохвичани обожнюють Вас і «Лісапетний батальйон»! Якими будуть побажання нам – Вашим шанувальникам?
– Мої лохвичани! Цінуйте те, що маєте! Надбайте більше, щоб залишити після себе щось монументальне. Я вважаю, що в нас все є для того, аби жити добре. Не треба ні на кого розраховувати – покладайтеся тільки на себе, так як у свій час це зробили ми. Коли всі чекали на допомогу від держави, а наш колектив, зрозумівши, що від неї нічого не діждешся, пішов своїм шляхом. Я цілую всю Лохвиччину і кожного – від 2-х до 92-х!
Спілкувалася
Ліна ЯКОВЕНКО
