На перехресті вулиць Героїв України і Сенчанської в Лохвиці, на світлофорі часто можна побачити таку картину: на червоне світло з одного боку скупчилося два ряди автомобілів і така ж картина і з протилежного. Лохвичани кажуть: «У нас тепер транспорту, як у Полтаві».

Цікаві діалоги можна почитати і в соцмережах між водіями, особливо сусідніх районів і областей. Суть їх така:
– Як там дорога по Лохвиці?
У відповідь:
– Супер!

От і виходить, що до капітального ремонту державної дороги Р-60 через Лохвицю проїздило, за оцінками фахівців, 6–7 тисяч автомобілів, а з тих пір, як її відремонтували, ця цифра зросла вдвічі – до 12 тисяч. Радіти з цього чи ні – одразу й не скажеш. А ось замислитися є над чим, бо таке благополуччя може швидко закінчитися, коли Укравтодор завершить капітальний ремонт цієї траси та передасть на баланс відповідному міністерству, ось тоді і «до побачення». А коли знову «повернуться обличчям» до цієї траси, протяжністю 52 кілометри по району – одному Богу й відомо. Певно, що не одне десятиліття ще мине.
Бо яскравим прикладом, що може стати з асфальтовим покриттям, якщо його не берегти, є дороги місцевого значення. Їх в районі майже 363 кілометри. Багато з них є у пристойному стані, частина в задовільному, а є просто «напрямки», як наочний приклад Лохвиця–Миргород.

Про неї вже гуляють в народі «легенди». Але є й інші подібні напрямки. Звично люди гудять всіх і вся, особливо владу різних рівнів.
Тим часом, на Лохвицький район припадає чи не найбільше освоєних коштів за останні роки. Наведу конкретні цифри. У 2016 році з різних джерел фінансування на ремонт автомобільних доріг було використано 110 мільйонів 606 тисяч гривень, у 2017 – 57 мільйонів 689 тисяч і цього року буде подібна цифра. За ці кошти можна було б збудувати три-чотири добротні школи!

А в підсумку інколи виходить, що гроші, образно кажучи, просто змили на узбіччя.
Причину цього я не називав, поки що, бо вона й так усім відома. Лохвицький район унікальний своїми ресурсами – у нас видобувається левова частина газу в Україні, у нас потужний агросектор є найбільший в Європі зерноелеватор. Можна було б тільки пишатися цим, якби не одне «але». Всі ці галузі використають великогабаритний транспорт, що в народі іменується «бомбовозами». Фактична маса кожного завантаженого транспорту становить понад 40 тонн.

Чи можуть витримати наші дороги, збудовані ще за радянських часів і розраховані максимум на «ЗІЛів» і «КАМазів» (і тим у літній період забороняли «ступати» на розпечений асфальт)? Звичайно, що ні.
Але тоді діяла інша система, що могла вплинути на ситуацію, а зараз новітні господарі за наживою не зважають ні на що. Тому й прийшли у підсумку до того, що далі терпіти подібне не те, що неможливо, а просто неприпустимо. Якщо, звичайно, думати, про майбутнє.

27 вересня у залі засідань районної ради відбулася нарада з представниками транспортних компаній, агрогосподарств та виробничих підприємств району. Вів нараду голова райдержадміністрації Володимир Рязанов. Помітно було, що терпець у Володимира Володимировича урвався.
– Я кожного року звертаюсь до транспортників із офіційними листами, де прошу зменшити тоннажність транспорту і не руйнувати наші дороги, – говорить очільник району. – Не допомагає.
Ми почали застосовувати пересувні ваги для зважування важкого транспорту. Приїздили фахівці на кілька годин, а тим часом перевізники перечікували в холодочку пару годин, доки функціонували ці ваги, а перегодом їхали собі далі. Або, якщо й заженеш на ваги, то водії вдаються до хитрощів типу «в мене мотор застукав», чи «начальство мені заборонило заїжджати на ваги». Не лякав їх звично і мізерний штраф у кілька сотень гривень.

Тому я звертаюся до всіх транспортників району, з попередженням, що зовсім скоро подібне вже не повториться і ми починаємо по-справжньому боротися за свої шляхи. У Млинах буде встановлено габаритно-ваговий комплекс шириною більше трьох метрів і довжиною 30 метрів, де буде здійснюватися цілодобовий (!) контроль за вагою великотонажного транспорту. І вже ніякі хитрощі тут не пройдуть, хоч ваше зерно, звертаюсь до аграріїв, просто проросте у кузовах, – емоційно застеріг представників, присутніх на нараді транспортників, голова РДА.

Цьому передувала велика підготовча робота. Вартість цього комплексу 2 мільйони 700 тисяч гривень. Збирали по всьому району і тут слід віддати належне переважній більшості сільських рад. Левова частка витрат припала на районну раду – спасибі депутатському корпусу.

На підтримку депутатів районної ради, громадських активістів, особливо розраховують і в адміністрації. Девіз один – «Це наша мала Батьківщина і ми маємо її берегти як для сучасників, так і майбутніх поколінь».
Перевірка транспортних засобів відбуватиметься представниками Державної служби України з безпеки на транспорті разом із Національною поліцією. Чому Укртрансбезпека? Бо вони накладають штрафи у євровалюті, а це не 255 гривень, що може виписати зараз представник дорожньо-патрульної поліції.

Артем Білашенко, який очолює її в районі попередив, що доки не буде заплачено штраф, машина нікуди не поїде, бо її колеса будуть відразу блокувати.
Треба зазначити, що проблему збереження наших доріг від руйнування одним комплексом у Млинах не розв’яжеш. Потрібні спільні зусилля всього району.

Приміром, за проектом розвитку Сенчанської громади, планується і там встановити подібний комплекс, бо місцеві дороги добивають газовики. Окрім того, в селах потрібно встановити «П–образні» обмежувачі руху для великовагового транспорту, як це зробили свого часу на всіх в’їздах у Лохвицю.

Який висновок напрошується з усього сказаного? Якщо ми сьогодні спільними зусиллями не станемо на захист спочатку доріг, потім довкілля і т. д. – ми не матимемо майбутнього на нашій рідній землі. Подбаймо про нього…

О. МОСКАЛЕНКО