Ми з вами, дорогі читачі, маємо не лише зовнішній портрет, а й внутрішній. Якщо дзеркала ловлять нашу зовнішність, то література бачить кожного цілком, відображаючи як образ, так і душу у прототипах героїв. До служителів Літератури належить і наша землячка, яка нині мешкає в Сумах, – дитяча письменниця Анна КОРШУНОВА, родом із Заводського (масив Брисі).
Анна – переможниця престижних українських літературних премій – «Коронація слова-2015» та «Книга року ВВС-2017» за твір «Комп і компанія». Крім того, ще й Почесна громадянка Заводського, яка на отриманий гонорар від Заводської міської ради за це звання придбала для місцевої бібліотеки нові популярні книги для дітвори.
– Пані Анно, коли вперше відчули, що у Вас прокидається письменниця Анна Коршунова? До речі, чому такий псевдонім обрали (справжнє ім’я – Ганна Шевченко)?
– Псевдонім я не обирала – це мої дівоче прізвище. Скільки себе пам’ятаю – завжди мені був цікавий цей світ, і не менш цікаво було гратися, створюючи в уяві його казкові варіації. І зараз це нікуди не ділося, просто я, мабуть, більш професійно навчилась ділитися враженнями, так, щоб мене зрозуміли.
– Які особливості манери написання розвиваєте? Є митці, на яких прагнете рівнятися? Якщо є, то в чому?
– Манера – своя. Митців – багато, але ні на кого не рівняюсь! Читаю дуже багато, якщо зараз заведусь розмірковувати про джерела й механізми творчості, то буде цілий трактат – Фрейд позаздрить:)
– Ви – медіавикладачка у КЗСОР «Сумська обласна гімназія», і спілкуючись із молоддю, знаєте, що її цікавить, захоплює, турбує. Були випадки, коли учні «підкидали» сюжети?
– Звичайно. Але я не тільки медіапедагогиня, а ще й учителька, науковиця, викладаю, крім основ медіаграмотності, екологію й географію. Власне, «Комп і компанія» й складається, наче мозаїка, з таких історій, рис, характерів.
Натхнення – це мить, той момент, коли тобі прийшла ідея. І все, крапка. Далі ти ореш цілину, працюєш, бо іншого способу за історію людства не вигадано. Або чекаєш на ефемерну музу й плачешся своїм друзям, нарікаючи на примхливість долі митця.
– На які теми націлюєте своїх підопічних – майбутніх журналістів?
– На ті теми, які турбують їх і важливі для суспільства. Головне ж не теми. Обов’язковою умовою є дотримання інформаційного законодавства, журналістських стандартів і етичного кодексу. І неважливо, шкільна це газета чи «Нью Йорк Таймс». В гімназійній редакції учні проходять серйозну школу, оволодівають основами професії.
– Пані Анно, яким Ви бачите рідне місто Заводське, порівнюючи колись і зараз?
– Яким буде Заводське? Не знаю. Головне, що воно БУДЕ, я в цьому впевнена. Все залежить від заводчан.
– Як виникла ідея «народження» книги «Моє маленьке місто Заводське»? Як відбувалося переосмислення заводської дійсності на папері, щоб захоплювало і дітей, і дорослих?
– Ідея виникла не в мене, а в міськради, коли там побачили мою попередню книжку «Казкове місто Суми». Власне, саме створивши цю книжку, ми із ілюстраторкою дитячих книг Світланою Качуровською відкрили для себе секрет: дитяче науково-популярне краєзнавче видання є безпрограшним способом донести інформацію про історію рідного краю не тільки дітям, а й дорослим. Ця книжка створювалась майже рік, її рецензували два доктори наук, вона інтерактивна й мотивуюча. Коли ж на презентації в Заводському було озвучено пропозицію створити книжку... Чесно, я дуже сумнівалась, що зможу її написати. Суми – інша справа, це ще й моя дисертація, і багаторічні краєзнавчі дослідження...
Але ж як відмовити землякам? Довелось узятися за пошук матеріалів. А їх ой як мало! Доводилося перегортати десятки сторінок наукових публікацій, документів, згадувати розповіді бабусі, розпитувати заводчан, щоб знайти спочатку інформацію про Заводське, а потім подати її так, щоб зрозуміли й діти, й дорослі. Щоб заводчани побачили, яке цікаве, гарне й особливе їхнє місто, а той, хто жодного разу тут не був, захоплено вигукнув: «Треба ж! Як це я досі не знав про таке колоритне казкове містечко!». Щоб хотілося й далі вивчати його історію, зберігати традиції й творити майбутнє.
Паралельно складався каталог посилань на джерела, який передано бібліотеці, виникла ідея створити в книжці невеличкий квест, аби діти «побігали» зі сторінки на сторінку, тобто проводилися екскурсії по описуваних місцях. Ми справді захопилися роботою, було навіть цікавіше, ніж писати про Суми!
– Вам подобається творити для молодого покоління. Чому вибрали цю аудиторію? Через роботу?
– Не знаю. Чесно. Просто роблю те, що мені подобається.
– Ви – переможниця найпрестижніших українських літературних премій, зокрема «Коронація слова-2015», «Книга року ВВС-2017» за твір «Комп і компанія»… Чи відносите себе до української богеми? І взагалі, як ставитеся до цього поняття?
– Ніяк не ставлюсь, і до мене точно це поняття не прикладеться. Я не бігаю по літературних тусовках, не оточую себе флером загадковості й ексцентричності. Це ж ознаки богеми? Ну, тоді я не богема:)
Відзнаки – це, звичайно, приємно, і вони є маркером того, що твоя справа комусь потрібна. Я їх сприймаю як аванс і поштовх іти далі цим шляхом без права опускати планку.
Влітку в Брисях «богема» благополучно їздить на старенькому велосипеді, рибалить на березі Сули, лазить по деревах за абрикосами й смикає бур’ян на маминих грядках. А в перервах «стирчить» за ноутбуком й іноді озвучує компанії місцевих хлопців – друзів молодшого сина – свої божевільні ідеї.
– Що б Ви відповіли людині, яка стверджує, ніби літературою цікавиться лише 3% громадян, тож, наприклад, в газеті не варто присвячувати цій темі велику площу?
– Все залежить від того, як подати матеріал. Якщо стаття структурована, захоплююча, якщо автор справді переймається темою, її прочитають, і літературою зацікавиться більше людей. Журналістика – це ще й трохи місіонерство!
– Пані Анно, якими ідеями зараз вирує Ваша творча натура, який сюжет проситься на папір?
– Що вирує – точно... Я завжди читаю кілька книжок «паралельно», й ідеї реалізуються так само... Хочеться продовжити тему дитячих путівників, робота над книжкою «Моє маленьке місто Заводське» багато чого мене навчила, зокрема, дала усвідомлення методики представлення краєзнавчого матеріалу. Мені, як науковиці, зараз цікавий напрямок науково-популярної літератури, наразі в процесі створення якраз така книжка. Хочеться спробувати жанр фентезі... Сім чи вісім книг в чернетках на різних стадіях, і кількість не зменшується: одну закінчиш – інша ідея вже проситься.
– «Зоря» зі своїми читачами зичить Вам невичерпного натхнення! А чого побажаєте нам – землякам?
– Більше розповідайте своїм дітям і онукам про рідну землю. Згадуйте своє дитинство, розповідайте, як це було колись, без нарікань і скарг, просто розповідайте. Плетіть оту золоту павутинку, яка прив’яже дитину до родини й місця, де вона народилась. Це не пута. Потім по цих ниточках вона отримуватиме й тепло, й силу, й бажання повернутися!
Спілкувалася Ліна ЯКОВЕНКО
Фото із Facebook
