– Сьогодні по обіді зустрівся на вулиці стрункий мужчина у сивих кучерях, запитував: «А де у вас тут можна поїсти?». Перехожі назвали йому кілька лохвицьких кафе. Ясно, що не наш, та й акцент видавав заїжджого… – Ось так лохвичани губилися у здогадках, кого це у їхнє місто покровитель мандрівців святий Миколай заслав у свій день (а було це якраз на свято Миколи Чудотворця, 19 грудня). Аж доки не побачили на сцені Лохвицького РБК відставного солдата Скорика (Володимир ГЕЛЕЦЬКИЙ). Він, підкріпившись, поспішав на допомогу своєму племіннику Олексію (Артур ФІЛІМОНОВ) відвойовувати кохану Уляну (Олександра ФІЛІМОНОВА) із нелюбих обіймів багатого Стецька (Роман МАРДАРІЙ), який так припав до душі майном свого батька (Зіновій СИМЧИЧ) мамі й тату дівчини (Надія КОМАРОВА, Захарій НОВИЦЬКИЙ).
У виставі «Сватання на Гончарівці» за однойменною п’єсою Григорія Квітки-Основ’яненка, яку подарували лохвичанам актори Коломийського академічного обласного українського драматичного театру імені Івана Озаркевича, Кохання перемогло гроші, а в житті часто трапляється і навпаки. Про це «Зоря» поспілкувалася із Романом МАРДАРІЄМ (СТЕЦЬКОМ) та Олександрою ФІЛІМОНОВОЮ (УЛЯНОЮ):
– Що, на ваш погляд, штовхає людину надавати перевагу багатству, а не коханню? Наприклад, в часи Стецька та Уляни люди мріяли позбутися клейма кріпака, отримати «вільну». Квітка-Основ’яненко вклав в уста одному зі своїх героїв фразу, актуальну на всі віки: «Усе вирішують кляті гроші!»…
Роман МАРДАРІЙ: – Так, тоді панувало кріпацтво, але й сьогодні багато тих, хто обирає матеріальні статки, вважаючи кохання якоюсь дитячою забавкою. Часто батьки радять своїм дітям, мовляв, одружуйся, хоч не гарний/а, так багатий/а! Нічого, любові нема, так є достаток!
Олександра ФІЛІМОНОВА: – Появиться колись! (сміється).
– Чим живиться кохання, як вважаєте?
– Щирістю, взаємоповагою. Головне – бути щирим зі своєю другою половинкою, відданим їй і не забувати, що стосунки – це велика праця.
Роман: – Треба одне одному довіряти, знати, що в тебе хтось є, який ніколи не підведе, до кого ти можеш завжди звернутися в радості чи коли на душі зле.
Олександра: – Це велике щастя – знайти людину, яка буде тебе любити, підтримувати і шанувати.
– Мати Уляни – Одарка – каже: «Добро – то, коли жінка керує чоловіком!». Ви з нею згодні?
Олександра: – Ні! Я за те, щоб чоловік головував у сім’ї, бо якщо керуватиме жінка – це не завжди файно (сміється). Є такі кобіти, яким подобається тягнути все на собі.
Роман: – Тоді кажуть, що чоловік – шия, а дружина – голова (сміється).
– Зараз модні партнерські стосунки
Олександра: – Ну, так, одружились по договору, потім розлучились: шматок землі – пополам, квартиру – пополам, все – пополам… І розійшлися собі.
– Як пояснюють етнографи, звичай, коли дівчина виносила парубкові гарбуза, – це натяк на те, щоб він вгамував свою пристрасть, адже гарбуз володіє заспокійливими властивостями. Романе, Вам доводилося отримувати гарбуза?
Роман: – Так! Було таке, чого ж не було! (сміється). Правда, мені давали словесного гарбуза. А раніше хлопець ішов з тим гарбузом через усе село – це такий сором був, односельці з нього насміхалися. Але нічого, всяке трапляється, таке життя. В наш час дівчата підкидають гарбуза на словах, та ліпше давали б справжнього – приніс би хлоп його додому, каші зварив би та й наївся б! (сміється). Від того біди не буде.
– Олександро, а Вам приходилось відмовляти залицяльникам?
Олександра: – Сто мільйонів разів! Інколи доводилось бути суворою, деколи – лояльною. Все залежить від залицяльника – якщо він розуміючий – по-мирному, а якщо ж такий, як Стецько, – конкретно і жорстко (сміється).
Роман: – Та нормальний хлопець! Що ти зразу на Стецька напала? (сміється).
– Романе, дайте пораду чоловікам, як треба залицятися до дівчат, щоб з гарбузом не ходити?
– З розумом! Сучасні дівки – теж досить вибагливі, такі перебірливі. Перебирають, перебирають!
Олександра: – Є дівчата, що йдуть за любов’ю, а є – за грошима.
– Романе, які риси Ви перейняли б у свого героя Стецька?
– Мені подобається, що він – справжній. Любить смішити інших – отримує від цього задоволення: «О, Уляна сміється – це я розсмішив!». І, як говорить наш музичний керівник, Стецько – «не крайнє-дурний», він же розумні речі говорить. Його проблема – заможні батьки, тому Стецько впевнений, що татко за нього все вирішить, все купить. Тобто, він не переживає, бо має багатство.
– А ще Стецько яскраво демонструє, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок: «Зранку й до вечора я б тільки робив би, що обідав би!». Чим Вас балує кохана, коли повертаєтеся із тривалих гастролей?
– Обожнюю вареники з сиром! Дружина готує їх для мене і я можу цілий день нічого не їсти, крім вареників!
– Олександро, а які улюблені страви у Вашій родині?
– Голубці! Холодцю я не варю – його варить моя бабуся. Мій чоловік – шанувальник перших страв: супчику, борщику.
– На порозі – новорічно-різдвяні святки. Яких звичаїв дотримуєтесь?
Роман: – Вносимо до хати дідуха, «бабу» на Свят-вечір.
– А що таке – «баба»?
– Сіно, яке розкладають на столі під скатертиною, щоб м’якенько було.
Олександра: – Звичайно, готуємо кутю. У мене на Косівщині, я звідти родом, до неї входять класичні інгредієнти: пшеничка, мед, мак, узвар. Моя бабуся по татовій лінії простіше ставиться до дотримання звичаїв, а от бабуся по маминій лінії обов’язково подає на стіл 12 страв. Тобто, на Західній Україні люди теж по-різному відносяться до традицій.
– На які новорічні подарунки чекаєте, можливо, мрієте про якусь роль?
Роман: – Ролі нам дають – вистачає. Дуже хочеться, щоб мир прийшов в Україну! В АТО багато моїх знайомих, мрію, щоб вони скоріше повернулися додому. І здоров’ячка нам усім!
Олександра: – Фортуни! Щоб завжди щастило!
– До речі, в березні 2019-го Олексі Коломійцю, нашому славному земляку-драматургу, виповниться 100-літній ювілей! Тож приїздіть до нас із «Фараонами», думаю, керівництво відділу культури вас запросить із цією виставою.
Роман: – Так, ми граємо в «Фараонах», приїдемо – питань нема! Ми вас любимо! Лохвичани – чудові глядачі!
(До нашої розмови приєднується Захарій НОВИЦЬКИЙ, який зіграв батька Уляни Прокопа і святого Миколая).
– Пане Захарію, Ви – в образі святого Миколая, тож побажайте нам, лохвичанам, чогось хорошого…
– Приємність велика, що на виставі коломийських акторів був аншлаг! Від цього йде неймовірне натхнення для гри. Будьте завжди, як одна родина! Любіться всі разом, бо лиха година. Сатана хоче геть усіх згубити. Вас в чужому світі – не будуть любити! Шануйтеся! Єднайтеся і будьте!
Спілкувалася Ліна ЯКОВЕНКО
Фото Б. Левченка
