– Надіє Олександрівно, що сталося з Вашим сином? Чому він сьогодні не з’явився на заняття?

– Як не з’явився? Та я ж кілька годин тому до школи його вирядила…

У середу Олегу було не до уроків, адже в один із «секондів» Лохвиці завезли товар! Тож хлопець, оминаючи школу десятою дорогою, мчав туди, аби потрапити до магазину однин із перших та не стовбичити у довжелезній черзі на вході в заклад.

Олег, як і чимало його однолітків по всій країні (та що там – планеті), забігши до зали та окинувши одяг «другої руки», прагнув хутко згребти з тремпелів той, що мав, на погляд школяра, найпривабливіший товарний вид, поки он ті «тьоли», що стирчать у черзі мало не до церкви, не зашелевкалися в магазин і не перекопирсали весь цей мотлох.

Школяр пройшовся по периметру, понатягував футболок, светрів, пару джинсів (чув на перерві розмову однокласниць, що одна мріяла про блакитні із дірками на колінах, тож прихопив і для неї):

– Лєрці можна по-дружньому «загнати» за сотку, а оголошення про решту товару дам на OLX – там продається все!

І все в Олега йшло за бізнес-планом, аж ось за легеньку жіночу блузку, яка йому приглянулася, вчепилась іще чиясь рука:
– Хлопче, чого ти за неї вхопився? Ти що – в цій блузі на випускний зібрався піти? Ха-ха-ха!.. Віддай…

– Ти в мене ще посмієшся, – подумав хлопець і вирвав із ніжних жіночих рук річ…

Розплатившись за покупки, Олег вискочив із магазину і став чекати. Аж і знайома модниця:
– Хочеш цю смердючу кофту, чи що воно там? 50 «рубасів» і – твоя!

Аромат Європи задурманив леді і за кілька секунд Грушевський на банкноті перебрався до Олегового портфеля.

Ліна ЯКОВЕНКО