26 січня у Лохвицькій центральній районній бібліотеці відбулися «Вечорниці–2» завдяки співпраці громадської ініціативи «Моя провінція» та ГО «Смарт-Країна» (голова організації В’ячеслав Чемерис). Тема заходу – «Козацька зброя», лекцію з якої для допитливих лохвичан прочитала Яніна АЛЄЄВА, засновниця «Моєї провінції».
«Перчинками» «Вечорниць» були майстер-класи з метання ножів, сюрикенів і стрільби з лука, які провели тренери Центру спеціальної підготовки «Скіф», а також козацька каша, приготована депутатом районної ради Миколою ГОЛІНКО та депутатом міської ради Анатолієм БІЛАНОМ.
«ХАРАКТЕР» ЛОХВИЦІ – У НАШИХ ЖИЛАХ
Лохвиця – оборонне фортифікаційне місто із археологічними знахідками часів Київської Русі. А ще вона має козацький норов, як зауважила Яніна Алєєва:
– Кожен населений пункт наділений неповторним духом і характером. Яскравими рисами Лохвиці, я вважаю, козацьку волелюбність, впертість, яка інколи працює зі знаком «+», інколи «–», дивлячись, як ми використовуємо цю якість (сміється). Пригадую, працівники Лохвицького краєзнавчого музею розповідали, що у місті довгий час проживав один із гетьманів, але все-таки був змушений тікати з Лохвиці, бо не знайшов порозуміння з місцевими жителями та козацтвом. Цей факт говорить, що маємо вибуховий характер…
Часто люди звертаються до героїчних сторінок Історії, щоб знайти психологічну опору. До кого ж, як не до запорожців звертатися по бойовий дух? Тож на лекції гості разом із Яніною розглянули особливості озброєння козаків Запорозь-кої Січі – автентичного незалежного війська, що розташовувалось на острові Хортиця. Козацтво володіло майже всіма родами військ: пішими, кінними, флотом, артилерією, а ще – таємничими звичаями та забобонами.
«ДОМАХА», «НІЖ-КОЛОДАЧ», «САГАЙДАШНИК»…
– Найбільш заможні козаки служили в кінноті, тобто для того, щоб потрапити в кінноту козак повинен мати 2-х коней. Якщо в бою він втрачав коней – автоматично переходив у піхоту. Якщо ж піхотинець здобував на війні в якості трофея коней, він ставав кінником. Менш заможні служили в піхоті або у флоті.
Козаки допускались до участі у бойових діях до 65 років. Запорожці носили сережки не просто так. Сережка у лівому вусі означала те, що козак був єдиним сином у матері, у правому – єдиним сином у своєму роду. Таких козаків берегли під час боїв, дбали про те, щоб вони продовжували рід. Зараз на війні навряд чи із цим рахуються, а тоді виявляли такий акт гуманізму, – розповідає Яна.
– Озброєння козаків мало чим відрізнялося від інших військ, вони йшли в ногу з часом, і зброя їхня – переважно трофейна, забрана у ворогів під час війн.
Козакам доводилося постійно вести складну, але вигідну дипломатію. Згадаймо, вони воювали із московитами, ляхами, татарами, османами, та інколи запорожці були вимушені укладати мирні союзи з одними, другими, щоб перемогти третіх. Відповідно, й озброєння козаки мали європейське, азіатське, тюркське і т. д.
Була в запорожців зброя і власного виготовлення. Козаки славилися ковальськими виробами, а саме – холодною зброєю, або, як її ще називають у Європі, – «білою». Візитівка запорожців – «домаха» – шабля із дамаської сталі. Порох на Січі був не дуже якісний, тож його, зазвичай, купували в поляків чи в московитів.
Важливим елементом озброєння народу Великого Степу були ножі. До речі, до цієї території Полтавщина теж відноситься. Ніж – сакральний предмет, козаки називали його «чесною зброєю». Як правило, ножі використовували у бою із суперником, якого поважали, тобто, це був чесний бій рівних сил. А вогнепальною зброєю козаки воювали з тими, кого зневажали: турками, ляхами… Обов’язковим атрибутом воїнів був захалявний ніж. Вони завжди брали його із собою, так як ми сьогодні «мобільники». Існує версія, що захалявним ножем могли називатися ще й нагайки.
Каменем спотикання для дослідників є «ніж-колодач» – одні стверджують, що його не існувало і це міф, а другі наполягають на тому, що «колодач» виготовляли із поламаної коси, а рукоятку він мав із дерев’яної колодки, звідси й назва. Його через технічну зручність використовувала козацька розвідка – окремий військовий підрозділ. «Сагайдашник» – ніж, який носили в сагайдаку – спеціальній шкіряній торбині із красивим різьбленням, оздобленням, в ній також зберігали лук і стріли. Інколи сагайдаком називали футляр для зберігання тогочасних музичних інструментів. До речі, гетьман Сагайдачний – великий прихильник луку як стрілецької зброї.
АРКЕБУЗА, «СОРОКА», «ДУБ», «ВОГНЯНІ РАКЕТИ»…
Козаки були не тільки хоробрими, але й творчими особистостями, а тому й деякі види зброї називали метафорично. Далі наведено приклади з лекції.
У національно-визвольних змаганнях широко використовували бандолет – одноствольну рушницю, довжина ствола якої сягала 60 см. Аркебуза – двоствольна рушниця, довжина ствола від 1 м 20 см до 2 м 40 см. За припущеннями, з неї стріляли дві особи. В Лохвицькому музеї аркебуза представлена.
Мушкет – ручна вогнепальна зброя (XVIII ст.), що стріляла на відстань близько 20 м. Мушкет досить важкий, тому був замінений рушницями. Рушниці козаки брали для вилазок. А щоб вони мали непримітний вигляд, запорожці змочували рушниці у солоному розчині, тоді вони злегка іржавіли і втрачали блиск. «Сорока» – багатоствольна, скорострільна вогнепальна зброя. Фальконет – малокаліберна артилерійська гармата (XV–XVIII ст.), що стріляла свинцевими ядрами, її задіювали у морських боях. «Василіск» – довга бойова установка, близько 2–3 м, стріляла дуже великими ядрами. До речі, у міфології василіск – підступна змія, а в християнській традиції – символ диявола.
«Дуб» – вантажне вітрильне судно із трьома щоглами. Під час військових походів на «дубах» перевозили визволених із полону земляків та велику кількість захоплених гармат. Назвою козаки підкреслювали надзвичайну тоннажність «дубів».
«Чайка» – безпалубний плоскодонний човен запорожців із 10–15 веслами, довжиною 18 м. Це легке, бойове маневрене судно, обшите дошками та очеретом, що захищали від обстрілів. На «чайках» розміщували 4–6 фальконетів.
«Кирлангич» (із турецької «ластівка») – легке, швидкісне вітрильно-гребне судно, довжиною 22 м, шириною – 6 м, із 1–2 щоглами, яке козаки запозичили в османів.
Галера – важке військове судно, довжиною 40–50 м, 50 чоловік, прикованих до галери, рухали її. Швидкість розвивала до 30 км/год., вміщувала 200 чоловік.
«Часник» або трибул – зброя, що спрямована на зупинку ворога. Її конструкція складається із кількох металевих шипів. Якщо розсипати велику кількість «часничин» на полі бою, то це зупинить кінне військо – коні не могли по них іти.
Є цікаві свідчення французів, поляків, які стверджують, що запорожці робили ще й «вогняні ракети» або «літаючий вогонь». Ці винаходи чинили психологічний тиск на ворога – загарбники лякалися, не могли збагнути, «що воно таке летить на них, ще й палає». Також «вогняними ракетами» могли підпалити місто, що знаходилося в облозі. Історики сперечаються: міф це чи правда, оскільки, крім зарубіжних самовидців, козаками існування такої зброї не зафіксовано. Підводний човен запорожців – теж одне із недоведених припущень…
КОЗАЦЬКИЙ ОБІД У ПАРКУ
Ознайомившись зі зброєю запорожців, лохвичани почимчикували через дорогу в парк Перемоги пробуджувати гени славетних пращурів у собі: метали ножі, сюрикени, стріляли з луків у підготовлені мішені під наставництвом тренерів Центру спеціальної підготовки «Скіф».
За кілька кроків від «стрільбища» лохвицькі козаки (партія «Свобода») – депутат районної ради Микола ГОЛІНКО із депутатом міської ради Анатолієм БІЛАНОМ, розвівши багаття, зварили в казані смачну козацьку кашу і цебро глінтвейну із яскравим цитрусовим ароматом. Був на гулянні й десерт – теж козацький: горіхи, сушені яблука, груші. Цим смачним та поживним десертом власного виробництва пригощав Геннадій КАЛЮЖНИЙ, припрошуючи:
– Ось скуштуйте цукати з «Лісової красуні»...
На «Вечорницях–2» в черговий раз обійнялись Історія із Сучасністю.
Ліна ЯКОВЕНКО
Фото Б. Левченка
