«В Радянському Союзі сексу немає!» – проголошувалось кілька десятиліть тому. А які нині стереотипи сексуальної поведінки живуть в українському суспільстві? З якими неписаними законами у стосунках жінки та чоловіка знайомлять нас дослідження фольклору? Спеціально до Дня закоханих «Зоря» поспілкувалася на тему, що є основним «інгредієнтом» взаємин Її і Його, із громадською активісткою, головою ГО «Студена», дитячою письменницею, авторкою книг «А тепер усе інакше», «Я не боюсь сказати», у сферах інтересів якої дослідження історії сексуальності, Анастасією МЕЛЬНИЧЕНКО.

– Настю, чому сексуальність вважається центральним аспектом буття людини протягом всього її життя (за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я)? Що включає в себе це поняття?
– Я не є експерткою, аби фахово відповісти на це запитання. З моєї нефахової точки зору, це пов’язано із тим, що сексуальність спрямована на розмноження, а поширення свого набору генів є основною задачею будь-якого виду. Сексуальність – це те, що допомагає нам звабити партнера, підібрати таку поведінку чи такий зовнішній вигляд, аби стати привабливим чи привабливою для спарювання. Це нам диктує еволюція: ми маємо бути привабливими, аби забезпечити передачу своїх генів, а отже – виживання виду.
Ну і, крім того, сексуальність, покликана на досягнення сексу – це один зі способів зблизитися з іншою людиною, розділити радість.

– Які стереотипи у сексуальній поведінці властиві українцям? Чи відходимо від патріархальності?
– Є кілька дуже потужних стереотипів щодо сексуальної поведінки. Напевне, найбільший – те, що жінці секс не дуже то й треба. На противагу чоловікові. Якщо жінка проявляє свою сексуальність, то це суспільством засуджується, бо така поведінка жінки це буцімто «відхилення» від певної уявної «норми». Але це уявлення про жінок сформувалося відносно нещодавно. Ще в середньовіччя жінкам у провину ставилося те, що вони дуже статево ненаситні і зваблюють чоловіків, відволікаючи їх від роздумів над долями світу. У столітті 18 ситуація переломилася і тепер ми маємо інше уявлення про жінок як про тих, які сексу не хочуть. Довкола цього вибудовується дуже багато моделей сексуальної поведінки, наприклад, коли чоловік обмінює певні блага на секс, або коли жінка використовує свою згоду на секс як маніпуляцію.
Раніше про секс говорили відкритіше, хай навіть і за допомогою евфемізмів (тобто слів, які замінювали ті, що вважалися надто інтимними). Нинішня скритість призвела до того, що ми майже не можемо відкрито поговорити про те, що є для нас найприроднішим, без чого нас би не існувало. І це сковує та породжує купу недомовок.
Власне, скутість досі превалює в жіночій сексуальній поведінці. Бо якщо жінка буде вільно себе вести чи висловлюватися, то потім їй будуть «пред’являти» розпусту. А хто таке хоче? Та ніхто.
І ще один типовий стереотип: полігамність чоловіків і моногамність жінок. Насправді до полігамності і моногамності схильні і ті, і ті, що підтверджують дослідження.

– У давнину попри те, що звичаї у наших пращурів вважалися суворими, батьки, які хотіли романтичного рандеву, випихали своїх дітей, які досягли певного віку, на досвітки, де, зокрема, молодь «грала у притули». Після таких забавок, читаю у дослідженнях Ірини Ігнатенко, дівчата часто не могли збагнути, чому живіт «росте»… Виходить якийсь парадокс у вихованні? Що Вам ще відомо про недитячі ігри наших предків та їхні дикі звичаї, наприклад, «добування калини» і т. д.?
– Найдикішим звичаєм для мене є перевірка дівчини «на чесність», коли гостям показували наявність крові на простирадлі. Якщо кров була, то дівчина «чесна». Але ж відомо, що при втраті цноти не конче буває кров. То уявіть, скільки постраждало невинних дівчат, яких починали переслідувати за уявну нечесність!

– Наведіть, будь ласка, приклади еротичної символіки у фольклорі
– Знаю, що чоловічий статевий орган називали «горобцем». Наприклад: «А в нашого прикажчика нема штанів ні клаптика, нема ні рубця – видно горобця.» Або «Ой учора в куми, і сьогодні куму, чим я тую куму та приймати буду? Найму я стрільця, він уб’є горобця, А з того горобця я сім сал насолю…»
Також вважався символом чоловічого достоїнства кінь (вороний). Зовсім іншого значення набувають пісні, коли дивитися на них крізь цю призму: «Петрівочка, маленькая ночка, недоспала дівочка-дівочка. Чом же вона ночі не доспала? – Вороного коника спутала. Я ж думала, то кінь білогривий, а то стояв хлопець чорнобривий».

– Настю, у чому секрет жіночої привабливості, енергетики, якщо відштовхуватись від досліджень фольклору? І що таке кохання, на Вашу думку?
– Якщо вірити фольклору, то жінка має бути моторна, лагідна, гарна (білолиця, чорноброва), струнка. Зараз вимоги до жінки від патріархального соціуму і культури лишилися більш-менш такими ж: працьовитість (на неоплачуваній роботі, бо на оплачуваній – це досі лякає), покірність, інфантильність, «глянсова» зовнішність. На щастя, у прогресивних колах та за кордоном поширення набувають інші характеристики привабливості жінки: інтелект, зрілість, системність мислення, «справа життя», якою людина горить. Мені цей другий – партнерський – тип привабливості близький.

Я більше вірю в любов, у замилування людиною, у те, як можна дивитися і бачити поруч себе цілий світ. Це трохи відрізняється від того, що диктує нам масова культура про кохання, коли любити – це конче володіти людиною.
Якщо ж глянути на те кохання, яке пропагується через фільми та пісні, то це радше коктейль гормонів прив’язаності і радості, накладений на казочку, сформовану колись трубадурами, і міцно впроваджений у культуру та життя. Для мене ключовим у коханні є взаємоповага, рівність, підтримка, розуміння багатогранності іншої людини. Якщо я поруч з іншою людиною, то я люблю саме її, і не хочу її змінювати собі на зручність.

Спілкувалася Ліна ЯКОВЕНКО
Фото А. Мельниченко