Уродженець села Безсали Яків Ємець, письменник, видавець і редактор, творив переважно під псевдом Ю. Терн.
Народився він 23 жовтня 1918 року, навчався спочатку в Лохвицькому педагогічному технікумі, потім у Лубенському вчительському інституті. Пізніше вчителював, а з приходом німецької влади редагував газету «Вісті Лохвиччини» й літературний додаток до неї. Від 1944 року перебував на еміграції у Німеччині, у таборах для переміщених осіб, де редагував журнал «Через терни», а від 1948 року – орган Спілки Української Молоді (СУМ), газету «Соборник».
У 1950 році Я. Ємець емігрував до США і відкрив видавництво «Батурин» та книгарню у Клівленді. У 1960-х роках з родиною переїхав до Лос-Анджелесу, працював у тамтешній «Рідній Школі», написав багато статей. Упокоївся Я. Ємець 5 листопада 2007 року у каліфорнійському місті Мерседі.
Його сестра Парасковія Ємець, яка пізніше писала під псевдо «Барвінок», народилася 25 жовтня 1913 року також у селі Безсали, закінчила Лохвицький педтехнікум, учителювала, під час німецької окупації друкувала свої вірші у газеті «Вісті Лохвиччини». П. Ємець була засуджена 13 вересня 1944 року військовим трибуналом військ НКВД до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Реабілітована Полтавською обласною прокуратурою 21 червня 1991 року.
Їхній батько Сидір Ємець, 1893 року народження, уродженець села Безсали, був заарештований 12 листопада 1937 року, й засуджений особливою трійкою НКВД до розстрілу з конфіскацією особистого майна. Вирок виконано 3 червня 1938 року.
Після повернення з табору П. Ємець повернулася до Лохвиці, а згодом, у 1988 році, виїхала до США. У 1998 році у канадському видавництві вийшла друком її книжка «Дорогою терпіння. Від Сибіру до Каліфорнії Спогади, поезії». Гарний відгук про книгу написав полтавець Олексій Коновал.
Доповнюючи відгук О. Коновала, слід, мабуть, навести власноручні біографічні інформації, подані самою авторкою книжки: «Брат був у армії, попав у полон, а потім повернувся в Лохвицю і пізніше, в часи окупації, став редактором газети «Лохвицьке слово». Я почала друкуватися в цій газеті. Коли мене було арештовано, відправили в Печорські табори. Захворіла, потрапила в лікарню для засуджених і мені вдалося там остатися працювати медсестрою. Звільнили мене в 1953 році. Я ще три роки працювала в Караґанді, медсестрою в дитячому приюті, а в 1957 році повернулася в Лохвицю. На час арешту я мала синів Віталія, 1938 року народження, і Аскольда, 1940 року народження. Аскольд помер в 1944 році, вже без мене. Мій брат Яків Ємець відступив із німцями і потрапив до Америки. Брат хотів, щоб я приїхала до нього в Америку, вислав чотири запрошення, але кожного разу мені відмовляли. Коли ж змогла приїхати до Америки, то зустрілася з письменником Анатолем Юриняком. Ми одружилися і я залишилася в Америці. В 1996 році А. Юриняк помер. В Америці я друкувалася в газетах «Українські вісті» і «Свобода» під іменем Паша Ємець».
Майже одночасно з С. Ємцем було заарештовано й іншого лохвичанина Євграфа Капустянського, який народився у 1884 році у селі Зуївці на Миргородщині, походив з духовенства, а на час свого засудження особливою трійкою НКВД 3 квітня 1938 року до розстрілу з конфіскацією майна був пересічним селянином-одноосібником.
Родинне село Ємців належало до Лохвицької сотні, яка спочатку входила до складу Миргородського, а потім Лубенського полків. Сотня складалася із сіл, хуторів та інших поселень. Річка Сула розділяла поселення двох козацьких сотень на дві майже рівні частини. На 1888-ий рік у селі Безсали налічувалося 419 дворів, в яких проживало 2,273 мешканці, була дерев’яна церква, близько двох десятків млинів-вітряків, олійниця та винокурний завод, початкове народне училище, де у 1888 році навчалося 27 хлопчиків і 5 дівчаток. У 1892 році майже всі будівлі і церква у селі згоріли від великої пожежі.
На початку ХХ ст. в селі Безсали було створено клітину «Селянської спілки». Однак цей на той час дуже прогресивний хід влади та землевласників щодо створення в повіті Товариства сільських господарів та селянських спілок для кращої кооперації, впровадження наукових підходів у веденні господарства, захисту інтересів українських селян не зупинив їхніх виступів проти засилля московського режиму. 14 листопада 1905 року 11 селян були засуджені до заслання в Сибіру. У 1942 році 209 мешканців села було відправлено на роботи до Німеччини.
На особливу повагу заслуговує чоловік П. Ємець, журналіст, редактор, член Об’єнання українських письменників (ОУП) «Слово» А. Юриняк, який майже півстоліття проживав за океаном під зміненим іменем й прізвищем як Юрій Кошельняк (хоча, за деякими даними, він був насправді Юхимом Кошельником), який скінчив свій земний шлях 23 лютого 1996 року в Лос-Анджелесі.
Уродженець Проскурова (тепер – Хмельницького) А. Юриняк став автором комедії «Справжня наречена», книжок «Літературний твір і його автор», «Творчі компоненти літературного твору», «Літературні жанри – повісті, поеми і драми», «Критичним пером», «Літературознавство» та інших. Ще у 1922 році в газеті «Сільська біднота» було видруковано його перший вірш, а у Детройті в 1955 році, побачила світ його п’єса з життя скитальців «На далеких шляхах». Пізніше з-під його пера вийшли збірки поезій «Людям і собі» та оповідань «Камікадзе падає сам».
Долі, праця й шляхи українських патріотів Я. та П. Ємців, А. Юриняка мають нагадувати українцям про жертви й кров заради щасливої долі й омріяної волі ще й досі знедоленого українського народу.
Олександр ПАНЧЕНКО
