«Від всіх проблем рятує бармен», – співає популярний гурт «Mozgi». Яким чином та що спільного між барменом і священиком – читайте у нашому інтерв’ю із Юлією РЕПЕЦЬКОЮ, якій часто доводиться вислуховувати людські сповіді за барною стійкою.
– Юлю, що привело тебе у професію бармена?
– Під час навчання я вирішила знайти на роботу, щоб мати власні гроші. Спочатку влаштувалася офіціанткою в один із лохвицьких ресторанів, потім стала барменом. З’явилося дуже багато класних знайомств, приємно було спілкуватися з високоповажними відвідувачами. Ти стаєш набагато культурнішою, дисциплінованішою. Ще плюс у тому, що ти в курсі всіх новин – тобі завжди хтось щось розказує. Ми з колегами постійно проходили навчання: що таке аперитив (напій, що передує їжі і своїм смаком (гіркуватим або солодкуватим) стимулює появу апетиту), дигестив (загальна назва напоїв, що сприяють травленню, які подаються наприкінці їжі. Зазвичай це коньяк, арманьяк або інші різновиди бренді)... Мені як дівчині було цікаво дізнатися, де яка виделка, ложка, що із чим подають. Ще нас навчали, як красиво подавати страви – нам давали рознос із тарілкою, в яку наливали воду, ми повинні були його покласти собі на плече і на одній руці віртуозно пронести. До речі, тренувалися ми перед гостями на літній терасі.
Також від нас вимагали досконало знати меню, я навіть знала складники соусу. Пригадую випадок, коли у гостя була алергія на рибу. Відвідувач замовив «Цезар» у моєї колеги, а вона не сказала йому, що салат заправлений рибним соусом. Добре, що людина по запаху збагнула, що щось не так.
Доводилося обслуговувати китайців, японців, різних чиновників. Не знаю, чи зі мною хтось погодиться, але, на мою думку, заможні люди більш виховані (сміється).
– Тобі доводилося залагоджувати конфліктні ситуації із відвідувачами, які, наприклад, приходили дивитися футбол, а їхня улюблена команда програла?
– О! Під час перегляду футболу у пабі вирує шквал емоцій! Я раніше не любила футболу, але, працюючи барменом, змінила свою думку – від вболівальників набираєшся такої яскравої енергетики! Колись фанати «Динамо» і «Шахтаря» розділилися на два фланги – одні вмостилися праворуч, інші – ліворуч. А один уболівальник «Шахтаря» переплутав свою «команду» і прилаштувався біля «динамівців». Вони почали кричати: «Заберіть свого!» (Сміється).
До кожного відвідувача треба знайти індивідуальний підхід. От час від часу до нас навідується один агресивно налаштований клієнт. З таким треба говорити чітко і впевнено, не задавати зайвих питань. Відвідувачка закладу покепкувала з нього, бо мужчина був дуже «странно» одягнений. Уявляєш, він так розгорлався на неї! Налякав нас усіх! (Сміється).
Я вивчала у книгах із психології, що із агресивними людьми – головне – не показувати свій страх і якоюсь мірою потрібно віддзеркалювати їхню поведінку.
– А якщо заклад потрібно зачиняти, а клієнти саме ввійшли в кураж і додому їм не хочеться?
– Буває. Тоді викликаємо службу охорони, яка виводить таких заядлих на повітря.
– Чи часто клієнти виявляють бажання поділитися з тобою особистими переживаннями, виливають душу? Пригадуєш якісь життєві історії?
– Так! Наприклад, в одного мужчини проблеми із дружиною, сварки. І він приходить до нас і починає скаржитися на неї. Мовляв, поїхав на рибалку, а жінка не розуміє його. Я говорю: «Все буде чудово! Інколи кожен з нас у чомусь не правий…».
Ще одному відвідувачу подобалося розповідати про своє минуле. Йому хотілося не скільки випити пива, як поговорити. До речі, є люди, які приходять саме тоді, коли працюю я.
– Юлю, у тебе є досвід роботи барменом в Азербайджані. Розкажи про тамтешні звичаї, що тебе вразило?
– Там я надивилася такого, що мене не здивуєш нічим. Наприклад, я працювала барменом на базі «Сансет біч форест» на узбережжі Каспійського моря в Набрані. Були дискотеки під відкритим небом, феєрверк емоцій, фаєр-шоу, паті-шоу, піна-шоу… Азербайджанська мова надто тяжка, мабуть, я б не вивчила її за все життя! Але добре, що виручала російська. За вечір обслуговували до 700 осіб! Контингент – тяжкий.
Був випадок, коли клієнтка перебрала спиртного, в неї трапився напад астми. Ми кинулися рятувати дівчину, розщіпали рота, лили воду. Вона прийшла до тями і сказала, що розважатиметься далі. Але все-таки ми відправили її додому.
Також я працювала в Баку в ресторані «Romantik» адміністратором. В мої обов’язки входило контролювати роботу по залу. Мені підпорядковувалися чоловіки-офіціанти.
– І як тобі з ними працювалося?
– Важко. Вони не люблять слухатися, за роботу не тримаються. Можуть звільнитися і знайти іншу через дорогу.
Скажу, що жінки там не працюють на тяжких роботах. Моя колега-азербайджанка часто повторювала, як вона втомилася. Тож українські жінки – справжні трудівниці.
Проводила весілля, річницю спільного подружнього життя. У колі жінок обов’язково має сидіти чоловік. Кожна компанія сидить окремо. У нас гуляють весілля 3 дні і 10 днів відходять. А в Азербайджані весілля влаштовують у саду, який тягнувся кілометрів 2, гості посиділи, поїли і пішли, не чекаючи на наречених. Їх бачать лише найближчі. Дрес-код обов’язково має бути стриманим, сукня чи спідниця повинна сягати за коліна. Інакше тебе сприймуть за якогось пришелепуватого.
А ще в них є традиція – показувати простирадло після першої шлюбної ночі молодят. Якщо ж слідів цноти немає, ріжуть курку і залишають на простирадлі сліди крові. Ось такий Азербайджан – Країна Вітрів.
– Серед твоїх колег побутує таке твердження, що смачний напій робить бармена успішним тільки на 15%. Решта – це вміння подати його і себе так, щоб людині хотілось до тебе повернутись
– В Азербайджані власник ресторану попросив мене приготувати для нього коктейль. Інгредієнтів на кухні було мало, і мені треба було справитися. Знайшла в холодильнику 2 соки, кокосовий лікер, лід. Він був у захваті. Тобто, це ми розширили меню коктейлів, привізши рецепти з України. Мої друзі з України замовляли цукерки із Азербайджану. А там всюди «Roshen» (сміється). Але вони славляться смачною пахлавою і вареннями. Ростуть плантації ківі, гранатів, медичної вати.
– Але вдома краще працюється?
– Жінка в азербайджанців на курячих правах. А в мене такий характер, що я не люблю поступатися, або миритися із несправедливістю.
– Про що мрієш?
– У майбутньому хочеться мати власний ресторан, у залах якого темно, і працівникам та відвідувачам потрібно надівати спеціальні окуляри. Ось така фішка!
Спілкувалася
Ліна ЯКОВЕНКО
