21 грудня творча група Зразкового аматорського хореографічного колективу «Вернісаж» Лохвицької дитячої музичної школи імені Ісаака Дунаєвського здобула Гран-прі у дистанційному Міжнародному фестивалі-конкурсі «Святковий передзвін», який відбувся в Харкові!
Як лише однією постановкою юні танцюристи змогли передати загальний настрій всієї країни і як загартовувати їх на перемогу під час карантину – у нашому інтерв’ю із викладачкою хореографії Лохвицького музичного закладу Ольгою ЙОВЖІЙ
– Олю, як ти вела підопічних до перемоги в умовах карантину?
– Я, працюючи 12 років викладачем хореографії, завжди ставлю перед учнями ціль – Гран-прі або першу сходинку. І це діє. Вряди-годи бувають у нас і другі-треті місця чи Диплом за участь переважно у маленьких діток, які вперше виходять на сцену.
А взагалі ми дуже багато трудимося, змагаємося у конкурсах – це прекрасний стимул. У нашій музичній школі створена творча хореографічна група «Вернісаж», до якої входять учні з усіх класів – найсильніші, найвідповідальніші і найкращі. З ними готуємо танці зі складними елементами. Творча група поділяється на старшу і меншу вікові категорії. Приємно спостерігати, як молодші тягнуться за старшими.
Хочу поділитися нашими «дистанційними» здобутками: 29 листопада 2020-го у Києві на Міжнародному фестивалі-конкурсі «Україна єднає світ» середня група колективів «Дитячі забави» та «В ліс по ягоди» під моїм керівництвом отримала диплом ІІ ступеня.
Диплом ІІІ ступеня «Ранок в дитячому садку» – у молодшої групи. Журі очолювала Герой України, народна артистка України Ада Роговцева.
19 грудня у Харкові на Міжнародному фестивалі-конкурсі «Святковий передзвін» творча група Зразкового аматорського хореографічного колективу «Вернісаж» виборола Гран-прі за хореографічні композиції «Таксі» та «Сансара»! Голова журі – хореограф-постановник, перфомер (США) А. В. Красовська.
22 грудня на Всеукраїнському конкурсі мистецтв у Києві «Талановитий Я» І місце посіла старша група колективу з танцем «Пам’ять вічна»; ІІ місце – середня група за танець «Тусовка».
Учасники отримали медалі, диплом Гран-прі, кубок та сертифікат на 1000 євро для участі в конкурсі, який пройде в Болгарії.
Тепер хочу розповісти про досягнення моєї колеги Євгенії Ляшко та її підопічних: 25 грудня молодша група отримала ІІ сходинку на Всеукраїнському дистанційному конкурсі «Зорянички». 27 грудня на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі мистецтв «В обіймах часу» старша група теж посіла ІІ місце.
Крайній номер, який я поставила з колективом «Вернісаж» і за який отримали Гран-прі, називається «Сансара». В ньому передали циклічність життя: ми народжуємося, помираємо, але те, що робимо на Землі, свій досвід, уміння, передаємо нащадкам, а вони – своїм потомкам і т. д. Тобто колесо життя ніколи не спиняється.
Цей танець – справді достойний, в ньому хореографічна лексика співпадає зі словами пісні.
– Який цікавий термін «хореографічна лексика». Це що?
– Це рухи, відтворені під музику, які передають той чи інший характер, художній образ.
– Важливо, щоб глядачі і журі безсумнівно вловили зміст хореографічної лексики, закладений тобою та учнями.
– Так. Нам вдалося передати емоції, почуття. Я не буду ставити номер, якщо не сприймаю його. Мені треба відчути мурашки на шкірі, щоб братися за хореографічну постановку. І коли мене підриває зсередини від емоцій, бачу, що діти в захваті – тоді я впевнена, що танець буде вдалим!
– Олю, що тебе наштовхнуло на філософію «Сансари»?
– Мабуть, те, що я – мама. Усвідомлюю, що чекає нас далі. Діти дорослішають і хочеться передати їм свій досвід, укласти в них усе найкраще. Прагну мотивувати учнів діяти і ніколи не опускати рук, пам’ятати, що вони мають залишити слід для прийдешніх поколінь. Головна ідея – все-таки продовження наше буде!
– Ще й таке успішне!
– Так! Ми з колегою Євгенією Ляшко вважаємо, що брати участь в он-лайн-конкурсі складніше, ніж наживо. На сцені ти переживаєш емоції, контакт з глядачем, а от запис танцю на відео можна по декілька разів перемотувати, прискіпливо розглядаючи кожну деталь. І коли 21 грудня мені повідомили, що «Вернісаж» здобув Гран-прі – я була на сьомому небі від ейфорії і намагалася дотягти цю супер-новину до Новорічного свята. Але не витримала (сміється). Діти і плакали від щастя, і обіймалися, і не могли й слова мовити! Охопила безмежна радість! Навіть батьки, дізнавшись, не стримувалися і стрибали від щастя! (сміється).
– Члени журі були суворі?
– Так. Вони вже неодноразово бачили наші виступи на конкурсах. Організатори нас привітали і сказали, що «Вернісаж», за одностайною думкою суддів, достойний Гран-прі. Дехто з журі навіть просльозився від «Сансари».
До речі, на цей міжнародний фестиваль було надіслано два номери – драйвовий «Таксі» і філософський «Сансара».
– Власне, перемога другого номера демонструє загальний настрій суспільства.
– Так. Пандемія спричинила паніку серед людей, переживання: ми сьогодні ходимо здорові, а завтра – хтозна. Наголошу, що мета танцю донести, що все буде добре і наш слід залишиться в наших дітях.
– Як відбувається налаштування учнів на успіх?
Євгенія ЛЯШКО (викладачка хореографії, колега О. Йовжій, яка долучилася до розмови):
– Ми говоримо підопічним: як би не склався результат участі, у будь-якому випадку вони – найкращі. Якщо спіткнетеся на сцені – встаєте і танцюєте далі. Все приходить із практикою: коли діти починають проживати емоції, усвідомлюючи суть постановки, страх розчиняється і лишається драйв.
Ольга ЙОВЖІЙ: – Впевненість на сцені – це навички, набуті з часом. Є діти, які від природи ведуть себе, наче актори. А є учні, яких потрібно настроїти, вони переживають, але дуже стараються. Складається враження, що вони ніби не дихають на сцені. Старші – розкуті і кайфують під час виступу. Саме кайф забезпечує взаємообмін енергетикою з глядачем.
У нас є спеціальні вправи, які виконуємо перед дзеркалом – вчимося усміхатися собі, тобто вмінню самопрезентації під час танців. Також розкривати палітру емоцій: тут розсердився, тут усміхнувся, зрадів і т. д.
Творча група «Вернісаж» – це сім’я, в якій один за всіх і всі за одного! Наприклад, хтось забувся балетки – всі роззуваються і танцюють босоніж. Дітки – відображення нашої праці.
Із Євгенією Юріївною теж підтримуємо одна одну, радимося. Дуже приємно, що вона моя випускниця, яка після здобуття освіти повернулася в Лохвицьку музичну школу і тепер у нас – дружній професійний тандем.
– На конкурсах потрібно брати перемогу ще й креативністю. Чим надихаєшся?
– Номери є концертні і конкурсні. Для концертів згодяться більш прості номери, а конкурсні вимагають оригінальної подачі. Я не користуюся чужими ідеями, тобто плагіатом. Можу взяти музичний супровід, який мені сподобався, але постановку – ніколи.
Якщо з’являється ідея, приходжу завчасно на роботу, обдумую композицію, рухи… Красти чи списати твір з Інтернету – це не професійно. Хоча були випадки, коли повністю копіювали мою постановку.
Євгенія Ляшко: – Уявіть, як це дітям приїхати на конкурс і побачити, що в них однакова постановка з кимось із учасників! Жахлива ситуація. Я не розумію таких викладачів! У тебе ж є учні, це ж як тісто для ліплення – твори, що хочеш!
Ольга Йовжій: – Ми налаштовані оптимістично. Будемо виборювати Гран-прі і радувати глядачів! Сподіваємося, що незабаром відмінять карантинні заходи, адже нестерпно скучили за концертами!
ЧИМ ВІДДЯЧИВ ДІД МОРОЗ ЗА ГРАН-ПРІ –
розповідають учасниці «Вернісажу»
Аня МАЛИШ:
– Я займаюся хореографією уже 6-й рік, а ось моя молодша сестричка Ангеліна відвідує танці лише два роки. Заняття з хореографії неймовірно нас захоплюють! Завдяки творчій групі «Вернісаж» ми розвиваємося, спілкуємося, беремо участь у різноманітних конкурсах та впевнено працюємо над собою!
Нам із сестричкою Дід Мороз подарував гроші та цукерки.
Софія БУГРІЙ:
– Я й очікувала на перемогу, тому Гран-прі – не скажу, що несподівано, але, все ж, сльози радості на очах викликало.
Батьки теж пишаються моїми здобутками. Подарували мені на Новий рік солодощі, засоби по догляду за волоссям і велику палітру тіней для повік, адже на сцені я маю виглядати яскраво. А ще – набір для створення картини за допомогою техніки «Алмазна мозаїка».
Катя ДОРОГОКУПЛЯ:
– Наставниця Ольга Іванівна зарядила нас на перемогу, тому я думала, що здобудемо І місце. А коли почула, що – Гран-прі, то не могла повірити власним вухам! Дуже хочу живих виступів на сцені!
Танцюючи перед глядачами, я кайфую! А хвилюватися можу за кулісами. Батьки теж виражали свої емоції, вигукували: «Ура!», потішили мене картиною «Алмазна мозаїка» і музичною колонкою.
Влада ТОЦЬКА:
– Я дуже люблю уроки хореографії, відповідально ставлюся до них. Вдома теж тренуюся, буває, так захоплюся, що й година пролітає, як мить. В моїй родині ніхто не танцює, крім мене, а от співаємо я, бабуся і тато.
Ще у мене є хобі – складати картини у техніці «Алмазна мозаїка», уже створила їх кілька, тож і на Новий рік Дід Мороз подарував ще набір для картини, гель для душу і гаманець.
Сцени я не боюся, бо думаю про сам виступ і свою гарну осанку.
Фото О. Йовжій
