29 жовтня «Зоря» відвідала перше ковідне відділення Лохвицької міської лікарні, щоб розповісти читачам, у яких умовах одужують пацієнти та працюють медики. У другій половині дня там знаходився 21 пацієнт (чотирьох того дня виписали). Іще 20 – у другому ковідному відділенні, яке знаходиться на місці хірургічного відділення №2. Із них у 37 ковід був остаточно підтверджений, для 4 чекали результатів ПЛР-тестів. Щодня певну кількість пацієнтів, які одужують, виписують і приймають нових. Два пусті ліжка на випадок переповнення стоять у коридорі.
На ганку мене привітно зустрічає старша медсестра Світлана Білоус. Пізніше вона приємно вразила мене не тільки своїми компетентністю, професіоналізмом, а й умінням говорити, використанням у побуті літературної української мови, ерудицією, інтелігентністю…За порогом панують такі чистота й порядок, пахне деззасобами, що в мене виникає думка: усе настільки часто дезінфікують, що заразитися більше шансів у магазині чи іншому громадському місці, ніж за кілька метрів від хворих
.– Друге відділення потрібне через те, що в нас не вистачає місць, – пояснює медсестра Тетяна Комендатенко. – Ми почали роботу з 8 жовтня. Із травня до цього дня відділення було звичайним інфекційним. Нинішня хвиля ковіду на Лохвиччині почалася раніше, пацієнтів везли в Миргород і Гадяч, декого, можливо, і в Лубни. Коли в лікарнях цих міст відповідні місця були заповнені більш ніж на 60%, вирішили відкрити відділення в нас. У двох відділеннях 41 хворий. Із тих, хто лежить зараз, тільки троє вакциновані. Наймолодшому пацієнту 31 рік, а переважній більшості від 55 до 80.Ще на подвір’ї мою увагу привернув павільйон із великими блискучими балонами. У них – кисень, який поступає по трубопроводу до палат. У кожній палаті є так звані кисневі точки. Більшість пацієнтів дихають киснем через маски. На той момент не було жодного пацієнта під апаратом ШВЛ.
На всі мої питання, ознайомлюючи з ситуацією, відповідає старша медсестра.
– Порівняно з першою хвилею, хворі в тяжчих станах, більш киснезалежні, – пояснює Світлана Іванівна. – Тоді хворі на пневмонію могли дихати самостійно, а зараз усім потрібен кисень.Я перехворіла в березні у дуже тяжкій формі, лежала в цьому відділенні. В липні пішла на щеплення, розуміючи, що після нього якщо й захворію, то в легшій формі. Заради цього варто перетерпіти викликане щепленням нездужання.
І ось Світлана Іванівна запитує мене, чи не передумав відвідувати ковідну частину відділення. Останні вагання зникають після того, як вона говорить, що починаючи з червня минулого року, практично щодня працювала із хворими в захисному костюмі. І лише 5 березня захворіла. Звісно, заразитися могла де завгодно, не обов’язково на роботі.Медсестра допомагає мені одягнути комбінезон, бахіли, шапку, респіратор, рукавички й захисний екран. Жарко. Витримати в цьому одязі хвилин 20 можна, а от працювати цілу зміну я, певно, не зміг би.Вхід у зону, де перебувають пацієнти, відгороджений прозорими цупкими шторами. Цей екран навіть при наявності циркуляції повітря затримує краплинки рідини з вірусами.Друга хвиля ковіду застала нашу медицину підготовленою. Відділення забезпечене всім необхідним для ефективної роботи. Практично в кожній палаті – апарати штучної вентиляції легень, численні сучасні прилади з моніторами, великою кількістю клавіш, під’єднаних кабелів і датчиків… Пацієнти безкоштовно отримують ліки «ковідного пакету».– Одужую, готуюся до виписки додому, – говорить Віталій, кремезний чоловік на вигляд 50 років. На ліжку він сидить, маскою вже не користується. – Захворів, будучи двічі щепленим. Лікувався тут 15 днів. Гадаю, якби не щеплення, було б іще гірше. Зараз дихаю киснем тільки коли болить. Сатурація в нормі.Умови тут бездоганні. Годують добре, ставляться чудово. Раціон такий, що хворій людині, в якої відсутній апетит, і цього багато. І тільки коли я пішов на поправку, захотів чогось домашнього.– А я не щеплений, – продовжує сусід Богдан, наймолодший у відділенні. – Стан мій іще важкий. Знав би, що захворію, – вакцинувався б обов’язково.(Закінчення на 3 стор.)
(Закінчення.Початок на 1 стор.)
Із багатьма пацієнтами поспілкуватися було б досить складно – вони лежали мовчки та майже нерухомо, дихаючи киснем із масок.Ковідне відділення має свою приймальну кімнату із окремим входом, щоб пацієнти з підозрою ковіду не контактували ні з ким у приймальному відділенні. Тут пацієнтам вимірюють температуру, тиск, частоту пульсу, вміст кисню в крові. Можуть зробити експрес-тест і взяти мазок для ПЛР-тестування.Біля поста чергової медсестри знаходиться пересувний рентген-апарат. Він потрібен, щоб робити знімки легень пацієнтів, які поступають у тяжкому стані й не можуть самостійно пересуватися.
– Тільки поступила, – говорить Галина Іванівна з сусідньої палати, їй на вигляд під 70. – Не щепилася. Думала, що омине. Дихаю нормально, кисню не потребую. Пневмонії немає, але висока температура не один день. Потрапила сюди з хірургічного відділення, де лікували мій жовчний міхур. Як заразилася – не розумію, бо ніхто до мене не заходив провідати, у відділенні суворо дотримуються карантинних вимог. Швидкий тест підтвердив ковід.
Два порожні ліжка стоять у коридорі. Це на випадок, якщо всім не вистачить місць у палатах.У відділенні є всі необхідні умови для особистої гігієни пацієнтів. Зокрема, зручна ванна кімната, душова кабіна. Тим, хто не встає з ліжка, допомагають молодші медичні сестри зі спеціальним посудом.
Два ковідних відділення обслуговують лікарі-інфекціоністи Алла Матюшенко, Інеса Жорнік, терапевти Ольга Закордонець, Ніна Кравчук, лікарі-реаніматори В’ячеслав Хоць і Григорій Карась; старші медсестри Світлана Білоус і Тетяна Коваленко; медсестри Тетяна Комендатенко, Галина Бахмат, Вікторія Бобоня, Тетяна Денисенко, Валентина Козаченко, Аліна Пальчик, Валентина Тімченко, Марія Левченко, Валентина Христенко, Світлана Кулага, Світлана Семенко, Юлія Зубенко, Людмила Луценко, Тетяна Яблокова, Ольга Рибницька, Оксана Сердюк, Тетяна Петренко, Яна Гладун, Наталія Зінченко, Оксана Бобоня, Зоя Середняк, Людмила Дубовик; молодші медсестри Тетяна Терещенко, Світлана Лазоренко, Олена Мочульська, Галина Ус, Надія Яценко, Оксана Фененко, Тетяна Запара, Тетяна Преображенська, Оксана Назаренко, Світлана Титаренко, Тетяна Нагорна, Людмила Капустян, Олена Дема, Людмила Куріптя, Людмила Силенко, Ніна Тимошенко, Віра Мисник.
За потреби у ковідне відділення приходять лікарі інших спеціальностей, зокрема, хірурги.
Виходити з ковідної зони можна тільки через спеціальну кабінку. Натискаєш у ній на клавішу – і тебе обдає «душ» із дрібнесеньких краплинок дезінфікуючої рідини.Процедура зняття захисного костюму здійснюється також за алгоритмом. Спочатку знімають і обробляють спиртом шолом-екран. Спиртом – щоб не помутніло й не «потіло» потім скло. Помитими у ванночці з деззасобом руками в гумових рукавичках знімаю комбінезон, згортаю його навиворіт, щоб інфікована сторона була всередині.
Обробляю спиртом фотоапарат, диктофон, окуляри. Ретельно мию з милом обличчя – невеликі його частини були відкритими, хоч і під захисним екраном.
Захисний одяг, маски, респіратори та інші використані предмети запаковують. Пакунки з «ковідним сміттям» спеціальним автомобілем регулярно забирають на утилізацію.
Працювати тут справді важко. У захисному костюмі доводиться швидко й без перепочинку виконувати справу за справою. Постійно комусь погано. Не встигає медсестра надати допомогу одному пацієнту – вже гукає інший. Тому – одне, тому – друге. Після такої роботи без перепочинку, можливості хоча б присісти медсестри бувають знесилені ще до кінця зміни. І мало не падають від перевтоми. Переживання за пацієнтів змушує триматися, не жаліти себе. До речі, здоров’я медиків тут навряд покращується. Із кімнатних квітів у відділенні опадає листя. Можливо, через постійне використання деззасобів, кварцювання та теплоту.
Спасибі вам, медики, за невтомну працю, за доброту, за турботу про кожного пацієнта!
С. НІКОНОВ
