Під час громадської конференції, присвяченої розгляду пропозиції будівництва біля Заводського сміттєпереробного заводу, яка відбулася 26 лютого у МБК №1, звучало багато екологічних питань. Люди не лише обговорювали потенційну небезпеку від заводу, а й зачіпали вже існуючі загрози. Зокрема, цікавилися, чи безпечною є робота підприємства «Агросервіс», яке випускає бурові реагенти.
Ми попросили виконавчого директора ТОВ «Агросервіс» Василя Шапошника розповісти про завод та провести екскурсію виробництвом, акцентуючи увагу на екологічних аспектах його діяльності.
– Василю Михайловичу, чимало заводчан пам’ятають завод кормових дріжджів за «лисячим хвостом» із труби і ядучим від диму повітрям. Що являє підприємство, яке нині працює на місці заводу?
– ТОВ «Агросервіс» – наступник колишнього заводу кормових дріжджів. Виробництво дріжджів було припинене 1995 року. Продукція тоді користувалася попитом, але підприємство змушене було припинити існування через економічні причини. На базі існуючого виробництва Полтавський інститут видобутку газу та нафти розробив проект перепрофілювання під виробництво бурових реагентів для нафтогазового комплексу. Після переобладнання на початку 2000-х років підприємство почало випуск бурових реагентів. Самотужки завод не спромігся б на перепрофілювання, допомогли інвестори. Із однією такою фірмою «Агросервіс» працював півроку, із іншою – близько 4 років. Спочатку обсяг випуску був невеликий, але робітники були паралельно задіяні у перекачуванні на відстійники, що поблизу нині вже спустілого села Ручки, відходів спиртової барди. Із припиненням роботи спиртокомбінату довелося шукати потужнішого інвестора.
Із 2006 року по сьогоднішній день ТОВ «Агросервіс» орендує фірма з Києва, обсяг продукції збільшився.
– Який асортимент продукції та навіщо вона застосовується?
– Ми маємо ліцензії та технічні умови для випуску двох видів бурових реагентів – КССБ і РВ-СМ. Їх додають у буровий розчин, який поступає до свердловини, щоб полегшувався процес буріння порід.
Продукція дуже затребування, більше жоден завод в Україні її не випускає. Раніше на українських бурових установках використовували аналогічну продукцію виробників із далекого зарубіжжя або Росії. Раніше зареєстровані виробники в нас були, але насправді вони просто перепаковували (можливо, додаючи баластні компоненти) російські реагенти. Повне виробництво налагодити ніхто не брався, бо потрібне дороге обладнання, для сушки витрачається багато природного газу. В Росії газ дешевий, тому найбільше бурових реагентів виробляють в м. Уфі.
– Звідки беруть заводчани припущення про екологічну шкоду від виробництва?
– Гадаю, вони пов’язані з двома чинниками. По-перше, забруднював атмосферу завод кормових дріжджів, якого немає більше 20 років. По-друге, 2010 року розмерзся мокрий пиловловлювач і тверді часточки викидів були помітні на снігу. Тривало це днів зо три, потім пиловловлювач було відремонтовано. З тих пір фільтри працюють справно понині.
Для випуску реагентів застосовуються компоненти 2, 3 і 4 класів безпеки. Ми маємо ліцензії на застосування кожного із компонентів, висновки санепідемстанції про безпечність.
Основний компонент бурових реагентів – лігносульфонати. Це полімери, які отримують під час переробки рослинної сировини (лігнину) на целюлозно-паперових комбінатах. Вони малотоксичні, не мають алергічної та подразнюючої дії. Після завершення «варки» реагент подається на сушку. У сушильному апараті розпилювач розпилює рідину при високій температурі й вода з неї випаровується. Готова продукція – коричневий, кольору розчинної кави, порошок. Випари, що утворюються при сушінні, подаються у димову трубу, пройшовши через спеціальний мокрий пиловловлювач. Робітники працюють у спецодязі та індивідуальних засобах захисту – респіраторах, захисних окулярах.
Зараз ми реалізуємо свою продукцію в результаті тендерів. Їх при закупках проводять підприємства «Укрнафта» і «Укргазвидобування». Не маючи повного пакету документів, у тому числі дозвільних, ми просто не змогли б брати участь у тендерах.
– Якщо буровий реагент вагомо не загрожує довкіллю, чому так бояться люди виливів відпрацьованого бурового розчину, чому на місцях захоронення шламу не росте трава?
– Шлам і відпрацьований буровий розчин містять частинки порід, у тому числі й радіоактивних. До того ж, при бурінні застосовується велика кількість інших компонентів і добавок. Їх підбирають залежно від складу порід.
– Де використовують вашу продукцію і наскільки вона унікальна?
– За минулий рік ми поставили «Укргазвидобуванню» близько 1000 тонн реагентів. Це приблизно 70% потреб України в реагентах КССБ і РВ-СМ, решта забезпечується імпортними. Недавно ми завантажували машини із Західної України – зі Стрия, Івано-Франківська, Борислава і Полтавської області. Гадаю, якби ми повністю забезпечували потреби буріння в Україні, краще було б усім – і жителям Заводського, які мали б більше робочих місць і вищі заробітки, і валюту б не витрачали наші підприємства.
Раніше ми постачали продукцію в Узбекистан, Туркменістан. Але після початку війни на Сході Росія заборонила транзит через свою територію. Тож не маючи додаткового ринку збуту, активно працюємо, як правило, 5–7 днів на місяць, зрідка до 10. Решту днів займаємося підтриманням обладнання в належному стані. За один пуск виробляємо порядку 70 тонн продукції.
Мріємо про розширення виробництва, модернізацію обладнання, вихід на нові ринки. Для цього не вистачає коштів, а будуть вони, коли працюватимемо повний місяць.
– Скільки у вас працівників і скільки вони заробляють?
– Загалом близько 60 чоловік, усі сплачують податки і внески, зарплата робітників на руки становить порядку 5–7 тис. грн/міс. Враховуючи, що робочих місць у нашому місті не вистачає, це непогано.
Із Василем Михайловичем оглядаємо завод. На час візиту триває робоча пауза. Виробничий процес припинений, працівники займаються ремонтом і профілактикою обладнання. Починаємо із так званого мокрого пиловловлювача, який містить ряд колон-циклонів, де осідають тверді частинки із повітряної суміші, що утворюється після сушки.
У апаратній зібрані на одній стіні прилади показують інформацію із усіх датчиків: температуру, тиск, рівень… Звідси ж можна керувати більшістю процесів.
У лабораторії око в першу чергу звертає увагу не на реактиви і хімічні прилади, а на розкішні кімнатні квіти. Лаборанти саме займалися контролем готової продукції – робили аналіз проб.
– Оце – закриті реактори, куди по трубопроводах поступають компоненти і де відбувається «варка» реагенту, – показує слюсар Олександр Петренко на величезні ємності в найбільшому цеху, обкутані для теплоізоляції мінеральною ватою, яку тримає сітка-рабиця.
У пакувальному цеху висушений порошок насипається у поліпропіленові мішки, які зашивають цупкою ниткою за допомогою великої й потужної швейної машини. Транспортером вони подаються у склад. А там мішки складають по 33 штуки на піддони, скріплюють шпагатом та плівкою.
У цехах раніше було холодно, тепло розповсюджувалося лише від реакторів. Тепер є два опалювальні котли, людям тепло. Після зміни можна прийняти душ.
Територія «Агросервісу» межує з територіями «Склоприладу» і спиртокомбінату. Боляче дивитися на руїни та хащі на місці останнього. І тільки залізнична колія, яка веде до станції через територію спиртокомбінату, розчищена. Залізницею на «Агросервіс» привозять частину сировини і вивозять частину продукції, що сприяє розвантаженню автошляхів.
Наостанку Василь Шапошник із головним інженером-механіком Іваном Біленьким показують невеличкий ставок, зроблений за ініціативи працівників у западині, що виникла після демонтажу охолоджувальної установки:
– У вільні хвилини робітники тут рибалять. Ловлять не лише карасів, а й линів та риб інших видів. Хіба вижили б вони на території підприємства, якби воно забруднювало довкілля?
С. НІКОНОВ
