В історії Сенчанського краю є багато цікавих людей, які залишили свій слід у людській пам’яті. Тож, мабуть, не дарма, коли я спілкувався одного разу з сенчанами, вони попросили написати про свою односельчанку.– У свій час усі знали про Героя Миколу Тимофійовича Юрченка з Гирявих Ісківців, і що він був депутатом Верховної Ради України, – мало не докоряли мені поважні віком співрозмовники.
– А що наша Галина Прокопівна Шепель була депутатом Верховної Ради тодішнього союзу, може, хто й не знає…Кажу їм: «Та зараз така політика, що не дуже згадують про радянське минуле...»
Похитали вони скрушно головами: «Скажіть тим, хто так вважає, що хто не знає свого минулого, той ніколи не матиме свого майбутнього…»
На ці слова, дійсно, важко заперечити. Бо то була інша країна, інші ідеали, і ототожнювати їх із сучасністю взагалі не коректно. Але люди тоді теж трудились,і трудилися завзято, чогось досягали у своєму житті. Врешті, кожен залишив якийсь слід у ньому. І про це ми маємо пам’ятати…
А історією Галини Прокопівни Шепель я зацікавився. Як виявилося, вона все своє трудове життя пропрацювала у Сенчі агрономом. Можна сказати, типова біографія трудівниці села. Але є віхи в життєвому літописі, що вирізняють її з поміж інших.Завдяки випадку я познайомився з її племінниками Наталією і Олександром Захарченками, які свою відому тітку добре пам’ятають. Хронологією її життя поділилася, зокрема, Наталія Миколаївна Захарченко, яка свого часу працювала у Лохвицькому районному управлінні сільського господарства, потім РАПО...
Тож далі про Галину Прокопівну. Народилася вона (дівоче призвіще Захарченко) в Сенчі у сім’ї колгоспників 2 квітня 1928 року. Батька звали Прокіп Якович, матір – Ірина Степанівна. Мала двох братів: старшого Михайла і меншого Миколу.Навчалася Галина у Сенчанській середній школі, яку закінчила у вже вільному від фашистів 1945 році. Вчилася дівчина добре, бо відразу після школи правління сенчанського колгоспу «Карла Маркса» (колгоспів у Сенчі було кілька. – Прим. авт.) направило її на навчання в Гадяцьку школу колгоспників освоювати спеціальність агротехніка.
По закінченню Гадяцької школи Галина з жовтня 1946 по осінь 1947-го пропрацювала у колгоспі, що дав їй путівку на все трудове життя. Вже восени 1947-го за направленням колгоспу вона навчалася у Полтавській державній сільськогосподарській школі керівних кадрів колгоспів за спеціальністю «технік-організатор колгоспного виробництва». Промайнули три роки навчання і для молодого агронома почалися трудові будні в уже укрупненому колгоспі, коли колгосп «Карла Маркса» приєднали до колгоспу імені Калініна. Галину призначили головним агрономом відділку господарства.
Агрономічній ниві Галина Прокопівна була віддана все своє трудове життя, а якщо точніше 43 роки. Вона пішла на заслужений відпочинок у 1992 році, коли позаду в її житті залишилося приєднання Сенчанського району до Лохвицького у 1962 році, реорганізація колгоспного виробництва, депутатство у Верховній Раді СРСР.Агрономом вона була вправним і знаючим. Як доказ цьому в «Книзі передовиків соціалістичного виробництва Полтавської області» за 1965 рік є рільнича бригада №2 колгоспу «Росія» (бригадир Бойко Ганна Кузьмівна), яка зібрала по 158,6 центнера картоплі з гектара та механізована ланка колгоспу імені Калініна (ланковий Михайлюченко Василь Самійлович), яка виростила по 32,1 центнера проса з гектара. Безперечно, тут без агрономічної науки ніяк не обійтися.
Тож недарма Галину Прокопівну Шепель двічі обирали депутатом Верховної ради Радянського Союзу. Звісно, що тоді були свого року «квоти» на депутатство, тобто у вищому самоврядному органі тієї країни обов’язково мали бути представники всіх народів і спеціальностей. Але й за «красиві очі» керівна партія туди нікого не обирала.
Колишній голова Сенчанської сільської ради Микола Андрійович Заліський, який до цього багато років працював директором Сенчанського ЦДЮТ, пригадує зустрічі з цією красивою статною жінкою в стінах ЦДЮТ. Він наводить її слова, коли Галина Прокопівна зауважила, як вона проста сільська трудівниця стала депутатом найвищого на той час за Конституцією державного органу СРСР.Тож дійсно у біографії Галини Прокопівни є дві віхи, коли вона була депутатом Верховної ради СРСР двох скликань: із 1954-го по 1958 і з 1959-го по 1963 роки. Тільки ж тоді депутатство було яке – з’їздила на кілька днів до москви на засідання і знову повернулася до трудових буднів на сенчанських ланах. (Це не нинішні депутати…)
До речі, як згадує Наталія Захарченко, щодо цих засідань Галина Прокопівна, дарма що була партійною, ставилася дещо скептично, називала «показухою».А ось 22-й з’їзд партії, де вона була делегатом і на якому Микита Хрущов розвінчував культ Сталіна, справив на неї неабияке враження.Однак головні її успіхи кувалися на ланах сенчанського господарства.
Як передовий агроном Галина Прокопівна брала участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці у 1958 році. За трудові успіхи мала орден Трудового червоного прапора і медалі. Як шанована трудівниця неодноразово обиралася депутатом обласної й районної рад.Вона мала б бути і в переліку Героїв соціалістичної праці Лохвицького району. Але на заваді цьому стали кілька факторів. Перший – це її власне бачення агрономії. Другий – система, що була домінуючою в тій країні і третій – людська підлість чи завидощі.
Документи на вручення їй зірки Героя соціалістичної праці і ордена Леніна лежали на столі у тодішнього керівника району Олексія Тимофійовича Тарасенка. А областю тоді керував Федір Трохимович Моргун, ярий прихильник безвідвального обробітку ґрунту, як тоді говорили – «моргунова безвідвалка». Насаджували її повсюдно в області з усією партійною настирливістю.Сенчанський колгосп тоді очолював Олексій Іванович Сурмач, а головним агрономом була Галина Прокопівна. Так от, удень механізатори за їхнім рішенням «безвідвалили», а вночі – чіпляли плуги і готували грунт не «по моргуновському». Галина Прокопівна була твердо переконана, що під таку просапну культуру, як буряк, потрібна тільки глибока оранка.
І, як це буває в житті, знайшлися «добрі люди», які повідомили у високі кабінети, що Шепель дурить керівництво району і області. Як згадують свідки, коли Тарасенко про це дізнався, то спересердя перекреслив наградні листи на Галину Шепель, мало їх не порвавши на шмаття.Вже пізніше, коли Олексій Тимофійович не керував районом, він зізнався Наталії Захарченко, відчуваючи певну провину за той випадок: «Тоді такою була лінія партії».
Ось такою була сенчанка Галина Прокопівна Шепель. Вона жила і трудилася в епоху, що відійшла в лету, а відійшла у засвіти вже у незалежній Україні 26 березня 1999 року.Разом із чоловіком Григорієм Шепелем, який був головою Сенчанської сільської ради з 1963 по 1969 роки (Коли вже Сенчанський район приєднали до Лохвицького. – Прим. авт.), вони виростили і виховали двох доньок Ніну і Надію. Ніни вже немає. А Надія проживає у Києві.Архівні речі про свою маму вона зберігала на балконі своєї квартири. І, певно, вони б додали ще більше деталей до цієї розповіді. Але осколок від російської бомби, які «щедро» посилають на нашу землю ті, що колись називали нас «братами», спалив на балконі те, що донька роками зберігала про маму. Ось такі нинішні перехрестя життя…
Фото з сімейного архіву Наталії Захарченко
