Урочище Шумейкове буяє весняною зеленню, дзвінко лунають солов’їні пісні. Їх спів здаля порушує лише розмірений гул трактора у полі. Плине мирне життя…
Але цей клаптик квітучої української землі несе в собі пам’ять, що закарбувала як 78 років тому тут рясно проливалася людська кров, а земля була зранена вибухами і залпами тисяч снарядів, мін, гранат, куль… Тут полягли сотні, тисячі бійців штабу Південно-Західного фронту.
У пам’ять про ту трагічну історію нашої країни, у 1976 році тут возвели Меморіальний комплекс. З тої пори це місце зазнає людського паломництва. Особливо – у травневі і вересневі дні, коли знову в пам’яті воскрешають подвиг солдата, який віддав своє життя за рідну землю.
Так було і цьогорічного 8 травня. З 2015 року Україна відзначає 8 травня День пам’яті та примирення та вшановує подвиг українського народу, його визначний внесок (на відміну від путінських заяв, що тільки завдяки Росії було виграно війну) у Велику Перемогу над нацизмом.
Вже вдесяте урочисті заходи в урочищі Шумейковому об’єднуються з проведенням обласного свята «Обереги пам’яті». Дуже добре, що до їх проведення підходять нешаблонно, творчо. Бо це має відкластися у генах сотень школярів, яких привозять сюди з усіх куточків області. Пам’ять має бути вічною.
Цьогорічна літературно-музична композиція (сценарій Наталії Кулик, заступника директора районного Будинку культури) була напрочуд зворушливою. Концертну програму готували майже місяць. Біля трьох десятків артистів та працівників культури задіяли до цього свята. Лунали пісні воєнного часу, декламувалися вірші, наповнені високого змісту, зачитали привітання учасникам мітингу від нащадків Михайла Кирпоноса. Пом’янули всіх загиблих хвилиною мовчання.
По закінченні концерту, присвяченого Дню пам’яті та примирення та 74-й річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, керівництво області, району, ветерани, військові, представники установ та організацій району, школярі поклали квіти до «Вічного вогню» та місця першого захоронення командувача військами Південно-Західного фронту генерал-полковника Михайла Кирпоноса.
Про власні враження від свята, своє ставлення до вікопомних подій, я запитав у керівників області та району.
– Свято Перемоги для мене особливе, – говорить заступник голови Полтавської облдержадміністрації Микола Білокінь. – Не тільки як для посадової особи, а в першу чергу як громадянина. Бо Перемогу над фашизмом кували представники всіх національностей – українці, грузини, вірмени, росіяни, молдавани… І не потрібно, щоб нам нав’язували іншу, протилежну думку.
Мій дід Нестор пройшов фронтами війни і якщо я, його онук, не буду цінувати його, то хто ж я буду після цього!?
Ми щороку приїздимо в Шумейкове, це священне місце, щоб віддати шану загиблим бійцям Південно-Західного фронту, яким так і не надали допомоги, щоб вийти з оточення, і вони полягли тут майже всі смертю хоробрих.
Хочу відзначити організаторів сьогоднішнього свята за гарну організацію. Було багато пам’ятних пісень, віршів. Приємно, що було багато молоді. Що дух патріотизму у нас не згасає. Що в цьому житті є речі набагато важливіші за якісь матеріальні.
Нас Бог послав на цю землю, щоб люди любили один одного. А розбрат сіяти не потрібно. Так хочеться щоб це зрозуміли наші політики, – підсумував сказане Микола Іванович.
– Під час сьогоднішніх заходів у мене якось мимоволі накочувалася сльоза, хоча я і колишній військовий. Так все почуте зачіпало струни душі, – говорить заступник голови Полтавської ОДА Олег Пругло. – Сьогодні молоді, особливо школярам, надали той живий Урок Пам’яті, який має в них залишитися назавжди.
Особисто для мене це дуже емоційний день, бо два мої діди воювали у Червоній Армії. Тому у такі дні згадуєш і розумієш, які лихоліття їм випало перенести в житті.
Чудово розумію, що ми маємо жити під мирним небом. А для цього ми маємо розбудувати сильну армію, щоб ніхто не міг посягати на нашу землю. Дякуємо нашим воїнам, які оберігають наш спокій на східних кордонах України, – завершив Олег Євгенович.
Голова Лохвицької районної державної адміністрації Володимир Рязанов з приводу Дня Перемоги пригадував свого діда, його розповіді про війну:
– Бувало, взимку шапка примерзала до голови, коли ми перебували в окопах, – розповідає спомини діда Володимир Володимирович. – Але люди не пасували ні перед якими труднощами. Вони знали, за що боролися.
Бо окрім ненависті до ворога, вони насамперед – любили. Любили свою землю, своїх матерів, дружин, дітей, любили свою малу Батьківщину. І стояли на смерть за ці цінності. Більш ніж переконаний, що сьогоднішні воїни боронять землю теж за цими життєвими принципами.
Урочисті заходи до Дня Перемоги продовжилися по району 9 травня. Про це – у наших матеріалах у цьому випуску «Зорі».
О. МОСКАЛЕНКО
