(закінчення, початок за цим посиланням)
За припинення роботи цеху жителі Заводського й Токарів зібрали більше 230 підписів. Господар Сергій Грибовод стверджує перед громадою, що повітря очищається і ніякої загрози викиди не несуть, спеціальні дозволи на виробництво не потрібні.
Старий занедбаний цегельний заводик стояв без догляду на березі річечки Артополоту між Заводським і Токарями багато років. Місцеві мешканці називають його також ситроцехом – там і справді у 80-х поряд із цеглою робили ситро, та ще й таке, що з усього району люди приїжджали спеціально, щоб купити не менше ящика одразу.
Цього року жителі Токарів і Заводського помітили, що якісь господарі прибирають колись заводські приміщення і встановлюють якесь обладнання. При цьому вони нанесли сміття у яр, що спускається в долину Артополоту.
Про виробництво люди знали лише те, що там виготовляють паливні пелети із відходів рослинництва, які постачає елеватор. Який хімічний склад пилюки, наскільки шкідлива вона для здоров’я людей і довкілля – не відомо.
На звернення громади відреагували одразу. 2 липня о 15 годині на територію пелетного цеху прибули комісії з депутатів Заводської міської та Токарівської сільської (це підпорядкована їй територія) рад. Візит планували нанести зненацька, коли устаткування працює, дату й час тримали в секреті. Але виявилося, що хтось повідомив Сергія Грибовода. Цех не працював із попереднього дня. Ще й пару днів накрапав іноді слабенький дощик, був сильний вітер, який поздмухував товсті нашарування пилюки. Активіст Віталій Хоменко припускає, що перед візитом гостей господарі ретельно мили територію підприємства й найближчий двір із бака, встановленого на тракторному причепі. Однак на городі було помітно сліди лише ранкового слабенького дощика.
Але й тієї пилюки, що лишилася, вистачило, щоб пред’явити претензії Сергію Грибоводу. Тим паче, у пилюці всі рослини навіть за сотні метрів, зокрема й біля русла Артополоту. Однозначно, що пил сипався та змивався із дощовою водою й у воду річечки, яка неподалік впадає в Сулу. Яким би не був хімічний склад пилу, він не може не впливати на стан води, водяних організмів і людей, які купаються.
Зустріч представників громади з Сергієм Грибоводом проходила емоційно, ледь не переходячи у сварку. Навіть бійка могла виникнути, коли людям не сподобалося, що Сергій Миколайович курив перед ними. Його постійно перебивали, не давали повністю висловити думку.
– Переробляючи зернові відходи, ми відправляємо їх у інший регіон, де їх спалюють, – говорить Сергій Грибовод. – На відходах елеватора заробляти дуже тяжко і навіть неможливо. Це промислова зона, тут був цегельний завод. Сам із дітьми живу за 200 м. Усе в рамках закону. У нас стоїть стандартний вентилятор – такий же, як на елеваторах. Стандартне зерноочисне обладнання не потребує дозволів, у тому числі й від громади. Відпрацьоване повітря я завів на пилозбирач, воно повертається назад на виробництво. Такого поким що в Лохвицькому районі ніхто ще не зробив. Коли повітря викидається, тут його немає, але воно накриває територію в межах 2–3 кілометрів.
Ми зараз переробляємо 20 т сировини на добу, це відходи, які просто викидали з елеваторів, вони гнили або навіть горіли, отруюючи атмосферу значно дужче. Потужність установки набагато вища, але ми її не використовуємо.
В Україні працюють тисячі подібних установок, але рециркуляцію повітря здійснюємо ми одні. Рециркуляція встановлена близько тижня тому.
Сергій Миколайович намагається «перевести стрілки», мовляв, його підприємство ні при чому, винні інші. Наприклад, пилюка летить із елеваторів, розташованих за кілька кілометрів, із доріг тощо. А із цеху викиди взагалі не йдуть:
– Коли місяць стоїть спека, пил летить не тільки звідси. І смітники горять, ви, як громадськість, могли б поїхати туди і подивитися, що робиться.
На це люди вже не обурюються, а вибухають реготом.
– На ніч я відкриваю вікна і двері, бо кондиціонерів у мене нема, – обурюється активіст Сергій Климченко. – Просинаюсь від кашлю. Питаю, звідки. Дружина каже, це вже тиждень смердить. Виходжу надвір – там туманище. Дружина й діти починають задихатися теж. Тут над цегельним місяць стояв туман. Ви відбираєте в нас конституційне право на безпечне довкілля. Тут пресують відходи з елеватора. Наприклад, сонях, кукурудзу. Залежно від того, які відходи, підприємство по-різному димить.
– Ми не можемо дихать, наші діти задихаються, – продовжує Віталій Хоменко, показуючи обліплені пилюкою гілки рослин із сусіднього двору. – Якщо хочете переробляти відходи і заробляти, робіть це в іншому місці, а не в густонаселеному районі. Це – охоронна зона річки Артополот, тут поруч зона відпочинку, люди купаються. В ліс сім’єю третій рік не виходимо, бо засмічено. Відходи горіли на норах борсуків – рідкісних тварин.
Станом на сьогодні у нас більше 230 підписів за закриття. Коли їх збирали, люди пропонували взагалі спалити цех. Але ми намагаємося уникнути соціальної напруги. Розміщуйте свій цех там, де немає людей! 2 місяці ми труїмося.
– Тільки почало смердіти – у дитини – ацетонурія, – кричить хтось із натовпу.
Грибовод продовжує екскурсію вже перед дверима цеху. Люди наполягають, щоб їх пустили подивитися, але господар знаходить причини, щоб відмовити і погоджується провести іншим разом екскурсію для одного лише Сергія Климченка. Каже, мовляв усі будуть фотографувати і фільмувати обладнання, викладати у Інтернет. А воно секретне…
Громада просила у Сергія Грибовода показати документи на будівлі та земельну ділянку. Але той лише сказав, що будівлі купив хтось із тим же прізвищем.
Люди цікавилися, який клей використовується для формування гранул із відходів. Не вірили, коли Сергій Миколайович пояснив, що сировина спресовується під тиском і склеюється за допомогою підігрітого лігніну – речовини, яку поряд із целюлозою містять майже всі рослини і яка не є отруйною, небезпечною. Автор дізнався про технологію виробництва пелетів – це справді так.
Після візиту активісти зібралися за столиком у затишному літньому кафе на березі Артополоту та написали ще одне звернення з проханням дослідити викиди, перевірити законність роботи цеху і посприяти його закриттю. На цей раз – до голови РДА. Особливо сподіваються люди, що для припинення роботи знайдуться законні підстави навіть раніше, ніж відбудеться експертна оцінка викидів. Адже сумніваються у законності використанні землі, випилювання дерев, засмічування території, наявності дозволу на переобладнання і пуск заводу… А викиди можуть сьогодні бути пилюкою із решток протруєних рослин, завтра – чистих. Чим довше відходи зберігаються, тим більший відсоток хімікатів, якими їх обробляли, розкладається.
Тепер люди чекають реакції місцевих органів влади. А от Грибовод перечікував недовго. Цех почав знову куріти у день відвідин комісіями близько 19 години.
А тим часом погіршення екологічної обстановки, спровокована цим ацетонурія в дітей підштовхує людей, щоб виїжджали на заробітки. Заводське й так постійно пустіє, бо більшість підприємств стоять пустками, роботи немає, а дим і сморід підганяють додатково…
Можливо, люди й не ставили б одразу вимоги закриття підприємства. Адже по-суті робиться важлива справа – переробляють відходи й виготовляють паливо, потрібне в Україні. Заводчанам потрібні робочі місця. Вимагали б лише встановлення додаткових фільтрів (наприклад, циклону, де пил зволожується й осідає, як радив один із присутніх). Але громаду дратує поведінка Сергія Грибовода, який не визнає, що підприємство екологічно небезпечне.
Сподіваємося продовжити публікацію, коли активісти отримають відповіді на звернення, будуть вжиті якісь заходи або виникнуть підстави, щоб їх не вживати.
Сергій НІКОНОВ
