«Маракана» була акуратно пострижена і попри невеличкі улоговинки справляла гарне, естетичне враження, як для сільського стадіону. Погарщина підготувалася до відкриття футбольного сезону на теренах Лохвицького району. Футбол тут люблять…
Про це мені всю дорогу від Лохвиці до цього віддаленого від райцентру села розповідав Сергій Горбатенко, місцевий фермер. Ще взимку ми завели з ним розмову про життя-буття погарщан. І він попросив:
– От якби написати про нашу футбольну команду! Грають в основному свої хлопці. Ото була б їм підтримка!
Можливо, ми б реалізували цю задумку і раніше, та завадив карантин. Тепер його дещо послабили і футбол повернувся на малі й великі стадіони. В тім числі і в Погарщині.
У місцевої команди цього року невеликий ювілей – 5 років відродження команди. Або правильніше – народження нової команди. Про це ми розповімо нижче у проміжках між футбольними баталіями. Бо цього дня до погарщан завітав колектив із Яхників. Саме грою з «Дружбою» і мав відкритися футбольний сезон на погарщинському стадіоні, який я для футбольного пієтету нарік на честь найбільшої футбольної арени світу – бразильської «Маракани». Бо для вболівальника – чи стадіон вміщує 100 тисяч глядачів, чи 500 – його рідне поле наймиліше.
На початку календарної зустрічі футбольні колективи з початком сезону привітав наставник господарів Микола Мовчан, а капітан команди ФК «Погарщина» Сергій Бережний та один із наймолодших гравців Валентин Горбатенко підняли над сільським стадіоном прапор змагань.
Сама ж гра розділилася і умовно, і формально на два різні тайми. Після прісного першого тайму з малою кількістю цікавих моментів і «сухим» рахунком – 0:0, у другому і місцеві, і приїжджі вболівальники побачили аж шість голів.
Спочатку відзначилися гості, але потім господарі перехопили ініціативу і відзначилися аж 5 разів. У підсумку – 5:1 на користь погарщан.
На цьому власне і все про саму гру.
А ось про життя місцевої команди, її становлення, детальніше, розповів її тренер Микола Мовчан. Сам він родом із Погарщини, працював на газопромислі, що поруч у Качановому, а нині мешкає у Гадячі, але серцем і душею разом зі своїми і малою Батьківщиною, і футбольною командою.
– Та я зараз живу більше у Погарщині, ніж у Гадячі, – зізнається він.
– На початку дев’яностих, із розпадом Радянського Союзу, якось і футбол у Погарщині погас, – розпочинає Микола Олексійович. – Років п’ять тому нам надійшло запрошення із села Василівка, що в Роменському районі, на футбольний турнір. Хлопці зібралися, провели пару тренувань і поїхали на Роменщину. Змагання, у яких тоді взяли участь 8 колективів, ми з ходу виграли.
Наступного року ми вже заявилися у відкритому чемпіонаті Роменського району. Нам імпонувало те, що в ньому виступало одинадцять команд і за них грали лише місцеві футболісти. А саме з таких складалася і наша команда. У підсумку – при одній поразці і нічиїй ми стали чемпіонами Роменщини. Весною ми ще виграли і суперкубок і вирішили, що рівень роменського аматорського футболу переросли і вирішили заявитися у першості Лохвицького району. Задніх ми тут теж не пасли У дебютному сезоні, чотири роки тому, ФК «Погарщина» здобув бронзу. Тоді чемпіонами стали «Озничі» з Вирішального. Наступного року ми були четвертими, а переміг «Сокіл» із Токарів. Останні два сезони ми теж у верхній частині турнірної таблиці. Торік здобули «срібло», поступившись тільки пісківському «Прогресу», який два роки підряд стає чемпіоном району.
У цьому сезоні в нас доволі амбіційні плани. Все таки п’ятирічний ювілей і хотілося б «золота». Як складеться – побачимо, але будемо старатися перемагати.
Микола Мовчан, який є палким фанатом футболу, залюбки розповів про склад погарщинської команди, за яку в перші роки виступали тільки уродженці Погарщини. Їх і зараз багато, дехто грає від початку створення команди. Як, наприклад, капітан команди, воротар Сергій Бережний чи Віктор Набока. Футболістів із прізвищем Набока, до речі, у колективі чотири. Сергій і Олексій – рідні брати, як і Віктор та Володимир.
З першого дня в команді Вадим Лесь. Кольори колективу захищають ще брати Сергій і Віктор Михайлики та Сергій і Олег Жупрянські.
Підростає і гарна молодь, доволі перспективна, як Сергій Добривечір, чи Валентин Горбатенко.
– Раз ми цього року поставили за мету амбітні плани, то запросили до команди кількох футболістів із Заводського, які мають досвід виступів у обласному чемпіонаті.
До того ж, нашу команду запрошують на різні турніри, наприклад, у Гадяч, де ми здобули друге місце. Регулярно виступаємо на турнірі у Заводському, де теж перемагали, – продовжує тренер. – Окрім того, на Покрову в жовтні ми вже два роки організовуємо в Погарщині відкритий футбольний турнір на честь нашого земляка Анатолія Гнатенка, який загинув у зоні АТО.
Як і будь-яка справа, все тримається на ентузіазмі людей. Так можна сказати і про Погарщину. Футбольного поля, можна сказати, не було. Свого часу воно перетворилося на звичайний вигін, на якому випасалися худоба і птиця.
Коли організовувалася команда, завезли сюди не один самоскид ґрунту, встановили огорожу, а сам вигін передискували.
– Я думав мене люди поб’ють, – згадує Микола Олексійович. – Засіяли газонну траву, а вже весною проводили перші матчі.
До речі, першу футбольну форму для команди придбав і подарував Юрій Лесь, який перші роки теж захищав кольори рідної Погарщини, а нині проживає у Києві.
Допомагають чим можуть місцеві підприємці Сергій Горбатенко, Віктор Михайлик, Олександр Руденко. Не стоїть осторонь і Погарщинська сільська рада.
– Футбольна команда для нас у пріоритеті, – говорить сільський голова Віктор Кладько. – Щороку планом соціального ровитку населених пунктів сільської ради передбачається фінансування Програми розвитку футболу. В 2019 році футбольна команда «Погарщина» посіла друге місце серед любительських команд в чемпіонаті Лохвицького району та змаганнях з міні-футболу відкритої першості м. Заводське, виграли кубок в рамках футбольного турніру на «Кубок пам’яті Анатолія Гнатенка» та кубок міського голови м. Заводське.
На фінансування витрат, пов’язаних із участю команди в змаганнях, у тому числі на перевезення, придбання форми і спортивного інвентарю, утримання футбольного поля та ін. використано майже 50 тисяч гривень із сільського бюджету. Крім цього, футбольній команді надана допомога в розмірі 30 тисяч гривень від ТОВ «Агроперемога».
А загальний обсяг фінансування Програми розвитку футболу на 2020 рік у бюджеті сільської ради планується в розмірі 60 тисяч гривень.
Ось така ця команда – ФК «Погарщина». До речі, у неї є настільки віддані вболівальники, які супроводжують її на всіх матчах як удома, так і на виїзді.
Анатолій Катіба, Анатолій Лесь, Микола Оліновський, Анатолій Москаленко… Вони, як ніхто, мріють побачити рідну команду на вершині Перемоги. А ця віра надає гравцям сили, щоб її здобути.
Віримо, так і буде…
